Українські поети в Австралії: від спогадів про жайворонків Рильського до полум’яного дерева

Про що писали і про що пишуть українські автори в діаспорі? У різних країнах? Адже є вічні теми, а є сучасні, які виринають саме зараз. Тут цікаво простежити різні покоління, які творили і в себе, і в інших краях.

Наприклад, це наші письменники в Австралії. Про них відомо не так багато, тому доводиться з’ясовувати за крихтами біографію та знаходити тексти. У тому числі – дізнаватися, що таке дерево флейм і де воно росте.

Скажімо, Євген Зозе (1917 – ?). Про нього збереглось обмаль інформації. Відомо, що справжнє його прізвище – Шведченко. Він народився на Полтавщині, мав технічну освіту. Коли почалася Друга світова війна, його вивезли до Німеччини на примусові роботи. Далі він жив у Західній Німеччині. А в 1948 р. зумів емігрувати до Франції. Проте далі доля виявилася пов’язана з Австралією – штатом Аделаїда, де він і публікувався – так само, як і у Франції та Німеччині. 

Йому належить поезія різного плану, зокрема лірична. Можна уявити різні картини. Наприклад, це короткий вірш «Етюд», де сказано про блакитну воду (море? океан?) і білих птиць (чайок?): «Мовчазність каменя уроча, / І хвилі бризк у височінь. / Отак сьогодні, як і вчора, / Буяє клекіт білих птиць на нім. // А хвилі знов, і знов удари в камінь. / Та птиці білі: лемент, гамір... // І сонця райдужна доріжка / Від обрію біжить / У голубу блакить». Це може бути і спостереження пейзажу, і міркування про власну мандрівку, яка виявилася не просто мандрами.

Або така замальовка, яку можна назвати монологом українських емігрантів. Це звернення «Австралії». У цьому вірші не лише прагнення та побачені краєвиди, а й цікавинки про флору, які широко не знані. Ось поезія: «Дай нам збагнути твоєї краси, / А спраглість із дерева флейм, / Що квітне, мов проміння роси, / Перелити в радість дівочих очей. // Дай нам відчути в співі канарки / Спів солов’я, давно вже не чутий... / І хай евкаліпти будуть в похвалі / – Дай нам твій простір збагнути». Про евкаліпти писали й інші українські автори в Австралії. Але що таке флейм? Англійською flame – «полум’я». Під такою назвою відомо кілька дерев. У тому числі, саме в Австралії, – червоний шовковий дуб, або латинською Alloxylon flammeum, більше відомий як Queensland tree waratah. Така назва – бо цвіте буйними червоними квітами. А ще це пишне і височезне дерево. А ще є інше, теж високе, – Brachychiton acerifolius, чи брахіхітон кленолистний. Так, листя нагадує кленове. Ще цей вид називають вогненне дерево. Здалеку це особливо червоне, навіть багряне, цвітіння, а квіти пухнасті. Якраз ця рослина відома під назвами: flame tree, Illawarra flame tree, lacebark tree (тобто «дерево з мереживною корою»), а ще – kurrajong. Або є й Nuytsia floribunda, яка цвіте жовтогарячим. Це ендемік Західної Австралії, відомий за місцевою назвою moodja. Отже, доводиться припускати, що саме мав на увазі поет, але, певно, це дерево, яке цвіте багряним. Важливо те, що автор усе це побачив уперше, це ніхто ще не описував із українців – доки наші літератори не емігрували до незнаної ними країни. І треба пізнати, що перше враження дуже стійке, але так хочеться пізнати глибше. Можна здогадуватися, як вразило те цвітіння здалеку, якими величними постали ті високі дерева, що справді заслуговують на поезію.

Дещо інакше про австралійські пейзажі писала Клавдія Фольц (1919 – ?). Знані її поетичні та прозові твори зі збірки «Для всіх про все», де авторка постає і як реалістка, і як гумористка, і як лірик, і ширше. Скажімо, відома новела на австралійському матеріалі «Материнське серце», яка вивчається у школі. А ще Фольц часто писала спогади, про що зізнавалася: «Не зупинити спогадів колеса…» Сама авторка, за власними віршами, походила з Одеси (вірш «Одесі»: «Верніть мою красу-Одесу»), яку покинула в «неповні дев’ятнадцять літ», але сама біографія збереглася досить скупо. Відомо, що ця письменниця, як й інші українські творці в австралійській діаспорі, – різнобічна постать, бо не лише авторка текстів, а й режисерка і актриса. У деяких джерелах вона фігурує передусім як актриса, відома за ролями у виставах – наприклад, в її репертуарі був Марко Кропивницький (комедія або водевіль «По ревізії»), була й комедія Миколи Куліша «Мина Мазайло», та ін. За власними словами, виступала «в драмі й гопаку». Отже, від творів театру корифеїв – до експресіонізму. Працювала для Українського мистецького товариства в Сіднеї, у театрі цього товариства грала. У Сіднеї також і друкувалася. 

Але що сказати про краєвиди Австралії в цієї поетеси? Наприклад, це вірш «У австралійському степу». Пейзаж постає крізь ностальгію: «Безкраїй простір, синій небосхил, / Дорога через степ на сотні миль. / Безмежна далечінь – дитинства рай…». Або вірш «Черешнева плантація», що так само змальовує Австралію: «На кілометри розіслались / Мережі білої фати, / Й до сонця ясно усміхались / Стрункі черешневі ряди. / Хотілось пісню заспівати. / Розвіять туги каламуть: / “Садок вишневий коло хати, / Хрущі над вишнями гудуть”... / Та чомусь голосу не стало. / Згадалися лише слова…». Поряд із ліричними замальовками в авторки є й афористичні, навіть дидактичні вірші, у тому числі сповнені українського патріотизму, а ще гумористичні й навіть байки. 

Узагалі тут різна тематика. Наприклад, вірш «На вічну пам’ять Івасюкові», в якому згадуються знамениті пісні (визнані в Європі) – «Червона рута», «Водограй», «Балада про мальви»… На початку про вбитого поета і композитора сказано ремінісценціями з його пісень: «З дому пісень так мало було чути, / Та ось з’явилася твоя “Червона рута”. / Мов перша ластівка позначила весну – / В серцях збудила казку чарівну. / Твій “Водограй” розбризкував намисто / Шляхетних почувань, криштально-чистих. / Червона ж мальва, з серденька твого / Запалювала всім калиновий вогонь». Далі ця поезія виливається у плач («Де ж ти гуляв, о, вітерець квітневий, / Що не вберіг від смерти цвіт рожевий?!»), але наприкінці висловлюється надія про те, що пісні вбитого житимуть: «Співця нема. Пісні ж його лунають, / Червона рута й мальви не всихають! / І в лісі ріднім мавкам навесні / Він, перелесником, буде співати пісні! / А піде хто у ліс, свій смуток розігнати, / Зможе тихесенько пісням тим підспівати…». Узагалі у творах Клавдії Фольц помітно, що вона хоч і поетизувала реальність (цим позначені вірші), але водночас описувала життєву правду, навіть на рівні документалістики. Цим, імовірно, їй навіть дорікали. Є гумористичний вірш «Авторські муки». За сюжетом, лірична героїня написала вірш про ранок і надіслала до видання. Але редакція відповіла негативно. Які ж аргументи? Нібито написано надто просто: «“Шановна авторко! Нас просим вибачати, / Але не можемо ваш вірш надрукувати! / Ваш опис ранку – натуралістичний, / А мав би бути вельми поетичний! / У вас так просто, ...“сонечко вставало”…•/ В поетів ...“ніби кіт, з-за тину виглядало”.... / Й це прозаїчно... “небо вкрили тучі”…•/•Вже краще ...“тучі, ніби подрані онучі”… / Побільше метафор та порівнянь уживайте / Й до словника частіше заглядайте, / То й вийде поетично, образно, картинно, / Ну, а у вас то досить примітивно”». На це героїня відповідає так само негативно – певно, сама собі, що лишиться вірною собою: «Дарма, що іх не будуть друкувати, /А я й надалі буду так писати, / Як око та душа сприймають. / Кота з онучами у інших хай шукають!».

Українські письменники в діаспорі часто відтворювали й особливості мови, яка звучала довкола них і якою вони користувалися самі. Наприклад, якщо українська та англійська мови постійно контактують, то вийде дуже цікаво. Читаймо Клавдію Фольц, «Гостювання», де є епізоди про їжу: «– А тут, – кажуть вони, – поблизу крамниць немає, та й у нас у фриджі майже нічого немає. Треба їхати на “шопінґ-центр”». «Фридж», як зрозуміло, означає «холодильник». Водночас наші письменники чудово знали австралійський варіант англійської мови та послуговувалися ним як ілюстраціями у своїх текстах. 

А ще цікаво читати її спогади. Наприклад, «Спогад про М. Т. Рильського». Про його літературний вечір у театральному інституті Одеси. Ось яке було враження письменниці від геніального поета: «Заля бурхливими оплесками викликала та вітала генія. Ось-ось вийде наш велетень... Ось він... / А тим часом на сцену звичайною ходою, поволі, вийшов середнього віку й середньої будови скромний чоловік, дбайливо вдягнений в темний костюм, у краватці, а поза тим... нічого надзвичайного не було. Ні “ореола слави”, ні величности поз (як у декого іншого)... Отак собі став, привітався і ночав читати. Все з пам’яти». І далі стало зрозумілим, що якраз найглибші люди – зовні скромні. А як Максим Рильський викликав інтерес авдиторії? Після декламації було так: він повільно «підійшов аж до самої авансцени і, нахилившись до залі, таємничо запитав: / – Ви чули, жайворонки прилетіли?!» І одразу всі погляди звернулися на нього. І, зрозумівши гумор, усі почали сміятися. Бо, як пояснює письменниця, «у дворі інституту, куди виходили вікна, не могло бути ніяких жайворонків, а Рильський одним лише реченням заставив зареаґувати цілу залю». Далі поет читав свій вірш 1927 р. «Перед весною», про передчуття приходу весни, де були слова: «Або ви дівчина. Нахаба вітер / Із-під хустини вибив пасмо кіс, – / А ви й не сердитесь…». А починався вірш так: «Ви чули? Жайворонки прилетіли!». І останні рядки – про перемогу над холодом: «А я, хоч, правда, теж посинів трошки, / Кричу, всьому і всім наперекір: / Ви чули – жайворонки прилетіли!». 

Як його слухали! І просили читати ще й ще, хоча поету пора було їхати. Це й є народна любов. І довго після того у рідному Клавдії Фольц інституті цитували фразу: «Ви чули, жайворонки прилетіли?!»

З чим іще асоціюється Австралія? Із протилежною півкулею. А також – із сузір’ями. Хто лише не оспівував Південний Хрест! Про це вже було. Але що сказати про інших українських поетів в Австралії? Так, Галина Чорнобицька (або Л. Далека). Що про неї відомо? По-справжньому її звали Олена Кобець (1889–1983), а писала під псевдонімом Лідія Далека, для дітей – Олена Чорнобривець. Відома й під іншими псевдонімами: Лу Кія (якщо прочитати разом, вийде ім’я Лукія), Галина Чорна та ін. Чорнобицька – це прізвище у шлюбі. 

Фактів про творчість відомо більше, ніж про біографію. Відомо, що народилася вона в селі Миронівці на Катеринославщині (за царату, а зараз це Дніпропетровська область). В якій сім’ї? Як далі складалася доля? Не сказано. Через Другу світову війну вона, як й інші українські письменники, пізніше відомі в Австралії, опинилася в Німеччині. А з 1950 р. – в Австралії. І стала поетесою, перекладачкою (у тому числі сприяла перекладам української поезії на англійську мову), а за фахом була педагогом, причому природознавицею. До речі, в її віршах відчувається не лише любов до природи, а й тонке відтворення пейзажу. Її стиль називали неокласичним. 

Вона багато публікувалася: в Австралії, Німеччині, США, Аргентині… Була активною культурною діячкою. Сприяла тому, щоб українську мову та літературу знали в Австралії.

Ця авторка згадувала пригодницьку літературу – яку, певно, обожнювала в дитинстві (це якраз покоління, виплекане на Майн Ріді, Феніморі Купері та інших класиках, що змальовували екзотику). Але коли побачила на власні очі Австралію, то озвалася таким віршем: «Пливе Південний Хрест. Як він колись манив! / Знайомий був – не бачений ніколи. / ...Тож там, де острови і синіх вод розлив, / І білі кораблі, й коралові атоли... // У мріях облітала всі краї, / На океанах знала штиль і шквали. / ...Південний берег!.. пальмові гаї!.. / Усе в словах гарячих римувала…». А кінцівка – звернення до сузір’я Південного Хреста: «Молюсь без слів: Світи, допоможи / Іще одну недолю перебути».

Її лірика часто досить сумна. Виринає образ океанського пароплава «Nelly», яким поетка прибула до Австралії. Водночас показано розрив між мрією, вичитаною екзотикою, прагненням казки, і реальністю – яка, однак, постає не менш цікавою. Це читається між рядків. Наприклад, вірш, позначений дуже мальовничою, яскравою образністю, причому несподівано виринають Єгипет і біблійні асоціації: «Обрій і води небачені, / Але з дитинства знайомі. / Може, це казка утрачена / Знов повертається? Знову? / Жду: ось араби з верблюдами, / Пальми мірáжами зринуть,– / А берегами безлюдними / Сунуться тіні незримі. / Тут десь і лотоси, й іриси / В плавнях Блакитного Нілу, / Сонячне око Озіріса / Гріє долину збіднілу. / Вітер піском за оазою / Свіжі сліди замітає... / Десь тут, ліворуч, у Азії / Сива вершина Сінаю. / А між краями пустельними / Блискає плесо каналу – / Рівно шляхи нам простелені, / Ніби ми й лиха не знали. / Хвилі об борт розбиваються, / Плеще смарагдовий пломінь. / „Nelly” у піні хитається, / Піні рожево-перловій». Справжній поет завжди помічає красу навколо себе. Ось тому від мрій авторка й переходить до реальності, бачачи смарагдові хвилі та рожеві перлини піни.

Отже, українські поети в Австралії описували й свій тяжкий шлях до цієї країни, і згадували Батьківщину, і змальовували нове, побачене вже в іншій півкулі. Поруч із «деревом флейм» вони пригадували жайворонків Максима Рильського, «червону руту» та мальви, рідні вишні та черешні, одним із орієнтирів був Тарас Шевченко, а також поставали й нові сюжети вже нової реальності. Факт, що цю літературу ще треба глибше вивчити, але за прочитаними творами помітно оригінальність цих авторів.

Аналітик матеріалів – 

Олена Смольницька

Про автора:
Ольга Смольницька – кандидат
філософських наук, консультант
з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української
Греко-Католицької Церкви (Львів)