Війна з ворогом і з власною байдужістю

Противник пише, що 51-а армія рф «на повну використовує літаючі гранатомети на Красноармійському напрямку». Дрони оснащуються ручними протитанковими гранатометами для підтримки наступу штурмових груп. Після пострілу дрон повертається на базу для перезарядки.

Нічого нового. Ми це робили – дивись на фото – ще в 2017-2020 роках, за колишнього і нинішнього президентів (спеціально уточнюю для тих, хто в цифрах і датах відразу бачить «політику»). 

Політики ніякої немає – це виявилося нікому не потрібно! Ні за колишньої, ні за нинішньої влади, адже великі «фахівці» в полковничих погонах і генеральських лампасах займають високі керівні кабінети за будь-якої влади і за будь-якої влади ні в чому не розбираються. Не всі, звичайно, але статистика негативна.

Непотрібними виявилися ні перші фпв-дрони, які ми показували ще в 2014 році – «Скільки-скільки?! 600 доларів за одноразовий дрон – це дуже дорого!» – тепер за добу витрачаються тисячі таких дронів.

Непотрібними виявилися наші українські «ланцети» – ударні дрони середньої дальності. Нас просто проігнорували з цією ідеєю, бо «нафіга все це потрібно, коли є артилерія?!»

Непотрібними виявилися ні українські «шахеди», ні безпілотники-матки з ударними дронами (сьогодні це просто хіт), ні прив’язані дрони, які можуть висіти в повітрі цілодобово і вести спостереження або служити як ретранслятори сигналів, непотрібними виявилися великі, потужні дрони, здатні перевозити вантажі, евакуювати поранених або служити бойовою літаючою платформою, оснащеною керованими і некерованими ракетами, непотрібні виявилися наземні роботи для евакуації поранених і доставки боєприпасів, непотрібні виявилися повністю автономні літаючі роботи, які самі злітають зі свого «будиночка», виконують бойове завдання і повертаються назад.

Ніколи нічого не потрібно, тільки війна може змусити їх хоч трохи ворушитися.

І якщо ви думаєте, що сьогодні ситуація змінилася – даремно: нові напрацювання, навіть успішно випробувані в боях, навіть абсолютно унікальні, здатні вразити ворога в саме серце імперії – нікому не потрібні. Жоден міністр, жоден заступник міністра, жоден воєначальник, навіть найвищий – не зацікавився. Профіту немає.

Саме так і воюємо – 90 відсотків часу йде на війну з дурнями. З нашими дурнями.

***

Знову, як і на 9 травня, коли до москви на парад приїжджав китайський імператор, путін запропонував «часткове перемир’я в повітрі», побоюючись, що українські ударні дрони дальньої дії завадять йому полетіти на «історичну» зустріч з Трампом на Алясці, а самі атаки в саме серце росії під час «саміту» зроблять його посміховиськом у всьому світі.

Путінська пропозиція «перемир’я» ще раз яскраво демонструє, що Україна не програла і не програє війну – у нас є козирі, є сили вистояти і зупинити агресію.

Спроби «домовитися» за спиною України про долю України до болю нагадують Мюнхенську змову, коли економічно сильну, з передовою армією і сучасним озброєнням, добре укріплену Чехословаччину змусили капітулювати перед нацистською Німеччиною, яка була слабкішою за жертву. Гітлер відверто і нахабно блефував, але миротворець Чемберлен так боявся війни, що клюнув на цю хитрість. У самих же політиків Чехословаччини, як і у народів цієї країни, не вистачило ні сміливості, ні енергії протистояти тиску «міжнародної спільноти».

Ми не такі. Ми будемо битися. І якби до нас приєдналися мільйони міцних, освічених і технічно грамотних українських чоловіків (і жінок), які втекли з України, ситуація на фронті була б зовсім іншою, а втрати були б на порядок меншими, тому що важко тримати оборону силами декількох змучених бригад, коли ворог наступає масою кількох повнокровних загальновійськових армій.

Ми насправді ще не починали воювати всерйоз. Хто добре вчився в школі і знає хоч трохи світову історію, історію воєн, безумовно погодиться зі мною.

У нас не відбулася консолідація нації перед обличчям страшної загрози – немає коаліційного уряду, не залучаються до державного управління «опозиційні» (під час війни немає і не може бути опозиції) економісти, дипломати, управлінці, чиновники, бізнесмени. 

У нас не переведена економіка на військові рейки – обсяги військового виробництва до смішного малі, нові підприємства не будуються, уряд тільки «закуповує» військову техніку, обладнання, спорядження, не займаючись реальним розвитком оборонної промисловості. 

У нас не проведена справжня мобілізація – ми бачимо несправедливу, вибіркову «мобілізацію», від якої багаті і впливові можуть відкупитися, а бідні – втекти. У нашій війні не беруть участь мільйони українців – і ті, хто як і раніше жирують, і ті, хто втік за кордон, і ті, хто уникає мобілізації за віком всупереч Конституції. 

Нарешті, в Україні немає найголовнішого – немає загальнонаціонального діалогу про війну і майбутнє України. Урядові циркуляри, пропаганда єдиного марафону і щоденні відеоролики президента не можуть замінити зворотного зв’язку. Народ, націю треба слухати. І чути. Це надзвичайно важливо для перемоги у війні.

Про автора: Юрій Касьянов –
офіцер ЗСУ. Радіоінженер,
спеціаліст з аеророзвідки.
Займається виробництвом дронів та БПЛА для української армії
та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-
конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».