Мобілізація на московії та утилізація в Україні
Заяви кремлівського психопата завжди пильно сприймаються усім світом, тим більше в умовах повномасштабної війни України проти рашки. У цій статті я спробую виділити найважливіші тези із останньої заяви путіна, а також вказати аудиторії, на які насправді та чи інша теза розрахована. Розуміння останнього — одне із ключових для розуміння системності кремлівської політики у світі.
«Напад на Україну був зроблений для захисту московії. Інакше ми не могли».
Ця теза царька вови демонструє насправді набагато більше, ніж може здатися на перший погляд. Фактично путін повторює те, що казав через кілька тижнів після провалу бліцкригу на зустрічі з московськими олігархами та іншими впливовими істотами звідти.
Повторення цієї фрази й акцентування уваги на ній викликане зовсім не послідовністю позиції, як може здатись. Цар володька змушений виправдовуватись. Із самого початку плани московського імперіалізму були порушені: бліцкриг провалено, кількість вбитих і поранених московських солдат — величезна. А головне — від швидкості захоплення України прямо залежала «болісність» наслідків для московської еліти від дій Заходу у відповідь.
Санкції не завалили московську економіку одномоментно, особливо зважаючи на ціни на нафту і газ. Плюс геополітичні ігрища з Китаєм, Індією, Туреччиною, частиною арабського світу — також допомагають. Проте санкції заклали основи руйнування багатьох виробничих систем на московії, а це матиме важкі наслідки вже в середньостроковій перспективі. Але де санкції можуть бути та є ефективними — так це у впливі на московську еліту. Поставте себе на місце якогось московського олігарха, більша частина з яких у той чи інший спосіб пов’язана ще з членами ЦК компартії срср з часів Брєжнєва і далі. Поколіннями, використовуючи родинні зв’язки та владу, поступово накопичували свої мільярди та створювались бізнеси. Основні — за кордоном. Діти давно навчаються чи то в Лондоні, чи то в Швейцарії. А тут раз — і через війну проти України застосовуються персональні санкції. І сидить такий собі Фрідман чи Абрамович, чи хтось набагато меншого масштабу, а його активи заморожені, чи конфісковані. Питання до елітної нерухомості та перебування його дітей на «гнилому» Заході — виникають. Можливість користуватись коштами — обмежена. І стає зрозумілим: далі буде тільки гірше. А ті кошти, які залишились на території рф, ти можеш використовувати тільки там — оплативши, наприклад, відпочинок в елітному курорті якогось мухосранська.
І така ситуація характерна саме для тих, проти кого санкції почали працювати. І кількість цих персонажів постійно зростає. Хоча, до речі, цікавий момент полягає в тому, що активи московських олігархів набагато частіше «заморожуються» на Заході, а не в Україні. Можливо, це якось пов’язано із діяльністю Зермака та незрозумілою вибірковістю в питаннях, кого зачіпати із країни агресора, а кого — ні.
Цю тезу путін транслює саме для аудиторії московського естеблішменту, який своєю кишенею та шкурою відчув на собі вплив санкцій. Саме це середовище через своє невдоволення може організувати царю зустріч зі своїм картавим забальзамованим тезкою десь на гарячих смолянистих «курортах» Вельзевула чи Молоха, чи куди там таких дегенератів відправляють. Практика ліквідації вождів різного рівня на московії досить таки розвинута: від задушення галстуком, до банальних ударів попільничкою по голові.
Цієї аудиторії путін боїться. І провал його планів на початках, а також перебіг подій під час так званої «спецоперації» зробив дуже можливою ліквідацію володьки московським естеблішментом.
«Мобілізація для «спецоперації».
Проста на перший погляд, але набагато складніша по суті теза. Очевидно, що в першу чергу вона спрямована на «насєлєніє» оркостану. Для алковатних жителів глибинки — це сигнал, що для вас з’явилась можливість отримувати зарплату, а для їхніх рідних — можливість в недалекому майбутньому купити собі «жигуль», отримавши компенсацію після «денацифікації» їхнього родича в Україні.
Але для вати середнього рівня ця теза є дуже важливим мотиватором переглянути свої погляди на війну. Адже тепер війна в Україні торкнеться і їх. Ну не діти ж представників партії «єдінай расії» поїдуть в Україну гарматним м’ясом? А чисельність «частково мобілізованих», відповідно до кремлівського плану, від мінімальних 350-ти тисяч за офіційною версією і аж до 1,2 мільйона особин — за версіями різних опозиційних ЗМІ.
Добре підтримувати вторгнення в Україну здалеку, попиваючи бражку в себе на дивані. Й інша справа — їхати на війну особисто.
Тому цим процесом путін офіційно почав налаштовувати проти себе широкі маси. Що знову ж таки є позитивним для нас. Тут, щоправда, варто додати, що українцям треба позбутись ілюзії про те, що зі смертю путіна все відразу зміниться. Не відразу! І все одно багато що залежатиме від нашої військової перемоги та чіткості дій політичного керівництва (чого очікувати від Єрмака-«Козиря» точно не варто).
«Референдуми» наокупованих територіях.
Ці дії є абсолютно очікуваними і, загалом же, взагалі нічого не змінюють по суті. На окупованих територіях і так відразу встановлювались свої адміністрації, завозились свої вчителі (яке значення освіті та мові, якою вона ведеться, надають окупанти, в той час як нам впарюють принцип імені Зеленського «какая разніца»). Референдум про приєднання із наперед відомим результатом просто ще один із технічних етапів війни. Не більше. Хоча московія, звичайно, після того буде апелювати, що це її території і далі погрожувати застосувати ядерну зброю в разі порушення її «територіальної цілісності».
Українцям в цьому місці потрібно зрозуміти, що напасти ще більше, ніж він (путін) вже напав зі своїми ордами — мокшанці не можуть! Бо вони це вже і так зробили. А застосування ядерної зброї саме від цього не залежить. Інакше можна було відразу казати «якщо Ви будете запекло оборонятись, то ми на Вас ядерну бомбу скинемо, тому — не обороняйтесь, а здавайтесь!».
«Армія московії воює з НАТО».
Продовження риторики для своєї вати, яка в цю тезу віритиме все менше і менше. Особливо на тлі «часткової мобілізації». Але головна аудиторія в цьому не своє насєлєніє, що очікуватиме утилізації. А частина населення західних суспільств. Насамперед ті громадяни західних країн, які не підтримують глобалізації та сил, що за нею стоять.
Для цієї аудиторії московська пропаганда створила міф про те, що путін є «борцем із новим світовим порядком», воює з глобалістами тощо. Проте насправді — це зовсім не так. Глянути хоча б на примусову заштрикізацію від модної болячки на московії, яка там проводилась ще агресивніше та масштабніше, ніж у західних країнах. У питаннях відносин путіна та глобалістів неозброєним оком помітна наявність певних домовленостей чи, точніше, цілої системи «договорняків». Про зміст та природу яких ми можемо тільки здогадуватись, аналізуючи те, що відбувається.
Інформаційна робота з людьми, які живуть на Заході та виступають проти глобалізації і всіх похідних від неї, повинна була б стати одним із дуже важливих напрямків української інформаційної роботи. Проте зі зрозумілих причин та своїх залежностей Зеленський і ко такої роботи не проводитимуть.
Ядерний удар — не блеф.
На початках повномасштабного вторгнення з точки зору логіки ймовірність застосування путіном ядерної зброї виглядала дуже малою. Проте зараз, якщо просто слідкувати за формальними ознаками, така ймовірність дуже змінилась. Говорячи холоднокровно про таку страшну можливість, як нанесення ядерного удару, ймовірність цього я б оцінив 50% на 50%. Психологія загнаного психічно-хворого дегенерата, плани якого провалились, змушує його діяти максимально жорстоко. При цьому він вже це робить, б’ючись не за захоплення України, а борючись за своє фізичне життя. Поразка для путіна є тотожною особистій смерті — він підлягатиме ліквідації, а та частина естеблішменту, яка прийде після ліквідації до влади, буде переконувати весь світ, що «бояри були хороші, а просто цар був поганий».
Тому путін готовий застосувати ядерну зброю. І в’яла, беззуба та непослідовна позиція президента США Байдена дозволяє путіну на повну потужність використовувати «ядерний шантаж». Водночас позиція Великої Британії полягає в тому, що ядерний удар потребує тільки ядерної відповіді. Жорсткої та рішучої. Якби і США мали б саме таку позицію, то здійснення ядерного удару стало б неможливим.
Проте на перешкоді кремлівського очільника тут може стати його оточення, найвпливовіші люди рф та сам механізм застосування ядерної зброї. Для безпосереднього оточення путіна та трохи віддаленіших, але впливових чиновників і олігархів, ядерний удар стане крапкою в можливості повернутись до заможного спокійного життя. Всі вони стануть співучасниками ядерного злочину проти людства. І не понести відповідальності вони можуть тільки, якщо московія вийде переможцем із загальносвітового протистояння. А це, очевидно, є неможливим, адже вона не змогла навіть перемогти Україну, яку переважає за людським та збройним ресурсом. А отже, в разі, якщо навіть путін віддасть наказ про застосування ядерної зброї, то ймовірність його усунення дуже суттєво зросте.
І насамкінець — про механізм. З моменту «натискання» так званої «червоної кнопки», розрекламованої в часи «Холодної війни», і до моменту кінцевого запуску ядерного боєзаряду відповідні дії та накази повинні віддати та зробити 7 військовослужбовців різного рівня. 7. Це ніби й не так багато, але і не так мало. На кожному з рівнів може відбутись саботаж, несприйняття, протест, розуміння майбутньої загальнолюдської ядерної катастрофи. Мотивацій для того, щоб такий наказ не виконувати — дуже багато. Вбити того, хто такий наказ віддав — набагато простіше, дешевше та надійніше. І обирати буде кожен із цієї 7-ки, і кожен московський олігарх та впливовий чиновник, що теоретично має відповідні можливості.
На завершення додам, що попри те, що мобілізоване гарматне м’ясо буде утилізовуватись українськими воїнами ще швидше, ніж більш професійні вбивці та ґвалтівники з регулярної армії рф, все одно прихід такої нової маси на фронти матиме важкі наслідки і для нас. Кількість пролитої святої української крові також збільшиться. Тому потрібно готуватись і до того, що нас також очікуватиме більш масштабна мобілізація та тотальна війна (зокрема і проти внутрішніх ворогів), без якої здобути перемогу над ресурсно переважаючим ворогом дуже важко.
Ютуб-канал Назара Мухачова:
«Свій до Свого по Своє».