Перші кроки на новій землі із Щедриком

Чи вам відомо, що у Чикаго було засновано першу українську православну громаду, яка випередила на 5 років формацію Української Автокефальної Церкви в Україні. Це сталося в 1915 році, тоді, «коли в самій Україні і думки про це не могло бути», – йдеться в архіпастирському благословенні митрополита УПЦ в США Іоана з нагоди святкувань 30-річного ювілею громади в 1946 р. Невелика група патріотів, які називали себе козаками «з вулиці Ірі», купили на цій же вулиці маленьку церкву. Це був важкий початок діяльності церкви св. Трійці, яка на той час нараховувала до півсотні вірян. Свято-Троїцька парафія була заснована як «українська народна церква».

Михайло Єнджийовський, один із засновників, писав: «Нелегкі то були часи, довелось змагатися з великими труднощами...» Перша нарада була скликана у будинку на розі вул. Деймен і Чикаго. «Прийшли майже самі галичани з Радехівського повіту (Західна Україна) і вибрали управу. Новообрана управа підшукала місце за адресою: 1944 W Erie St. Першим, хто прийшов із щедрою допомогою, був Семен Доманчук, який вніс $300. Першим парохом був о. Григорій Хомницький». Досліджуючи історію нашої громади, історик Мирослав Семчишин зазначив: «...піонерами українського православ’я в США були робітники із Західної України, передусім, з Галичини і Лемківщини, і всі вони тоді були членами єдиної Української (руської) греко-католицької церкви св. Миколая в Чикаго». 

Через конфлікт з церковною адміністрацією та незадоволення роботою тодішнього пароха М. Струтинського визріла духовна революція. Група людей своїм виходом із церкви заклала символічний камінь у будову незалежної церкви. При церкві св. Тройці в 1916 році було засновано щадничо-позичкову касу «Україна», депозити якої в 1921 р. становили $62 500. Унаслідок великої американської депресії її було закрито в 1934 р.

На громадсько-культурній ниві від 1918 р. активно діяло Сестринство Непорочного Зачаття. У 1916 р. був заснований хор «Бандурист». У 1929 р, ставши основою майбутнього «Бояну», з’явився другий хор ім. Котляревського. 

Драматичний театр прославився виставами «Запорожець за Дунаєм», «Наталка-Полтавка», «Маруся-Богуславка» та іншими, виступаючи в Чикаго, Детройті, Мілуокі, Гемонд (Індіана). Відомим хоровим керівником була Наталія Гриновецька. Хор свій назвала «Боян» невипадково, адже її кумир Микола Лисенко у 1905 році засновав хорове товариство «Боян» у Києві. У 1916 році Наталія Гриновецька виступила на концерті великої міжнародної виставки у Вашингтоні. Про тріумфальний успіх писали в газеті Chicago Dayle News,  вперше український хор із Чикаго привіз зі столиці Америки грамоту подяки.

Великим святом став приїзд до Чикаго хорової капели під керівництвом Олександра Кошиця, яка у маленькій церкві відспівала святу літургію. Це був 1922 рік. 

Ви про це ще не чули!!! 

«Шікаговська громада залишилася в пам’яті співаків Української Республіканської Капели під кервництвом О. Кошиця, як одна з найкращих. Шикаговці завжди відзначались своєю завзятістю, твердістю та джентнельменством!!!» 

Із радістю ділюся спогадами, які випадково і невипадково відшукала серед писемних скарбів Українського Національного Музею в Чикаго, а саме мандрівника, який розповідає про знайомство Української Республіканської Капели з нашою громадою в Чикаго. Ним був прот. П. Корсуновський, який у складі капели вирушив у турне по Америці. Як згадує автор, «після чотирьохрічного вигнання по всіх кутках і закутках Європи Української Республіканської Капелі з українською піснею на устах, вона під іменем Українського Національного Хору, як той птах, перелетіла Атлянтик, широкий океан і опинилася в казковій Америці, побачити котру мріялося зі шкільної лавки, особливо після читання Майн-Ріда, Густава Емара, Фенімора Купера,  та інших американських письменників, та й на власні очі побачити американських індіанців...»

В Америці концертування відбувалося відповідно до щільного графіка, практично щодня артистів чекали виснажливі переїзди з одного міста в інше, і лише в Чикаго (!!!) упродовж двох років концертних сезонів – 1922, 1923, зупинялися на тиждень. Тому не дивно, що згодом тут з’явилися керівники хорів із тих, хто подарував Америці «Щедрика». Для парафіян українського православного собору св. Володимира у Чикаго, який первинно було закладено як церкву св. Тройці, і усіх, хто цікавиться долями артистів Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця, цікаво буде те, що протоієрей Павло був не лише солістом капели, але у 1942 р. та в 1944 р. співробітником парафії. Саме він був тим голосом, що 22 січня 1919 року озвучив проголошення акту соборності українських земель у Києві. 

Читайте також: Досягнення української народної дипломатії в Америці на початку ХХ ст.

Дорога до Чикаго 29 жовтня 1922 року: після концерту у Клівленді, Олександр Кошиць зі своєю капелою у додаткових вагонах, підчеплених до потяга на Чикаго, намагалися відпочити, але... «сіпання вагонів, раптові зудари буферів, підскоки на сполуках шин однієї колії з другою, це було якесь пекло і тягнулося дуже довго. Нерви не витримували. Кошиць вскочив до парубоцького вагону й знервовано кричить: «Хлопці, за мною! Ідемо машиніста бити!» – а той на паротязі мабуть злякався і помандрував дальше…» Коли ж потяг прибув до Чикаго, здивуванню артистів не було меж, як згадував на протиієрей Павло, їм здалося на мить, що потяг прибув до Львова... Всюди українська мова і повно людей із синьо-жовтими прапорами, що вас кудись тягнуть... дослівно – «налетіла на нас ціла хмара українців... нарешті затрубіли єрихонські труби і довга валка машин рушила... увечері тріумфальний концерт в Chicago Orchestra Hall». Наступного дня бенкет в готелі Конгресу на честь капели і митрополита Андрея Шептицького, який на той час перебував у Чикаго. 

Через рік таким же тріумфом зустрічали гостей. Концерти віталися американською публікою. Писали відгуки музичні критики, а громада не оминала можливості не лише бути на концертах, але й допомогти артистам. Тож розуміючи, що готель коштує немало, на цілий тиждень розмістили капелу по своїх домах. Це було у грудні 1923 року. 

На той час православна громада свою невеличку церкву на вул Ірі, оздобила гарним іконостасом. І коли Олександр Кошиць дізнався, зразу сказав: «У неділю співаємо Службу Божу...» Так у неділю, 23 грудня 1923 року, відбулася нечувана відправа. «У вівтарі два священики і я, – писав мандрівник. На хорах Український Національний Хор під дирегентурою самого Кошиця. Апостол читав соліст Київської опери М. Карлаш, «Вірую» – Ординський».

«Не знаємо де ми були – чи на небі, чи на землі!» – так після відправи говорив голова парафіяльної ради, головний отаман Січей в Америці Павло Новодворський. Він походив з Київщини, з м. Липовця.

«Увечері відбулася святомиколаївська вечірка з роздачею подарунків. Наступного дня потяг відходив на Сент-Луїс. Американці звертали увагу на велику родину, частина з якої кудись від’їжджала... За десять хвилин до відправлення з’явився захеканий пан Новодворський, усю дорогу біг, щоб не запізнитися з валізою, яку ледве волочив за собою. Залишив в одному купе і наказав відкрити вже в дорозі... Коли ж потяг рушив та вибився на світло боже, відчиняю валізу. Тільки що підняв віко, а тут тобі ыз середини як вибухне аромат... часнику! Дивлюся. Там повнісінько пакунків з написами. Кожному співаку... Викликаю імена, роздаю. А в середині – Боже мій! Та це ж та штука, про котру запорожець казав, що якби їй крила, то це була б найкраща птиця на світі! Та ж самісінька ковбаса з часником, домашнє печиво. Не забули положити хріну з буряками... Шікаговська громада залишилася в пам’яті співаків, як одна з найкращих. Шикаговці завжди відзначались своєю завзятістю, твердістю та джентнельменством!!!»

У 30-х роках відчувалася сильна асиміляція. Назву «cвято-троїцька» громада зберегла до 1937 року, перейменувавши тоді себе на православну громаду св. князя Володимира. 10 квітня 1945 р. на загальних зборах було ухвалено продати старі будинки й купити нові. Церкву, парохіальний і шкільний будинки, резиденцію пароха придбали за $64 500 доларів на вул. Кортез.

24 червня 1945 р. у храмі св. Володимира відбулася перша свята літургія за участю митрополита Іоана Теодоровича. До нового приміщення перенесено іконостас зі старої церкви, а посвячення нового відбулося в листопаді 1954 р. При церкві видавалася газета англійською мовою, роль головного інформатора виконувало радіо, яке стало мостом для цілого українського Чикаго від 1954 р. під умілим керівництвом настоятеля Ф. Білецького. Виступи хору в музеї науки і техніки мали позитивний відгук в американській пресі. Історичною подією став приїзд до Чикаго та парафії св. Володимира гетьманича Данила Скоропадського.

Великий вклад громадою парафії св. Володимира зроблено у справу очікування нової хвилі емігрантів. На її запрошення до Чикаго приїхав відомий голлівудський актор Іван Годяк, що виступив з благодійним концертом в Оперному театрі. Дохід у сумі $10 000 було призначено на переселення українців з таборів переміщених осіб у Європі. Йому продюсори радили змінити своє прізвище на більш милозвучне для слуху англомовної людини, однак Джон Годяк відмовився. Найбільшого успіху досягнув у 40-х роках, зігравши у фільмі Альфреда Гічкока «Рятувальна шлюпка». Народився у Пітсбургу, в 1914 році, в українській родині, що емігрувала із села Грушатичі, що у Старосамбірському районі, на Львівщині. У 1932 році родина переселилася у штат Мічиган й осіла в українському Гемтремку. Іван був найстаршим серед 4 дітей і вже в 1933 працював у фірмі «Шевроле». Шукав роботу диктора на радіо, але отримував відмову через акцент. Годяк багато працював над собою і в 1938 році став радіоактором на WMAQ в Чикаго. Тут починається його стрімка кінокар’єра.

Згодом парафіяльний будинок собору св. Володимира перетворився на пересильний пункт. Під його дахом ночували сотні осіб, до яких господарі проявили найглибші почуття християнської любові та єдності. Багато з них ставали новими парафіянами. Жертовність цих людей на спільну справу важко переоцінити. При парафії працює братство св. Володимира та сестринство ім. св. княгині Ольги. Ще у 1945 році о. П. Галицький свій маленький клас назвав «Рідною школою», яка в 1960 році нараховувала 132 учні. 

У мирі і гармонії із сусідами і громадою тече ріка життя української Америки. Прикладом щирої дружби є дворічне богослужіння під куполом катедрального собору новостворюваної греко-католицької парафії св. Володимира й Ольги наприкінці 60-х років минулого століття. Він і сьогодні, на перехресті долі, життєвих доріг, відкритий для всіх. 

Державні мужі переконані, що найкращими громадянами є ті, які люблять землю своїх дідів та свято шанують віру і традиції свого народу. Таким успішним поколінням славиться парафія св. князя Володимира. Це була пізнавальна екскурсія у перших 50 років життя людей, якими перенесено на новий ґрунт українське православ’я. 

Оцінювати діяльність нашої громади є настільки ж важко, як і йти її слідами. Ми продовжуємо вивчати унікальне минуле, невіддільне від української культури та історії.