Книга «Спадок»: що отримали ми від минулого і що в завтрашній день віддаємо?

На обкладинці цієї книжки – доволі цікаве зображення: міцна галуза від такого ж міцного дерева, якого не видно, але яке можна домалювати в уяві, а навколо неї – пташки. Однак це – не пейзаж чи його фрагмент. Ця майже абстракція – то щось зовсім інше. Значно глибше і значно змістовніше. І трохи нижче написаний заголовок книги – «Спадок» – одразу навертає на роздуми: оте дерево – то дерево родоводу; а оті пташки – то ми. Я, ти, він, вона, вони… Що ж нам залишили у спадок на тому дереві наші пращури? А що на ньому залишимо ми для своїх дітей, онуків і правнуків? Мова ж бо – явно не про матеріальні статки, хоч саме такі асоціації викликає передусім слово «спадок». Мова про ті подекуди невидимі скарби, які роблять кожного з нас Людиною – у сенсі з великої літери; які формують наш характер; які наповнюють світлом душу; які визначають той шлях, яким нам іти через життя – чесно, гідно, справедливо… 

Наш спадок – це наша земля (і, знову ж таки, не стільки в сенсі ґрунту, скільки в сенсі духовної святині і в сенсі бáтьківщини). Наша віра. Наша мова. Наша культура. Наші традиції й обереги. Наш спадок – це, якщо хочете, інші люди, які з’являються на життєвому шляху для підтримки і для любові або ж для випробувань, протистояння і ненависті. Наш спадок – це сама любов. Це стосунки, які ми зберігаємо або втрачаємо. Це історія. Це – взаємозв’язок поколінь. Це духовні і моральні цінності. Це вміння дорожити СВОЇМ і захищати СВОЄ. Врешті і БОРОТЬБА ЗА СВОЄ – то також наш спадок. Адже за усім написаним вище ми маємо на увазі Україну і українців. І саме усе написане вище є тією канвою, на якій «вишила» словами свою історичну сагу «Спадок» Мар’яна Гладій – молода письменниця, яка живе і працює в Чикаго.

Першою книгою, яку майже рік тому презентувала Мар’яна Гладій для читацької аудиторії, була «Ярка»: авторка звернулася до теми російсько-української війни і зупинилася на історії азовців, на їхній відчайдушній боротьбі, на їхньому полоні, намагаючись привернути увагу до однієї із кривавих сторінок в історії сучасної України, яка твориться на наших очах, адже вже майже чотири роки триває протистояння ненависним московитам. 

Не вперше, бо скільки ж тих протистоянь уже було у долі стражденної України на різних етапах її історичного розвитку! Про один із них, про період між двома світовими війнами минулого століття, – «Спадок», друга книга Мар’яни Гладій. Спадок любові, краси і боротьби, який авторка показує на історії двох родин у західній частині України – Кухарчуків та Острозьких (на форзацах книги розміщено їхні родовідні дерева – чудова робота художниці Оксани Гриненко). Як вони жили? Як вони любили і розчаровувались? Як зловживали любов’ю і довірою, і як лікувалися любов’ю і довірою? Які цінності вважали найголовнішими у житті? За що боролися і як боролися? Відповіді на всі ці запитання – на сторінках книги. У долі її героїв. У їхніх характерах і вчинках. У пізнанні життя – від народження і до змужніння. У пізнанні родинного спадку – отого, що невидимий, але передається на духовному рівні і стає найголовнішим у самопізнанні. У здатності посвятити себе рідній землі аж до найбільшої жертви – покласти голову за неї.

Досить навести один лишень приклад із книги: хіба міг не вибрати дорогу боротьби за рідну землю Дмитро, якщо у ті хвилини, коли він народжувався, енкаведисти вбивали його батька? Мама Василина того не бачила, але в тяжких переймах відчувала: нема більше її Максима; залишився від їхньої любові син; і отримав спадок – стати борцем на місце батька…

Попри реальних героїв саги, надзвичайно важливим є віртуальний її герой – щоденник Терези Острозької (надзвичайно вдалий письменницький хід авторки), записи із якого починають кожен розділ книги. Так, цей щоденник шляхетної, добре вихованої і добре освіченої пані є дуже особистим. Так, він знає всі її таємниці і переживання, знає радість кохання і біль нездійснених сподівань, знає як це – розлучитися з Україною і повернутися до неї, знає, як це – іти з любов’ю через життя попри все пережите і незважаючи на гіркоту пережитого... Звичайно, він дуже особистий, але при розгортанні сторінки пожовклого від часу записника – це така наука життя! Це більш ніж важливі погляди на значення того спадку, який отримує кожен у вигляді долі – долі людини, долі роду, долі нації і народу.

Ще одна надзвичайно оригінальна особливість книги – розміщені на її сторінках фотографії, автором яких є Роксолана Прокопів. Безумовно красиві світлини із фотозображеннями героїв саги перегукуються з її сюжетом. Вони є одним цілим із книжкою, вони є відображенням, візуалізацією тієї історії, яка написана Мар’яною Гладій.

Мені легко про це розповідати, бо я вже прочитала книгу «Спадок». А ще побувала на її презентації, проведеної у Чикаго двічі – в Українському національному музеї (українська околиця) та в аудиторії церкви святого Йосифа Обручника. Обидва рази у залі сиділи люди, небайдужі до літератури, до історії, до долі України загалом і українського спадку у долі кожного зокрема. Мар’яна Гладій охоче відповідала на запитання стосовно процесу написання книги, стосовно сюжетних ліній, стосовно своєї симпатії до героїв, оцінки їхніх вчинків. Відчувалося: не все у книзі – просто літературні вимисли і домисли, деяка її частина (особливо – у щоденнику пані Острозької) – то переживання, емоції і роздуми над життєвим спадком самої авторки. Чи не тому такою важливою є для неї думка найпершого її критика і порадника – брата, який уже четвертий рік на війні. Який каже: я тут тому, що не хочу передати у спадок своїм дітям боротьбу… Я тут тому, щоб у спадок прийдешнім поколінням перейшла красива Україна…

Надзвичайно доречним доповненням до презентації стали пісенні твори у виконанні Андрія Бойчука, Анджеліни Сович, вокальної студії «Елегія». Цікавими були відеосюжети про проведення фотозйомок до книги: костюми із колекції Роксолани Прокопів, військова амуніція українських повстанців із колекції Юрія Сороки, молоді хлопці та дівчата (практично усі – народжені в Америці, але з великим інтересом до історії праотчої землі), які уособлювали героїв книги, – у всьому відчувався подих України. І це важливо – залучення молоді до подібних проектів. Бо йдеться про зв’язок поколінь, про спадок – любові, краси і національної гідності, який потрібно передавати далі…

Кожен, хто був на презентації, придбав книгу. Стояли у черзі за автографом. І, не сумніваюся, за першої ж вільної хвилини рушили у читацьку мандрівку сторінками цієї справді захопливої історичної саги. Хочете і ви, але не знаєте, де взяти? Звертайтеся до автора, до Мар’яни Гладій (тел. 773 339 7461). Придбайте «Спадок» для себе. І передайте у спадок своїм дітям. Книга того варта.