Чого очікувати від дронової війни?

Фпв-дрони поля бою стануть більш автономними, але ще не зможуть обійтися без пілотів, екіпажів. Пілоти все більше працюватимуть дистанційно. Пілоти сьогодні – головний ресурс війни.

Фпв-коптери і літаки типу «Молния», «Дартс» стануть літати ще далі, вибиваючи логістику. Зона смерті може розширитися до 60-80 км.

Виграти в цій гонці з дронами тільки натягуванням сіток над дорогами і наварюванням решіток на автомобілі неможливо. Потрібна ефективна протидронова система ППО, яка містить різноманітні сенсори – звукові, оптичні, радари, дрони спостереження і перехоплення, стрілецькі системи і мініатюрні ракети.

Тут потрібна державна програма, консолідація всіх сил, однак така робота не ведеться. Чекаємо, напевно, коли всюдисуща Fire Point отримає черговий мільярдний транш від данського уряду на цю систему.

Така ж робота повинна вестися зі створення національної системи ППО проти «шахедів» і крилатих ракет.

Популістські «прості рішення» тільки на основі «дронової ППО», що генеруються «офісом простих рішень» дилетантів і мракобісів, – очевидно не працюють. Всі бачать важкі наслідки такого махрового популізму – прильотів «шахедів» все більше, енергетика ледве дихає, а попереду – зима. 

Помилкові рішення можуть обернутися соціальною напругою і політичною кризою.

Незважаючи на лавиноподібне зростання виробництва і застосування дронів FP-1 deep strike компанії Fire Point, прориву в далеких безпілотних атаках не спостерігається.

Так, горять НПЗ, і навіть на відстані за 1000 кілометрів, що радує пересічного обивателя, проте професіонали прекрасно знають, що відстань – не єдиний показник ефективності.

Набагато складніше подолати РЕБ і ППО, тому атакують об’єкти в глибинці росії, де слабка ППО. При цьому, якщо б повідомлялося, скільки дронів використовувалося для того, щоб запалити черговий НПЗ, то перемога вже б не виглядала такою переконливою. 

Тому що перемога за будь-яку ціну – це поразка. Але поки гроші за ці акції платять данці і німці, компанія Fire Point заробляє фантастичні прибутки на красивих картинках.

Дуже скоро противник посилить ППО на кордоні і лінії фронту до такої міри, що всі наші атаки дронами deep strike будуть закінчуватися рівно «на стрічці». Тому що на шкоду якості, можливостям подолання ППО, виробники женуться за кількістю, тому що це великі гроші. 

Наш ліквідований підрозділ – єдиний, який за останній рік долітав до центру москви, де найсильніша ППО в світі. Ми не гналися за кількістю, ми працювали якісно, напрацьовуючи досвід і технології подолання глибоко ешелонованої ППО противника.

На момент ліквідації на 80% був готовий новий дрон дальньої дії – понад 1000 км, створений за технологією «Стелс», і за ціною не більше 10 тис. доларів, що супердешево для далекобійних дронів.

П’ять льотних екземплярів і унікальна електрична катапульта тепер валяються в розграбованому ангарі.

Роботи зупинені, колектив розігнаний, підрозділ ліквідований. Ви хочете знати, чому ми програємо дронову війну? Тому що дурні, пихаті дженджики і відверті вороги – всередині країни.

До речі, а де «Фламінго»?..

*** 

Пам’ятаєте епічний фільм «Хоробре серце» з Мелом Гібсоном у головній ролі?.. 

Історія там описується класична: молодий аполітичний шотландець хоче одружитися з коханою дівчиною, при цьому молоді не хочуть, щоб місцевий англійський шериф скористався дарованим йому королем «правом першої ночі».

Дикість, скажете?.. Але такими тоді були правила і закони, які нав’язували слабким – сильні. Отже, дівчину страчують за те, що вона нібито напала на англійських солдатів, коли відбивалася від ґвалтівників. А напад на солдатів рівнозначний нападу на короля, і за це передбачається смертна кара. Знову ж таки – закон є закон, нав’язаний слабкому сильним. Хочеш вижити – дотримуйся законів.

На цьому фільм не закінчується, і далі за сюжетом головний герой Вільям Воллес злітає з котушок, сідає на коня і починає чинити форменне беззаконня – вбиває англійських солдатів, вбиває шерифа, піднімає повстання і загрожує владі короля.

Типовий історичний приклад – таких повно в світовій історії – коли своєю нахабністю і вседозволеністю сильні світу цього зрощують безкомпромісних ворогів з аполітичних селян, наживають собі неймовірні проблеми, і зрештою втрачають владу, гроші, і нерідко голову.

Наприкінці фільму англійці жорстоко страчують Воллеса, зрадженого своїми союзниками. Зрада в світовій історії – це теж така сама класична історія, як чоловіча дружба і вічне кохання. 

Однак, позбувшись Воллеса, англійці все одно не можуть перемогти, тому що Воллес розкидав по полях Шотландії зерна сумніву в силі англійців, і вони проросли вже після його смерті.

Класична історія наявності проблеми, наростання кризи і виходу з неї. Такі історії рухають світову історію, ми йдемо від кризи до кризи, покращуючи або погіршуючи (якщо вороги тимчасово перемогли) соціальні відносини, державні порядки.

Якщо перенести історію Воллеса на наші дні, то у нас таких криз вже безліч, і потенційних Воллесів – можна цілі бригади набрати.

Ми ведемо праведну війну зі смертельним ворогом, а в цей самий час за лаштунками війни українські «англійці» глумляться над українськими «шотландцями».

Почнемо з того, що несправедлива мобілізація, яка з добровільної (я сам пішов навесні 2022 року без будь-яких там ВЛК) перетворилася на репресивну, вкорінено вбиває мотивацію. Воюють ті, кому «не пощастило», а ставлення до бусифікованих і ухильників на пунктах збору таке, що у будь-якої нормальної людини виникає бажання негайно втікати.

Щоб не втекли, примусово мобілізованих охороняють, перетворюючи військовий табір на в’язницю, і чим сильніше охороняють – тим сильніше у людей бажання втекти. Тому що це не мобілізація, а просто «не пощастило». 

Звідси у нас і 300 тисяч у СЗЧ – страшна цифра, могутня сила, яка за правильної мотивації запросто могла б повернути ворога назад і гнати його аж до Ростова.

Нові українські «англійці», як колись їхні давні візаві, встановили такі нерозумні закони, розвели таку несправедливість, поводяться настільки нахабно, користуючись воєнним часом, що не треба дивуватися не тільки величезній кількості СЗЧ-шників, але і тому, що кожен другий, хто не в СЗЧ, мріє звалити в СЗЧ.

Тому що армія мобілізованих – це зовсім не те, що строкова армія в мирний час, або контрактна армія добровольців. В армію приходять різні люди, з різним життєвим досвідом, успішні і самодостатні, які виростили дітей, побудували бізнес, а з них роблять безправних солдатів, ніби вони щось винні, ніби вони ніхто і нічого не значать, тому що у них немає зірочок на погонах.

«Англійці» не хочуть розуміти, що мобілізовані в армію потрапляють не для того, щоб вислужитися і стати генералами, а для того, щоб захищати країну. І ось цей розрив між «корпоративними цінностями», звичними радянськими армійськими порядками і реальністю перетворює мобілізованих, багато з яких до бусифікації були аполітичними, в завзятих пасіонаріїв. Так-так, наша армія стає все більш пасіонарною, і те, що говорять солдати за спиною командування, краще не знати високим державним діячам.

Моя особиста історія, історія нашого підрозділу, так званий «кейс Касьянова» – це теж той самий кейс Вільяма Воллеса, коли цілком собі аполітичні люди (тимчасово, на період війни) сідають на коня і вступають у смертельний (для себе) бій з тупою і жадібною системою, яка сама не вміє, не хоче і не дозволяє професіоналам успішно воювати.

Нові «англійці» повсюдно вирощують собі ворогів. Насіння змін вже посіяне, і сходи вже помітні. Криза наростає, і вершники змін вже в дорозі.

Про автора: Юрій Касьянов –
офіцер ЗСУ. Радіоінженер,
спеціаліст з аеророзвідки.
Займається виробництвом дронів та БПЛА для української армії
та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-
конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».