«Інтербачення» як ширма
Який же це неймовірний цинізм проводити у себе в москві фестиваль «Інтербачення», зібрати арабів, кубинців, китайців, латиноамериканців, індійців, в’єтнамців та багатьох інших представників третього світу – і співати про добро, любов і мир на тлі страшної війни, яку агресори ведуть в Україні.
Який же це підлий і сатанинський засіб відволікати увагу від того факту, що кожен день з вини московських правителів гинуть тисячі військових і ще стільки ж мирних людей залишаються без житла і засобів існування.
Скільки ж коштів вкладено в цю сцену і в технічне забезпечення фестивалю, щоб надати йому масштабів навіть більших за нинішнє «Євробачення»?! Вони спробували вистрибнути зі штанів, зробивши номер свого Шамана ледве не космічним перфомансом.
– Я представляю росію, а вона вже перемогла, – заявив Шаман зі сцени під захоплені крики публіки, – і самовдоволено попросив не робити його переможцем, а точніше, не оцінювати його виступ...
Яка ж це жахлива містифікація: зібрати в москві представників 23 країн світу і намагатися заглушити гучною музичкою вибухи бомб, ракет і агресивні загрози перетворити Європу на радіоактивний попіл. А до того ще заявляти, що серед запрошених мав також бути артист зі США, але в нього виникли якісь там проблеми.
Дійсно, російські ідеологи таки не відчувають жодних рамок і фінансових проблем, якщо здатні в розпал війни (чи «сво»?) викидати море грошей на подібний пропагандистський захід. І ніхто в цьому збіговиську не наважився сказати хоча б слово правди про той жах, що відбувається за лаштунками фестивалю…
Так у них завжди, щоб відволікти увагу від наймерзенніших своїх злочинів проти людяності вони використовували то Олімпіади, то яскраві шоу.
Пам’ятається, коли вони робили Голодомор для своїх громадян, то за межами країни СРСР представлялася як країна майбутнього…
Сьогодні ця «країна майбутнього» кинула виклик всьому цивілізованому світу, але вся ця показна пишнота і грандіозність видається якоюсь неймовірною ширмою, що закриває собою убивць і ґвалтівників та кров, бруд і трупний сморід, який нічим не перебити. Тому про музику тут зайве навіть говорити.
Р.S. Це була емоційна сторона оцінки «Інтербачення». Якщо комусь буде цікаво, можна поговорити про соціально-політичні витоки та політичні перспективи цього конкусу, який відроджено росією нині – через 17 років його небуття. І це відродження є сигналом тектонічних зрушень у глобальній поп-культурі. Символічним сигналом! Але про це пізніше, якщо вам буде цікаво.
Про автора:
Анатолій Матвійчук – Народний артист України, поет, композитор, журналіст, телеведучий, музичний аналітик, педагог, науковець.