Сміх для всіх: для вас, для нас. Частина 1

БЛУЗОЧКА

В магазині: — Блузочку шукаю…

Тільки щоб з коротким рукавом.

Всі відповідають «в нас немає»…

— Може, є? Ми просимо селом!

Продавець показує на себе:

— Вам таку, як ця, що на мені?

Голубенька, наче літнє небо…

— А чистіша є у вас, чи ні?..

ФІЛОСОФІЯ

Опівдні Вадим покупатись 

прийшов.

На річці безлюдний куточок 

знайшов.

Усе з себе скинув і в річку — 

шубовсть!

Аж тут появився на березі хтось!

Вадим придивився — це жінка!

Пропав!

Ще й сіла, читає… Оце так попав!

Намацав каструлю іржаву Вадим

І нею прикрився, щоб вийти 

з води…

Виходить… червоний, 

як «варений рак»:

— Читаєте що? Філософію? Так?

Про що зараз думаю я? Ви скажіть. 

І мовила жінка Вадиму за мить:

— Та… думаєш ти, що каструля із дном. 

А дна там немає… прикрийся рядном…

НЕДОТЕПНО

Потяг третій раз сигналить –

Петя з Ніною «влітають»

І чимдуж до провідниці –

Мокрі стали геть сідниці!

— Слава Богу! Ледь поспіли!

Як на «крилах» ми летіли!

Петя раптом промовляє,

Наче «клепки» вже немає:

— Шкода, що не взяли, Ніно,

Ми із дому піаніно…

— Молодець… дотепно дуже, —

Ніна мовила байдуже.

— Недотепно, розумію,

Краще мовити не вмію –

Я на тому піаніно

Залишив квиточки, Ніно…

СИНЯЦЮРА

Ой, Петюню, що це в тебе?

Синяцюра, ніби небо!

Хто поставив? Скажи, друже!

Я ж до тебе не байдужий!

— Бився я… — Петро зітхає, —

Через жінку, що кохаю…

— З ким ти бився через неї?

– Та… з дружиною своєю…

ПРИКРИЙ ВИПАДОК

Пізній вечір, темно скрізь.

Йде додому жінка.

Парк, неначе, дикий ліс…

Серце б’ється дзвінко…

А затримав її зять — пригощав уміло.

Раптом з темряви: «Стоять!»

Вона остовпіла…

Потім ще наказ: «Лягти!»

Жінка ниць упала…

Знов, як грім, наказ: «Повзти!»

Що робити мала… Поповзла… 

На вухо хтось: — Жінко, вам погано?

Хтось образив? Що «стряслось»?

Де ті хулігани?

— Та нічого… все… мовчу…

Що ви тут верзете..?

— Я в парку собаку вчу,

Бачу — ви повзете…

БУДУ ПАМ’ЯТАТИ…

Семен Петю зустрічає —

Аж трясе Семена:

— П’ятсот гривень, пам’ятаєш,

Позичав у мене?

Це хотів я запитати —

Не забув ще, Петю?

— Та ти що! Я пам’ятати 

Буду аж до смерті…

ЖАРТУВАВ…

— О, Боже! Петро — це у тебе синці? 

І хто ж тебе, Петре, побив?

— Та це у селі… аж на тому кінці…

За жарти…

— А що ти вчинив?

— Люблю жартувати — за це постраждав!

Вночі… не турбує ніхто —

О третій годині телефонував:

«Ану, здогадайтеся — хто?»

Я тішився так, мов маленьке дитя

І ночі чекав… трьох годин…

— Ну й що? Ти, нарешті, скажи до пуття!

— Та… тут здогадався один…

ЦІКАВІ ПИТАННЯ

Прибув кореспондент в село.

Цікавився сільським життям.

У нього завдання було —

Простий народ, його буття!

— А помідори в вас ростуть?,—

У діда Савки запитав.

— Та що ви — ні! В «сільпо» беруть

— А огірки? — не відставав…

Поглянув дід і вуса втер:

— І огірків нема в селі!

Нічого не росте тепер —

Це так погано для землі.

— Я запитати вас хотів:

Саджаєте не так, мабуть?

— Саджаємо?.. Я зрозумів…

Якщо саджати — то ростуть!..

* * *

Куме, відгадай загадку,

Якщо знаєш ти відгадку:

«Хто на світі всіх миліше,

Рум’яніше і біліше?»

— Ну й дива! Таке питає!

Та це ж — сало! Хто ж не знає!

ПРОХАННЯ

Дзвінок на радіо від Колі:

— Учора повертався з поля, 

А день по гороскопу вдалий —

Я гаманець знайшов чималий!

Дванадцять тисяч в ньому гривень

Нарешті — я звільнюсь від злиднів!

Ще гарна там була візитка:

Вокзальна, 2, Іван Коритко.

Попереду життя, мов казка!

До вас замовлення: будь ласка,

Ви не відмовте у проханні 

Поставте гарну пісню Вані!..

КРАСИВИЙ

— Так ти кажеш, я красивий?

— Ви прекрасні, мов лелека!

— Ну, а так?

— Красивий! Милий!

— А красивий я здалека?

— Ви — прекрасні! Слів немає!

Але прошу, лейтенанте,

Ні, не прошу — я благаю:

Ви права мені віддайте…

* * *

Пам’ятай і не мудруй

З давнини це так ведеться:

Як сміття ти не трамбуй,

А виносити прийдеться!

ДЖЕЛЬТМЕН

Петро Іванович — джентльмен!

На власні очі бачив!

— І що ж ти бачив там, Семен?

— Та це було на дачі:

Мішок картоплі з льоху пре —

Його дружина Таня, 

А він їй руку подає…

Галантно так, мов пані…

ВИЗНАЧЕННЯ

— Куме, як ти визначаєш,

Який чай хороший?

— А ти що, Семен, не знаєш?

Чи не шкода грошей?

Ось купив ти у пакетах

Чай «Принцеса Нурі»,

Ще бувають у «брикетах» —

Це не факт, в натурі.

Ти кидаєш чай у воду

І сидиш — чекаєш:

Потонув — то це хороший,

Зверху — ти сам знаєш…

ПОРА Б ЗНАТИ

Вова та сестричка Валя

(Мовчки де там їм всидіти)

Запитали в бабки Галі:

– Звідкіля беруться діти?

Бабку це не здивувало,

(Вже не раз онуки просять)

Відповідь вона вже мала:

— Їх лелеки нам приносять!

Вова подививсь на Валю: 

— Поясни ти бабці Галі,

Бо помре й не буде знати…  

ДИВНИЙ ЗВІР

— Миколо, звірів знаєш?

— А ти чому питаєш?

— Ось фото є, повір —

Не знаю, шо за звір!

І «фотку» кум виймає,

Де кенгуру стрибає.

— Це — заєць! Як не знать…

Під років… сорок п’ять…

ПІД КИЄВОМ 

— Куди це ти, Маруся?

— До бабки серце прагне!

— А де живе бабуся?

— Під Києвом, Іване.

— Оце так здивувала!

«Під Києвом» — сказала…

Це що — в «метро», Маріє?

* * *

— Внученько, як поживає

Твій «грейпфрут» на цей момент?

— Ти, бабусю, доконаєш

Не «грейпфрут» — «бойфренд»! «Бойфренд»!

Автор: Володимир Гребенюк — поет, пісняр, композитор, заслужений працівник культури України, член Спілки слов’янських письменників України.