Давос показово вбиває старий світовий порядок, прокладаючи шлях новому
Цьогорічне збіговище у форматі Всесвітнього Економічного Форуму проходить під гаслом «A Spirit of Dialogue» – «Дух діалогу». Щоправда, переглядаючи ключові виступи та читаючи про головні події, я майже не помітив тут економіки. Проте надзвичайно багато геополітики і геостратегії, які зрештою і визначатимуть економіку.
«Дух діалогу» далеко не завжди говорить про єднання і досить часто він покликаний не для цього. Власне так і було цими днями в Давосі – питання не в єднанні, а в розриві старого світового порядку. Та закладенні основ нового.
«Дух діалогу» в Давосі звучить як заклик до єднання, але насправді – до контрольованого розділення. Серед якого – багаті vs бідні, Захід vs Схід, «еліта» vs маси, щоб потім запропонувати «синтез» – якийсь новий світовий порядок. Заснований на нових правилах. Або також і на ретельнішому виконанні старих.
Ключовими виступами, завдяки яким ми можемо зрозуміти суперечливий «дух Давосу-2026», є промови президента США Дональда Трампа та прем’єр-міністра Канади Марка Карні. Забігаючи наперед, зауважу, що раціональні тези із виступу прем’єра Канади для мене стали певною несподіванкою.
Виступ Дональда Трампа в Давосі був не діалогом, а демонстрацією сили. Ніякого «spirit of dialogue» в буквальному сенсі, жодних «порозумітися зі світом», натомість – публічна фіксація новіших правил, які є радше забутими старими.
Ключові сигнали
«Америка насамперед» без евфемізмів.
США подані як єдина «гаряча» економіка, решта – або відстають, або живуть коштом Америки. Якщо добре США, то добре і партнерам.
Трамп говорить про рекордну потужність США, перебуваючи в лігві опонентів-глобалістів. Проте для розуміння всіх цих тез потрібно відчувати контекст. До прикладу, попри всю критику лівих та глобалістичних структур, економіка США показує приріст близько 5,2%. При тому що глобалістичні аналітичні структури, на кшталт МВФ та СБ, прогнозували 2,5. Але і це ще не все: акценти Трампа спрямовані на повернення реального сектору виробництва до США, що розраховано на триваліший час реалізації та є більш «реальним», ніж, до прикладу, роздування сфери послуг чи «іпотечної бульбашки». Проте заради справедливості мушу тут також зазначити, що зріс і державний борг США – до рекордних 38,6 трильйона доларів.
Європа – не партнер, а боржник. Якби не США в часи Другої світової, то в Давосі говорили б німецькою і трохи японською, за словами Трампа. НАТО – своєрідний рахунок до оплати. Історія Другої світової – як аргумент для морального шантажу.
Трамп заявив, що США «потрібна» Гренландія, але, що важливо, Штати не будуть застосовувати силу, щоб її захопити. Він закликав до негайних переговорів, висміявши Данію як слабку країну, а НАТО назвав «невдячним».
Axios пише, що тон Трампа був зовсім іншим, коли він вийшов через кілька годин після тривалої зустрічі з Рютте, на якій генсек НАТО окреслив запропоновані рамки.
Трамп оголосив, що не буде виконувати свою погрозу ввести 1 лютого мита на вісім європейських союзників за те, що вони виступили проти його претензій на Гренландію. Він також дав зрозуміти, що якщо угода буде укладена на умовах, які він обговорив з Рютте, вся криза навколо Гренландії буде завершена.
За інформацією двох джерел Axios, ознайомлених з пропозицією, рамкова угода щодо Гренландії, яку президент США Дональд Трамп і генеральний секретар НАТО Марк Рютте обговорили в середу, включає принцип поваги до суверенітету Данії над островом.
Географія знову важливіша, ніж домовленості, зокрема і ті, які колись назвали «цінностями». Стратегія стоїть вище за міжнародне право.
Зрештою нічого дивного чи нового в цьому нема – свідомість сучасної людини була спотворена, особливо в плані розуміння того, що таке право, держава, сама людина тощо. Право завжди витікає із Сили. Папірці із печатками, навіть якщо вони підписані президентами та прем’єр-міністрами, не дають реального захисту, якщо не підкріплені Силою. Я б сказав, що зараз очевидне знову повернулось в публічний дискурс.
У деяких словах президента США ми можемо прочитати загальні риси нового геополітичного порядку: угоди замість правил, сила замість інституцій, персональна доцільність замість обмежувального права.
Зі слів Трампа витікає чітке послання: США більше не гарантують порядок. І не організовуватимуть його безкоштовно. Для прихильників Трампа – це своєрідне звільнення від «глобалістських ланцюгів». Для Європи в її теперішньому стані – не сильно замаскований ультиматум.
Фактично промова Трампа на центральному глобалістичному заході в Давосі ставить доктринальну геополітичну крапку – епоха глобалізації завершена.
Що чекає на Світ в умовах постглобалізму? Питання відкрите. Проте відповіді на нього вміло спрямовують за певними траєкторіями, певні із яких приховують в собі страшні загрози – з точки зору, зокрема, і людей, що сповідують так звані праві ідеології.
Прем’єр Канади Марк Карні є опонентом Трампа та належить до глобалістичного пулу. Хоча він не є настільки лівим, як, до прикладу, його попередник Джастін Трюдо.
Виступ Карні багато хто вже назвав історичним або епохальним, адже він змальовує обриси нового світового порядку. Я частково з цим згодний, проте мушу вказати зауваження – виступ побудований на тому, що глобалістичні сили, до яких належить зокрема і Карні, стали жертвами і змушені змиритись та активно пристосовуватись до геополітичних обставин. В такій конструкції опускається той простий факт, що існуючу архітектуру старого світового порядку збудували саме глобалісти. І з огляду на все, в будівництві нової архітектури ці сили також відіграватимуть провідну роль. Це ще не згадуючи про певну демагогію, про яку скажу кілька слів згодом.
Карні прямо визнає, що «міжнародний порядок» був фікцією з винятками для обраних. Він визнає, що торгівля та фінанси були зброєю (weaponized interdependence) і що ланцюжки постачання були полем війни. До речі, росія використала цю зброю проти самого Заходу.
Карні визнає очевидні речі, які раніше замовчувались (особливо – глобалістами), як от асиметричне застосування міжнародного права, винятки для головних бенефіціарів системи, інструменталізацію торгівлі, фінансів та інституцій. Він також правильно бачить дилему, коли наддержавам може протистояти або світ фортець (неефективний і нестійкий), або мережі коаліцій середніх держав.
Світ фортець канадський прем’єр аргументовано вважає неефективним та нестійким, з чого власне і випливає найважливіший висновок – потреба у мережі коаліцій середніх держав. Власне із цими висновками я погоджуюсь цілком. Ба більше, вважаю, що вони є певним дороговказом і для українців.
Проте далі в промові Карні згадує відому фразу Вацлава Гавела про «продавця овочів», якого система змушує вішати брехливі плакати. А продавці, продовжуючи вішати плакати, зі свого боку підтримують та відтворюють систему.
Проблема цієї частини виступу канадського прем’єра в тому, що саме ліволіберальні партії на кшталт партії Карні є аналогічною системою! Змушування громадян жити у брехні під ідеологічним тиском, регуляторним диктатом і моральним шантажем стало нормою принаймні із часу так званої пандемії.
«Новий реалізм» Карні є частково правдивим, але за певних трактувань є небезпечним навіть для самої Канади. Наприклад, канадський прем’єр говорить про «енергетичну наддержаву» та зниження податків, але carbon tax ніхто не скасував. Заміна реальної економіки субсидованими вітряками, ESG-звітністю та так званим «сталим розвитком» є світоглядними міфами, які в сукупності із екологічним радикалізмом руйнують енергетику. Та навіть завдають ще більшої шкоди природі, якщо гарно і цілісно підбивати всі баланси.
Коли хтось із глобалістів говорить про «гучний і вільний публічний простір» у Канаді, де людей звільняли за «неполіткоректні» висловлювання, де за критику «ключових ідеологем глобалізації» карають судами, а банківські рахунки протестувальників заморожували без рішень тих же судів (все ті ж протести проти обмежень), то в мене виникає обґрунтована недовіра.
Якщо плакати із гаслами «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» замінити на «веселкові» прапори та плакати про «різноманіття», то до чого тут вільний простір, Свобода, Права та Гідність людини?
Чи не є такі формації саме тим «м’яким тоталітаризмом», про який попереджав дисидент Вацлав Гавел.
Загалом я підтримую практичні кроки, перераховані Карні: щодо армії, економіки (в реального сектору), стратегічної автономії, захисту суверенітету та цінностей. Проте мені здається, що слова глобалістів в темі цінностей часто не збігаються, а подекуди і прямо суперечать їхнім діям.
«Сила менш потужних починається з чесності».
«Не можна жити у брехні про взаємну вигоду від інтеграції, коли за її допомогою вас підпорядковують».
«Ми тепер покладаємося не лише на силу наших цінностей, але також на цінність нашої сили».
«Бо якщо нас немає за столом, ми опинимося в меню».
Вищезазначена добірка фраз із виступу прем’єра Канади є справді важливою та актуальною. І ми, українці, повинні її засвоїти цілком і повністю. Хоча в багатьох випадках реалії нашого життя давно перевершили описане Карні.
Фактично глобалістичні сили на тлі геополітичною поляризації між США та Китаєм закликають (або створюють видимість) до поміркованого дружнього мережевого реалізму. Проте в мене виникає питання, а чому ж вони впродовж десятиліть вибудовували в світі іншу систему?
Навіть та частина відповіді на це питання, якою володію я, не змогла б поміститись у формат газетної статті. Все значно складніше, а в багатьох випадках свідомо ускладнено та спотворено спеціально сформованою викривленою масовою свідомістю.
Проте певні висновки все-таки можна та необхідно написати. І тут я проведу аналогію із тим, як розривали та спотворювали масову свідомість українців. З із 1991 року нам, українцям, дали формальну видимість своєї держави, проте не дозволили її наповнити українським змістом. Влада та власність як ключові елементи політики опинились у ворожих до українців руках, які конкурували між собою (внутрішньовидова боротьба), реалізовуючи при цьому щодо українців пограбування та прихований геноцид (протягом 30 років втратити від 10 до 20 мільйонів людей на найкращих землях Європи, маючи у 1991 році економіку рівня тієї ж Франції, це хіба не прояв прихованої війни та геноциду?!)
У межах тієї внутрішньовидової боротьби, яка має і вищі геополітичні рівні, було створено дві світоглядні системи: «рускава міра» та «відкритого суспільства». Свідомість українців заганяли до вибору між «масковскім мірам» (назву Русь вони вкрали в нас, щоб присвоїти цивілізаційну спадщину наших предків) та «відкритим суспільством», стараючись приховати той простий факт, що обидві системи є ворожими та антиукраїнськими.
І в цьому місці я хочу згадати Гегеля, точніше його діалектику як інструмент в руках диявола. Теза стикається із антитезою та народжується синтез. А якщо ти контролюєш тезу та антитезу, то чи можеш ти підвести всіх до передбачуваного бажаного тоді синтезу?
Холоднокровний аналіз історичних процесів та пошук вигодонабувачів неодмінно приводять до таких роздумів. В деяких сенсах навіть «Холодна війна» була проявом тези (Захід на чолі із США), антитези (срср і соцтабір) та синтезу (світові геополітичні та економічні процеси). Додайте до цього те, що ославлена кремлівською пропагандою модернізація срср, навіть будівництво тієї ж Дніпрогес чи виробництво «смачного пломбіру» відбувалось за переданими (проданими) західними технологіями. А в багатьох випадках саме найбільш технологічно складне будівництво (Дніпрогес та інші індустріальні гіганти) здійснювали іноземні робочі руки. Чи є ще більш болючий приклад – Голодомор було реалізовано через продаж та вивезення закордон вирощеного українцями зерна.
До чого власне я веду? Коли переглядав велику кількість матеріалів із Давосу, мене не покидала думка, що значна частина присутніх там працює виключно в парадигмі гегелівської діалектики. І коли Людство опинилось у складній ситуації, йому зараз запропонують вибори між негативними варіантами. Як на виборах президента чи депутатів – обираєш сам, але з того меню, яке тобі підсунули.
Що з цього маємо усвідомити ми, українці? Право працює тільки там, де є Сила. Сила народу витікає із його організованості. Стан України – відображення нашої з вами організованості. Міжнародна суб’єктність, до речі, також народжується із організованості.
Не повинно бути жодних ілюзій щодо «вічних гарантій». Більшість союзів більше не ґрунтуються на цінностях – лише на користі, силі та потрібності. Україна має мислити себе не як «об’єкт підтримки», а як актив безпеки, без якого вся Європа буде нестабільною.
Трамп прямо показує: США не будуть «прикривати» Європу безкоштовно. Якщо Європа розгублена, Україна не може дозволити собі бути залежною від її внутрішніх криз і страхів.
Українці потребують власної стратегії. Із організованим наведенням ладу як всередині, так і зовні. Справедливість і право більше не працюють без Сили. Це, зрештою, для нас мало би стати фактом ще з 2014 року. Працюють оборонна спроможність, контроль над простором, ресурсами, логістикою та людьми. Україна має бути гравцем, а не частиною меню за геополітичним столом. І це залежатиме від нас, українців.