«Світ належить до тих, які вміють хотіти». Борець за Українську державу Дмитро Донцов

У студентські часи Степан Бандера зорганізував книжковий клуб, на якому обговорювалися ідеї Дмитра Донцова. Саме Донцов суттєво вплинув на ідеологію ОУН, хоча інтерпретації його ідей оунівцями подекуди розходились, і то сильно, із тим, що казав сам Донцов, а сам Бандера казав: «У Донцова нема розуміння практичної політики». Отакої!

Тож ким він був, засновник інтегрального націоналізму, один з фундаторів українського націоналізму Дмитро Донцов?

За походженням він не був українцем. Хоча була навіть родинна легенда про коріння від слобожанського полковника Донця, а проте досі їй немає документальних підтверджень. Мати його мала змішану німецько-італійську кров, а батько, ймовірно, був росіянином. Цікаві парадокси підкидає нам іноді історія: напівросіянин став одним з найагресивніших ворогів москви, а водночас і одним із найнаполегливіших прихильників Української самостійної держави та головним ідеологом українського націоналізму. На болотах традиційно з цього приводу виють кацапи, бо не можуть змиритись із таким історичним фактом. 

Народився Дмитро Донцов у Мелітополі 29 серпня 1883 року. Батько був заможним місцевим купцем. В родині говорили російською, але цікавились українською культурою, читали українські книги. Дмитро закінчив місцеве училище, але до університету вступити не зміг, бо не знав давніх мов. Згодом він це надолужив. Спочатку поїхав за наукою до москви, тоді до петербурга, де й, що знову парадоксально, став переконаним українофілом. Вчився на юридичному факультеті, згодом був відрахований. Однак не закинув освіту, а після двох арештів залишив російську імперію, перебрався спочатку до Галичини, а далі до Відня, де став доктором права у Віденському університеті. 

1905 рік, Донцов починає політичну кар’єру, вступає до Української соціал-демократичної партії, яку потім залишить через ідеологічні розбіжності. Цікаво також, що Донцов спочатку захоплювався промарксистськими ідеями і ловив вітер політичних змін, скуштувавши різних політичних ідеологій. Але зрештою прийшов до правого націоналізму. Певною мірою можна спостерігати такий шлях шукань в багатьох українських інтелектуалів зламу століть, як то Іван Франко чи Леся Українка. Донцов одначе собі за ідеологічного опонента вибрав Драгоманова, якщо продовжувати такі аналогії, щоправда, полемізував не з ним самим, а, зрозуміло, з його текстами, адже Драгоманов помер, коли Донцову лише тринадцятий минало. І хоча ягнят він, як Шевченко, за селом не пас, Тарас Григорович в купі з Гоголем (а таки не дивно!), Паньком Кулішем та Олексою Стороженком, за свідченнями самого Донцова зробили з нього українця українізованого. Дмитро Донцов мав завжди репутацію начитаного інтелектуала, можемо пересвідчитись у цьому сьогодні, читаючи його тексти, що ряснять міріадами цитат і парафраз з різних епох і контекстів. Загалом про Донцова можна говорити багато, бо він був постаттю абсолютно оригінальною, колоритною, конраверсійною, парадоксальною, але послідовно працював над утвердженням своїх ідей, а водночас і чинив контркультурний вплив на оточення. Але ще цікавіше його читати. І тексти його актуальні сьогодні, а для українців мають бути чтивом найголовнішим разом з Шевченком, бо воно все написане про українців і для українців. «Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає» – це злободенно! Донцов вчить і наставляє: «Мало носити в серці ідеал. Коли його не боронитиме запеклість фанатиків – цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила». Але водночас і дуже тонко розуміє братів-українців: «Тяжко розуміти наших земляків. Запалиться, впаде в патос, здається, гори перевернув би... І нагло кине все і поїде на огірки в село».

Донцов апробував ідеї Ніцше в національному українському контексті: «Світ належить до тих, які вміють хотіти»; був прихильником теорії еліт Парето (про яку зокрема ви могли читати на сторінках «Сурми» у текстах філософа Сергія Чаплигіна). Про еліти як рушійну силу Донцов писав: «Нація, не очолена мудрим, шляхетним і мужнім проводом, є бездумна отара, доступна всякій чужинецькій пропаганді й інфільтрації. Разом з провідною верствою стоять і падають народи». Або ще така цитата: «Шляхетність, мудрість, відвага – три основні прикмети володарського класу… Шляхетного не підкупиш, мудрого не обдуриш, мужнього не злякаєш».

Але найвідоміший теоретик українського націоналізму насамперед був філософом, публіцистом і літературним критиком. Тобто був людиною, що працювала в царині мови. Української мови. Якось так складається в нашій історії, що будівничі нації виростають з мови. І тому нація українська теж виростає з мови. І чи не тому однією з вимог болотного кощія, головного орка всія москви є визнання другої державної в Україні поряд з українською? Але Донцов казав про природу москви: «Бунтуватися проти охлялої сили – це можуть москалі. Але їх природний стан – це бути рабами справжньої сили. Де така сила встає перед ними, вони падають на коліна: перед своїм володарем, коли він такий як Петро І, або Сталін, і перед чужим, коли він такий як хан татарський. Падають і каються. А на інакших нападають і загризають». Як у воду глядів! І до зманіженої Європи теж гостре слівце мав: «Пропорційно до того, як занепадає віра Заходу в свою місію і свою культурну вищість, росте віра в свою силу, росте ароганція і жадоба експансії москаля».

У 1918-му Донцов повернувся до України, у Києві заснував Українську Телеграфічну Агенцію (УТА), а тоді вже правив уряд гетьмана Скоропадського. Донцов вступив до Української демократично-хліборобської партії, яку заснував В’ячеслав Липинський, теоретик українського консерватизму. Про нього теж був текст на сторінках «Сурми». Коли впала Директорія і до Києва повернулись більшовики, Донцов переїхав до Львова. Там, за ініціативи Євгена Коновальця почав працювати редактором «Літературно-Наукового Вістника», а потім часопису «Заграва», який був органом Української Партії Народної Роботи (Національної Революції). Значно вплив Донцов на ідеологію Української Військової Організації (УВО). Загалом ті роки (З 1922-го до 1939-го) були дуже плідними для нього як теоретика націоналізму, публіциста та есеїста. Саме там і тоді він упорядкував свої ідеї в цілісну систему, яку назвав «чинний націоналізм». Хоча Донцов не був формально членом УВО, його ідеї сильно вплинули на цю організацію та подальший розвиток українського націоналізму. Основні ідеї інтегрального націоналізму – агресивної, активної форми націоналізму, яка заперечує компроміси, соціалізм і орієнтується на волю до влади, силу та жертовність Донцов виклав у праці «Націоналізм» (1926), де викладено також основи його світогляду. Дмитро Донцов пропагував думку про активну, безкомпромісну боротьбу за державність, що збігалося з методом дій УВО. Його праці сильно вплинули на лідерів УВО та ОУН, зокрема на Коновалця, Бандеру, Стецька. Тому УВО активно поширювала ідеї Донцова в своїй пропаганді та серед молоді.

Як було сказано на початку, ідеологія Донцова стала філософським підґрунтям для ОУН. Його вчення про «націю як ідею фанатичної віри» лягло в основу радикалізму українського націоналістичного руху 1930–1940-х років. Донцов та його ідеї пізніше зазнавали критики за фашистські риси, культ сили, авторитаризм та інтелектуальний радикалізм. Проте, він і досі залишається ключовою фігурою в історії української політичної думки.

Що для Донцова означало бути українцем? Для нього бути українцем означало бути насамперед європейцем, частиною європейської спільноти і культури. І водночас бути далеким від «монгольської орди», як він називав різні режими на москві. А саму москву Донцов безапеляційно називав від природи деспотичною та дикою анархічною системою. І ця його світоглядна позиція абсолютно сучасна, адже й війна, розв’язана сьогодні москвою, загострила питання ідентичності, підсвітила його – і тепер навіть ті українці, що не могли зрозуміти, хто вони є, з різних, звичайно, причин, не могли визначитися, до якого берега пристати, бачачи жорстоке і жахливе діяння москви, вже не хочуть себе асоціювати з нею.

Другий важливий акцент у тому, що для Донцова бути українцем значило прийняти ідею України і стати на службу Україні. Він вважав, що для цього не конче бути етнічним українцем. Але важливо, щоб людина стояла чітко на позиціях утворення української держави на етнічних українських територіях. До речі, членом ОУН Донцов так і не став, хоча були численні запрошення.

Про те, як твориться нація, Донцов казав так: «Націю творить не етнографічна самостійність, не давність походження, ні форми – лише та містична сила (містична, бо причини її ще не вияснені), котра зветься "волею до життя", волею творити окрему гуртову одиницю між расами». І далі: «Коли Україна захоче вийти зі стану провінції, мусить витворити в собі, крім волі до влади, ту велику всеобіймаючу ідею, ідею опанування духової, економічної і політичної нації. Без такої ідеї ми лишимося нацією уярмленою, провінцією, народом, який житиме роздвоєною душею, не в стані витворити збірної волі». А про те, якими треба бути українцям, щоб вистояти у вирі історичних змін, ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов говорив просто: «Всякий рух і всяка ідея, яка хоче перемогти, має складатися з людей одної ідеї, одної волі, а не з комплексу людей різно думаючих, які тягнуть в усі боки і тим самим ослаблюють усю ідею, волю і наслідки». Як кажуть, свій до свого по своє!