Кераміка як есперанто: про знаковий фестиваль «ЦеГлина - 2025» у Софії Київській

У галереях Хлібні Національного заповідника «Софія Київська» триває щорічний фестиваль сучасної художньої кераміки «ЦеГлина 2025 – Пам’ять глини». До 14 грудня споглядати цей феєрверк краси й українських сенсів може кожен.

Свої творіння представляють 26 митців-керамістів з України та з-за кордону. Серед них – художники, які нині через московитську агресію живуть у вимушеній еміграції, зокрема Любов Якименко. Їхні роботи – симбіоз ностальгії за рідною землею і сили долати жахи сьогодення. А ще – символ безперервності української культурної традиції на теренах України й за її межами.

Вражає глибина сенсів. Адже глина зберігає культурний код українства ще з часів трипільської культури, уособлює пам’ять поколінь, водночас перетворюючись на мову сучасного мистецтва. Цеглина ж – основний елемент будови, на якому базується цілісне, а також інтелектуальний або творчий символ внеску до спільного творіння: матеріал міцний і довговічний, тому метафорично може уособлювати стійкість, надійність, непохитність.

– Десятий рік існує прекрасний проект «ЦеГлина», – розповідає Зоя Чегусова – кандидатка мистецтвознавства, Заслужена діячка мистецтв України, лауреатка національної премії імені Тараса Шевченка, старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук України. – Його ініціаторка – Олеся Дворак-Галік – засновниця і директорка художнього простору «ЦеглинаАрт» – першої в Києві, а, можливо, й в Україні галереї керамічного мистецтва. Дуже успішна. Навколо неї збираються керамісти: і молодь, і літні люди. Вона стимулює до творчості неординарної, дуже індивідуальної, авторської. Другий організатор і куратор події – Володимир Хижинський – чудовий кераміст (Львівська школа), який нині є проректором Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну. 

Вважаю, що ця виставка в Софійському заповіднику переконливо свідчить: проект «ЦеГлина» перетворився на потужну платформу генерування важливих сенсів у творчості художників-керамістів.

Виставка цікава не тільки з точки зору багатоманітності конструктивних, технічних, фактурних рішень, а й загалом «мистецьким поліфонізмом». Адже всі 26 її учасників дуже різні у своїх естетичних уподобаннях, кожен має свій авторський стиль, що робить «ЦеГлину» особливо привабливою для глядача. 

Тут ми бачимо багатошаровість образів, глибинно асоціативну зображальність в суцільно експериментальних керамічних композиціях, кожна з яких сприймається своєрідною «цеглиною» у побудові панорами національно-самобутньої, сучасної, суто української художньої культури.

Головний сенс, на мій погляд, полягає в тому, що куратори, організатори дуже точно визначили тему цьогорічного фестивалю, головну образно-пластичну ідею: пам’ять глини. На мій погляд, це передбачає пам’ять роду, коріння малої батьківщини кожного автора, сприйняття ним традиційної художньої культури. Це найважливіша тема сьогодні в умовах наших виняткових викликів. Зокрема, і в умовах загибелі пам’яток культурної спадщини. Адже відповідно до повідомлень Міністерства культури і стратегічних комунікацій, за час активних бойових дій зруйновано або пошкоджено 1612 пам’яток культурної спадщини. І це тільки історико-архітектурні. Кількість культурних жертв катастрофічно зростає. І це дуже сумно.

На мій погляд, куратори фестивалю «ЦеГлина-2025» знайшли ключове завдання для всіх українських художників (не тільки для керамістів): зберігати тяглість культурної пам’яті і водночас бути відкритими до експериментів і глобальних контекстів. Що ми і бачимо на цій виставці. І все це робить кожну керамічну композицію, яка тут експонується, вагомою цеглинкою, невід’ємною складовою у побудові великої панорами національно самобутньої, сучасної художньої культури України.

Проект передбачав діалог між давньою і сучасною культурою. І цей діалог є. Наприклад, орнаментальні мотиви, древні форми проступають у художниці Нати Попової з Ужгорода, яка втілила свою композицію на основі форми корчаги. Тобто кожен говорить про свою малу батьківщину, своє коріння – давнє, культурне. 

Радію, що митці планують повезти по світу проект «ЦеГлина-2025». Тому що кераміка – цікавий, древній матеріал. Це есперанто. Мистецтво взагалі – це мова, зрозуміла всім. А тут такі майстерні роботи! Чудово, що Україна буде представлена саме ними, бо відтак «позчитуються» тексти-нашарування давньої української культури. Надважливо, щоби світ сприймав нас, українців, саме як глибоких творців, а не через путінську пропаганду. Культурна дипломатія – необхідність.

Фестиваль «ЦеГлина-2025» – це не лише подія для мистецької спільноти, а й свідчення культурної стійкості України. Через глину як носій пам’яті митці показують, що навіть у час війни українська культура продовжує творити, осмислювати й передавати традицію новим поколінням. Це мистецтво, що говорить мовою пам’яті, сили та відродження.

– Починаючи з унікальної назви і завершуючи цілісним проектом – це найкраще, що можна було розпочати десять років тому у час повної відсутності фінансування, – вважає голова секції декоративно-прикладного мистецтва міста Києва Національної спілки художників України Володимир Балибердін. – Керамісти просто виживали. Але на межі виживання Олеся Дворак-Галік зуміла створити проект-явище «ЦеГлина». Дуже важливо і справді унікально…

– Уперше фестиваль сучасної кераміки ми влаштували в урбаністичному просторі (на вулиці), – пригадує Олеся Дворак-Галік. – Тобто на будівельному майданчику, що розташований на Андріївському узвозі. Пізніше збирали з цілої України кераміку та організовували відкриття щорічного фестивалю. Цьогоріч маємо гарні відгуки. До Софії Київської в буденні та вихідні дні спеціально приходять люди, аби побачити «ЦеГлина-2025». Ми задоволені. Плануємо зустрічі з дизайнерами, яких заохочуємо залучати у свої проекти професійну кераміку. Також зустрічатимемося зі студентами Академії Бойчука…

– Неймовірні техніки, неймовірні митці, – вважає генеральна Директорка Національного музею українського народного декоративного мистецтва України Людмила Строкова. – Я побачила багато цікавих робіт. Приємно, що попри кляту війну, безсоння, стреси життя вирує. І ця виставка, і ваша творчість промовляє про те, що вороги українства НЕ ДОЧЕКАЮТЬСЯ! Ми – непереможні хоча б тим, що сильні духом. Що у нас є бажання творити, влаштовувати такі виставкові проекти. Завдяки всьому цьому ми тримаємося. Тому дай вам Боже здоров’я, теплих і міцних рук та витримки на вашому творчому шляху.