Про меч Тесея

Тесей – один із найвідоміших персонажів грецької міфології. Він і Мінотавра переміг, і разом із Гераклом брав участь у поході на Понт Евксинський за поясом амазонок, і в Калідонському полюванні брав участь, і в битві з кентавром відзначився, і розбійника Прокруста покарав, і Єлену Прекрасну викрав. Та й багато інших діянь вчинив.

Картина Жана Лемера «Тесей знаходить меч і сандалії батька» (між 1612 і 1659 рр.)

А ось історія його народження та віднайдена спадщини, передана нам Піндаром і Плутархом, не може залишити нас байдужими. Дехто стверджує, що був сином самого Посейдона, бога морів. Але найчастіше кажуть, що його батьком був цар Афін Егей. Причому народився Тесей незаконно.

А це сталося так. Егей був одружений кілька разів. Але жодна дружина йому так і не народила дітей. Засмучений Егей вирушив до оракула, і той передбачив йому могутнє потомство.

Про це дізнався Пітфей, цар міста Трезен в Арголіді, який мав дочку Етру. Ось Пітфей, напоївши Егея, уклав його в ліжко до Етри.

Виверт виявився вдалим – Етра завагітніла. 

Егей відразу після ночі з царівною поїхав на батьківщину і попросив виховувати дитину в Трезені в глибокій таємниці, оскільки боявся підступів своїх племінників Паллантідів, які не визнавали його владу.

Але перед тим як поїхати, Егей сховав під величезним каменем свої сандалі та меч. А Етрі заповів, що коли їхній син виросте і стане настільки сильним, що зможе зрушити величезний камінь, хай він із цими сандалями та мечем приходить до нього до Афін.

Через певний термін у Етри народився син, названий Тесеєм. Коли ж йому виповнилося шістнадцять років, мати його, Етра, підвела юнака до величезного каменя і пояснила, що під ним знаки, за якими він знайде в Афінах батька. Тесей відвалив величезний камінь і знайшов під ним сандалі та меч.

Егей, коли ще не знав про народження свого сина, прихистив у Афінах Медею і потім одружився з нею, сподіваючись, що вона народить йому спадкоємця. Коли Тесей прибув у Афіни, Медея вже народила Меда. 

Вона обманула Егея, сказавши, що Тесей – це найманий убивця. Цар за намовою дружини запросив Тесея на бенекет, де дав йому чашу отруєного вина. Але впізнавши свій меч у Тесея, цар відкинув чашу. 

Місце, де вона впала, стало святинею. Егей визнав Тесея своїм сином і влаштував на честь зустрічі з ним велике святкування.

У подібних формах міф про відновлену чи віднайдену пам’ять батьків присутній в основі легенд багатьох європейських культур – чи то у кельтських країнах із мечем Артура, у скандинавських країнах із мечем Сіґурда чи віднайдення меча в 2011 році в Дніпрі поблизу острова Хортиця, який пов’язують із загибеллю князя Святослава Хороброго.

Це говорить нам, що, самі того не знаючи, ми йдемо слідами наших батьків, яких часто ігноруємо. А меч, як відомо, означає духовну спадщину та є метафорою влади, праведності, доблесті...

І це стає зрозумілим лише завдяки відновленню колективної пам’яті. Ми ж всі з вами, подібно до Тесея, є охоронцями батьківської спадщини, свого походження та своєї історії і всупереч випробуванням маємо бути гідними цього.

***

У Ніцше є такий вислів: «Людина майбутнього буде з найдовшою пам’яттю». Все полягає в акті визначення себе, а не бути визначеним іншими.

Відповідь на запитання «Що таке ідентичність?» зрештою здається досить простою. Але її реалізація є більш складною.

Адже ідентичність переживається як свідомість, а стверджується як воля.

Люди, усвідомлюючи, ким вони є, формують свою ідентичність через відбиток історичних контекстів, подоланих випробувань, пережитого панування, зроблених запозичень...

Тому ідентичність – це насамперед усвідомлення того, звідки ми походимо та яке у нас спільне минуле. 

Англійський соціолог Ентоні Сміт визначає в ідентичності комплекс спільних символів і цінностей – загальна назва, колективна пам’ять, асоціація з територією...

Але, крім того, наша ідентичність не може бути нічим іншим, як плодом волі – бажанням залишатися собою, зберегти свої цінності та традиції і захищати їх разом як від варварської московської орди, так від просування серії божевільних конструкцій ідентичності, заснованих як на постколоніальних стражданнях, так і найнижчому спільному знаменнику сексуальних потягів.

«Справжня батьківщина – це та, де ми зустрічаємо найбільше людей, схожих на нас», – каже нам Стендаль, а Хосе Ортега-і-Гассет додає, що найфундаментальнішим правом людей є перш за все залишатися собою.

Подібно до 700-річного запорізького дуба, культура також може покривати своїм гіллям простір, який є тим більшим, чим глибше сягає її коріння…