Мистецтво в’язання і ткання – українське і швейцарське: від краси до тепла

Національні ремісництва – цікава тема в кожній культурі. Переконуюся, що ми ще багато чого не знаємо, тому відкриття підстерігають нас щокроку.

Узимку треба подумати про теплий одяг. Бажано, щоб він був не просто функціональним, а й гарним. Водночас ми дивуємося, відкриваючи сюрпризи, бо, наприклад, в’язання гачком і шпицями може бути і мистецтвом, арт-об’єктами. Тому тепло тут поєднується із красою, тобто є «красиве і корисне» (Максим Рильський). І прикладне мистецтво стає картинами, в’язаними скульптурами і взагалі викликає зацікавлення. 

Українські жінки, як відомо, здавна зналися на різних рукоділлях, і наші рушники та інші вироби – невід’ємна візитівка. Річ не лише в техніці, а й символах. У Швейцарії, просто спостерігаючи різні роботи, бачачи майстер-класи – від прядіння, ткання, вишивання, плетіння, в’язання тощо до різьблення по дереву, – можна побачити й символіку, що схожа на українську. 

Численні гравюри показують швейцарських жінок, які працюють за ткацьким верстатом, прядуть, вишивають, плетуть мереживо і взагалі займаються рукоділлям. Це не просто одяг, а й уміння виконувати тонкі деталі, надійність у поєднанні зі смаком. А згодом це ремісництво перейшло у мистецтво. Адже у Швейцарії вміють використовувати для арт-об’єктів буквально все.

Якщо пройтися по ярмарках (що дуже актуальні на свята, особливо перед Різдвом), то можна побачити багато несподіваного – від оригінальних в’язаних іграшок до практичних предметів. Малювання, робота по дереву і металу, плетіння, вишивка, мереживо, скло, безліч різних умінь…

Наприклад, набережна Монтрьо не раз тішить різними витворами мистецтва, які з’являються несподівано. Буквально щоразу – нове. Це не лише різні скульптури, а й, наприклад, прикраси на деревах. Ми йдемо алеєю – і бачимо, що під час наближення зими хочеться оздобити і зігріти не лише людей, а й природу, довкілля.

Різнокольорове, різноманітне в’язання – і просто над озером, і ближче до глибини алеї. Наприклад, сосна, а на її стовбурі – яскраві кола, філігранно сплетені та вив’язані. Зрозуміло, що в кожної такої прикраси – своя символіка і своє значення. Червоні, жовті, білі та інші тони, то веселі, то вдумливі, а форма таких кружечків нагадує мандали. Наприклад, яскраво-малинове «павутиння», тонка робота. Це «павутиння» чи мереживо покриває мало не весь стовбур. 

І далі – на стовбурах або на гіллі (обіймаючи трохи не всю гілку!) – в’язання.

Помітно, що майстрині люблять теплі кольори і символ равлика (який досить часто трапляється тут, у Швейцарії). Скажімо, це схоже на сонечко плетіння, де різні відтінки жовтогарячого перемежовуються білим. Також візерунок – насправді складний і навіть нагадує меандр. Інша робота – більш глибокі тони, відтінки блакитного і синього. Це схоже на воду та, можливо, морські глибини. Поряд із озером такі кольори дуже доречні й начебто самі ведуть нас на берег, до води. До речі, у цій роботі синє та блакитне поєднуються з відтінком жовтого і навіть золотавого.

Такі витвори вив’язані то окремо, то рядами (наприклад, композиція у три ряди). А ще цікаво побачити білий ряд – мереживо з різних візерунків, подібне до сніжинок. На фіранках у швейцарських будинках трапляються тонкі мереживні роботи, що свідчать про старовинну традицію в’язання і плетіння. Тут уважно ставляться до символів. От і зараз, побачивши це на дереві, хочеться вдивлятись у «сніжинки» та інші візерунки. Це й зірки, і мандали, і квітки, і «павутиння», і ще багато чого. Від фіранок і серветок – до справжніх картин.

Як свідчить афіша, усе це влаштувала асоціація, назва якої перегукується з кобальтом – Association CoBalt, яка спеціалізується на мистецтві різних родів і жанрів, від танців і вистав до декоративного. І зроблено це за підтримки жіночої організації. Узагалі швейцарське мистецтво тримається на ентузіастах, які вміють об’єднувати митців.

Якщо пройти далі, то побачимо на іншому дереві – іншу техніку. У Швейцарії люблять колажі, зокрема на тканині. Тут – різноманітні пришиті прямокутники різних кольорів, від червоного до білого, причому різної текстури. Пришиті як ґудзики пухнасті кружечки із поєднанням чорного і блакитного, малинового та інших кольорів викликають інтерес. Вони нагадують братки на клумбах чи інші симпатичні квіти, яких тут так багато. Ні, це не дитяча робота, а витвір, який схожий на принципом на ті колажі, які ми вже бачили у швейцарських музеях. А мета цієї поробки – можливо, загорнути, зігріти дерево. Бо дуже дбайливо зав’язані нитки навколо стовбура. Від мініатюрних робіт до більших і навіть масштабних, увага до рукоділля, будь-якого підручного матеріалу та любов до природи – у цьому вся Швейцарія.

А далі на нас чекає ціла серія мандал – від яскраво-жовтих до пурпурових, від блакитно-рожевих до синіх, бірюзових і просто білих. Майстриням подобається працювати і в одній барві, і поєднувати кілька кольорів. Тут і контраст, і взаємодоповнення – наприклад, від синього до кобальту, глибини ультрамарину. Різноманіття яскравих барв і вражає, і змушує замислитися над символікою – адже всі кольори тут дібрані не просто так. І жодний візерунок мандали не повторюється. Можливо, автори так і не задумували, але символіка чітко проступає. Можна, звісно, захоплюватися таким яскравим багатством, яке викликає радість та інші позитивні емоції. А можна уважно розглядати таку тонку роботу. Є тут і солярні символи, і квітки у центрі, і рухи Всесвіту, і спіралі. Або – латаття, лілеї та нібито інші квіти в озерній глибині. Недарма зелений колір оточує червону квітку на одній мандалі.

Або місто Морж. Читачі «Сурми» вже знають про знаменитий замок цього міста, а також про книжковий ярмарок (де було презентовано й сучасні українські видання). Але також це місто відоме музеями.

Ми йдемо старовинною вулицею. Із вікна на нас привітно дивиться експозиція, присвячена жіночому мистецтву. Вона розташована в L’Espace 81, де часто відбуваються виставки. Експозиція називається «Labo textile», тобто лабораторія текстилю. Текст пояснює, що це «лабораторія ідей», яка зібрала ниткові витвори, зроблені вручну (!), а організатори – «Romantiss’ l’association romande pour le tissage», тобто «Асоціація ткання (ткацтва) у франкомовній Швейцарії». Абревіатура дуже вдала, бо нагадує також і «романтику». Ми бачимо, що це можливість для різних майстринь – від дипломованих і власниць майстерень до самоучок. Узагалі сам принцип нагадує середньовічні ремісницькі цехи і гільдії.

Що сказати про цю виставку, де стільки яскравого, теплого і красивого, де виникає гарний настрій, а ще хочеться довго стояти перед кожним витвором? Тут безліч сучасних, авангардних робіт. Це й картини, і практичні витвори (наприклад, подушки), і в’язані «люстри» у формі восьминогів, які звисають зі стелі. Здалеку на стінах – яскраві, теплих тонів, ткані прямокутники, які нагадують наші плахти. Підійдімо ближче. Роздивімось орнаменти, сміливість барв, фантазію. 

Ціла стіна – темні квадрати, а ще зі стелі звисають темні ткані картини, схожі на меандри, павутиння, павуків. Темне і біле. Деякі витвори нагадують лабіринт. Зрозуміло, що тут потрібно і уяву, і вміння – ткати і добирати барви. На темному виткані білі фігури – комахи, які й реальні, й умовні. Геометричні візерунки поєднуються із безпредметністю. Адже саме у Швейцарії дуже розвинуте абстрактне мистецтво.

Або на столі – ваза із квітами. Усе це – виткане чи виплетене! Можливо, додані пацьорки? А ще на стіні – філігранно тонкі роботи: у блискучі позолочені білі нитки вплетені осінні листочки – малинові та інших кольорів. Ці «килимки» подібні й до сніжинок, легкі, і здається, що зараз вони полетять. До речі, у Швейцарії люблять використовувати листя, вправляючи його у пластик, у скло – а тепер ми бачимо й ткання. 

Біля дверей – величезна, у всю стіну, вертикальна робота, обплетена кольоровими нитками. Поряд сучасність поєднана із традиційними ремеслами, бо ткання вплітається у сучасне фото. Здалеку здається, нібито ці смуги зроблені на комп’ютері. Ні, усе вручну! 

По центру висить металевий куб. У ньому – синій килим або інший квадратний витвір, із чорним усередині. А окремі картини на стінах – справжній авангард. Це не лише темно-малиновий лабіринт, а й, наприклад, абстрактні, яскраві візерунки, які начебто заводять у ліси. Або червоно-чорно-білий ґудзик пришито на клаптик, а клаптик – на темному тканому візерунчастому панно. Авторки тяжіють і до правильних форм, і до певного – але гармонійного (і це не оксюморон!) – порушення пропорцій, явно виходячи за рамки. Тому китиці та пацьорки елегантно звисають із картини, перетворюючи її на прикрасу.

Можна довго міркувати над тим, що означають ці хвилі, ромби, квадрати, золотаві плинні візерунки. Композиція, що нагадує й море, і ліс, і ще багато чого. Простір, безодня, чітке розуміння верху – низу, а ще незвичне використання сірого і рожевого, малинового. Або на чорному тлі – червоне павутиння, блискучою ниткою, яке впадає у вічі не лише яскравим тоном, а й силою, сміливістю рішення.

Окремі картини – дуже чіткі: виписані різнокольорові квадрати або інші фігури. Здається, вони намальовані. Ні, це ткання. А взагалі матеріал – різний: не лише нитки і матерія, але й папір, метал, дерево.

На столі лежать у формі книги та рулонів-сувоїв, бантів і комірця брижі окремі штуки полотна. Можна побачити, із чого робиться така краса.

І дуже прикметний – великий ткацький верстат із різнокольоровими нитками і човником. Можна побачити вже готове ткання, а ще стає зрозумілим процес – як додати яскраво-блакитну нитку, щоб утворити цілий візерунок. Унизу, у кошику, – матеріал і знаряддя, від яскравих клубків до котушок, червоних та інших човників. Хіба це не нагадує ремісництво наших не таких уже й далеких предків, простір української хати?

Цілу стіну займають фото і біографії швейцарських мисткинь – учасниць виставки. Неможливо перелічити всіх, але вражає їхня плідність, не кажучи про талант.

А у транспорті та просто під час очікування ми бачимо швейцарок, які в’яжуть шпицями чи гачком, плетуть мереживо і взагалі повертаються до рукоділля. Бо це й корисне, і заспокоює, а не лише дозволяє згаяти час. 

Люди повертаються до традиційного. Паперових книг, живої музики, різних ремісництв, а ще вмінь, закладених ізмалечку або які прищеплювали ще дітям. А з ремісництва народжується мистецтво, що показують відвідані нами виставки – від організованих просто неба до розташованих у будинку. І ще вражає схожість швейцарського та українського орнаменту, а ще вміння побачити цікаве в буденному та показати це авдиторії. Я не переповіла всього побаченого, але й ця частка може створити уявлення про різноманіття несподіваних технік.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів)