Картини Олександра Мельника – це три в одному: минуле, сьогодення й пророцтво-попередження
Виставка творів художника-монументаліста Олександра Мельника «Пора» спонукає до планетарних роздумів у часи геноцидних московитських ракетно-дронових атак. Кожне полотно є покликом замислитися над майбутнім і рідної багатостраждальної України, і всього людства.
З 2 жовтня і до Нового року Олександр Мельник особисто проводить авторські екскурсії. Я мала щастя побувати серед гостей, кому Майстер розкриває сенси кожної з 55 експонованих картин. Раджу!
«БАЧУ СПРАВИ ТВОЇ, ЛЮДИНО»
Очі, які вдивляються вглиб людського єства. Очі, які супроводжували нас, українців, на віче Майданів, на Грушевського, біля Верховної Ради. З ними митець отримав поранення. Божі очі, які промовляють: «Бачу справи твої, людино!». Так названо вже історичне полотно Олександра Мельника, що експонується у мистецькому букеті творінь у Києві.
Важливо: експозиція розгорнута на восьмому поверсі бізнес-центру «Леонардо» на вулиці Богдана Хмельницького та є прикладом рідкісного симбіозу бізнесу й мистецтва. Її відкрито завдяки сприянню найбільшої юридичної фірми України «Аsters» з американсько-української Ділової Ради (USUBS) та особисто її старшого партнера Армена Хачатуряна.
– Це спеціальний проект «ArtAsters», який наша фірма започаткувала 2008 року спільно з Американською торговою палатою, – пояснює очільниця адміністративного департаменту Наталія Прилуцька. – На базі офісу знайомимо юридичний бізнес (український та іноземний) з яскравими представниками українського мистецтва. Та й самі маємо можливість насолоджуватися красою. Олександр Мельник з виставкою у нас вперше. Познайомилися завдяки Народній художниці України Вірі Іванівні Бариновій-Кулебі. Фірма «Аsters» – не галерейний і не музейний простір, однак ми задіяли наявні ресурси, аби максимально втілити задум Олександра Мельника. Щасливі, що маємо чимало гостей та гарні відгуки.
– В сучасному світі рідкісно, щоб бізнес і мистецтво «сходилися», – коментує Олександр Мельник. – Але ж меценатська практика є у світі, і в Україні була: згадаймо Терещенків, Яхненків. Якби не вони, не мали б ми нині багатьох музеїв. І традиція, слава Богу, продовжується.
Відкриття виставки «Пора» стало магнітом-зібранням таких відомих світочів української ідентичності, як Богдан Горинь, Олесь Шевченко, Віра Баринова-Кулеба, Ігор Осташ. Це дало можливість відчути силу й глибину суспільного пласту, до якого належить сам Олександр Мельник. А талановиті Андріана Біла і Станіслав Литвинов ще й створили фільм «Бачу справи твої, Людино!»
– Творчість Олександра Мельника – це глибинне явище, закорінене в українську історію, – відзначає відомий дипломат Ігор Осташ. – Я не знаю ще такого художника, який би так бив у набат, дзвонив у всі дзвони проти війни і російської агресії. Який би був тим дзвонарем на Майдані разом зі своєю простріленою роботою «Бачу справи твої, людино!». Він подарував нам «Надію», яка пронизана нерозривним зв’язком поколінь. Він подарував нам «Ніку» – богиню Перемоги. І нехай вона буде пророча і принесе нам Перемогу!
«ЗЕМЛЯ БЕЗ АРМІЙ – ПЛАНЕТА РОЗУМНИХ ЛЮДЕЙ»
Меценат Армен Хачатурян запропонував Олександру Мельнику облаштувати експозицію відповідно до тяглості української історії. Тож спершу на полотнах – Кий, Щек, Либідь і Хорив. Далі – ідолопоклонники, Русь, потім перехід до часів Козаччини, і поступово – до сучасності.
Кожна картина – це три в одному: минуле, сьогодення і пророцтво.
– Приміром, ось триптих «Ми – ідолопоклонники», – веде оповідь Олександр Мельник. – Є притча про те, що людина не може без ідолів: творить сама собі, приносить їм жертви, а потім повергає. Коли 1988 року малював ці картини, то мав на увазі ленінів-сталінів, які принесли безліч жертв. Алегорично передав суть ідолопоклонництва: «І сотворимо, і жертви принесемо і повергнемо». Коли 2014 року триптих перебував у моїй майстерні, один приятель сказав: «Та це ж так на Бессарабці леніна повергли!» Тобто те, що я «закладав» у 1988 році, збулося у 2014-му.
Триптих «Русь» («Зерна», «Мати», «Плач») я створив 1982 року до 1500-річчя заснування Києва. Компартійні цензори через застосований мною іконописний стиль заборонили демонструвати ці роботи на виставках. Відтак полотна простояли у товариша в підвалі до 1988 року (у мене майстерні не було), аж до першої незалежної художньої виставки в КПІ. Там через сирість картина покрилася білою пліснявою. Реставрував, але сліди залишились.
Тут відображена тисячолітня історія України: Зерна як початок культури і державності; Мати, яка захищає дитину, а діти захищають матір; і «Плач», оскільки історія Русі з навалою орди по суті обірвалася, і лише з Козаччиною починається відродження вже під назвою Україна.
Трагічний час занепаду через взаємопоборювання символізує картина 2011 року «Діяння Андрія Боголюбського», який зібрав північних князів і своїх половецьких родичів та 1169 року напав на Київ: грабували, вбивали, викрали ікону Вишгородської Богоматері, яку на московії назвали Владімірською. Відтоді зродилася і продовжується агресія московитів проти русичів-українців.
Подальші кроки – до сучасної української історії. Картину «Дзвонар» хотів присвятити монаху Івану Сидору, який у 2014 році бив у набат, коли беркутівці збиралися зачищати Майдан. Зрештою вирішив втілити узагальнений образ. А коли 2023 року робив свою першу антивоєнну виставку в Національному музеї Тараса Шевченка, то глядачі упізнали в образі й самого Шевченка. То вже архетип.
Роботу «Перемога» я написав до антивоєнної виставки 2023 року, що присвячувалась Міжнародному дню миру. То є постать Ніки Самофракійської з Лувру, а біля її постамента – обломки давньогрецької скульптури. Тут – питання руба: чи не є агресивність людини і до навколишнього світу, і до створінь свого роду причиною її божевільного просування до прірви самознищення? Чи можливо ту агресивність загасити, чи вона незнищенна?
Наголос: свою мрію – «Земля без армій – планета розумних людей» – Олександр Мельник підкріплює, як сам каже, утопічною пропозицією:
– Хто у світі міг би гарантувати безпеку? На нашу думку, лише реформована Організація Об’єднаних Націй, що набрала б функцій керівного центру всесвітньої конфедерації… Дати хоч комусь найменший промінчик надії, щоб хоч хтось замислився над цією проблемою. Це найбільше, на що я сподіваюсь…
Напевно, якби інститутів, що працювали б над мирною, невоєнною альтернативою, була така ж кількість, як воєнних, з такою ж кількістю науковців і такими ж бюджетами, то (завдяки поступовому втіленню їхніх розробок) армії вже були б непотрібні і перестали б існувати як анахронізм. Поки що ж людство працює на протилежну мирній – катастрофічно воєнну перспективу…
«ДУЖЕ ХОТІЛОСЯ Б, ЩОБ ДІЄВИЙ ІНСТИТУТ МИРУ БУЛО ЗАСНОВАНО В УКРАЇНІ»
Історія України часів відродження Незалежності символічно відображена у таких полотнах Олександра Мельника, як «Князь на князя – брат на брата» (2004 рік), «Спломенілий цвіт» (2015 рік), «На згарищі», «Неспалима», «Щаслива» (2022 рік), «Мрія», «Відродження» (2023 рік). Кожна – таїть в собі посил:
– Для мене головною у творі є закладена в ньому думка, що спонукала б глядача не милуватися живописом, а задуматися про долю людини в минулому, сучасності та майбутньому. А ще – діяти заради кращого сьогодення і майбутнього…
Вражає, зокрема, й картина «Пробудження», де зображено першосотворену Богом людину, яка, прокинувшись у часі нинішньому, бачить гори смертоносної людиновбивчої зброї, нею ж винайденої упродовж століть. Художник ставить риторичне питання: невже цьому безумству ніколи не буде краю? Невже людство настільки розумово обмежене, що може лише сунути у прірву табуном, що не осмислює свого шляху? Невже нема найменшої надії звернути зі шляху самознищення на шлях вдосконалення, побудови гармонійного земного і позаземного майбуття?.. В ім’я наших дітей, заради наших онуків, щоб їх не калічили, не нищили військові монстри, ми повинні об’єднатись і діяти.
Дуже хотілося б, щоб моя країна не стала палаючим полем, з якого розгориться Третя світова війна. А навпаки, зупинивши, за підтримки демократичних країн, агресора, заклала фундамент світу без воєн. Дуже хотілося б, щоб дієвий інститут миру було засновано в Україні, у Києві…