10 років «Надії», яка співає про віру і любов

Це – поки що їхній перший ювілей. Але дуже солідний, як для дитячого колективу. Дуже значимий: у цьому випадку навіть 10 років творчої діяльності означають, що вона актуальна, що вона важлива. І дуже обнадійливий (про назву – дещо далі), адже те, що і про що співають ці діти, – не підвладне часу, а тому буде потрібним завжди.

Отож з приємністю констатуємо: дитячий церковний хор «Надія» церкви святого Йосифа Обручника, що на Cumberland Ave у Чикаго, відзначає своє 10-ліття. Що означає ця скромна дата? Передусім – величезну працю, яку ще у 2015-му розпочали з благословення отця Миколи Бурядника Любов Лукашевич і Тетяна Кулинич. А потім її підхопила і продовжує нинішній керівник колективу Ольга Допілко. 

Пані Ольга зізнається: після приїзду до Америки, коли свої внутрішні почуття і відчуття, свої емоції ти мусиш підлаштовувати під новий, доволі прагматичний світ (напевно, багатьом емігрантам знайомий цей душевний стан), можливість працювати з дитячим колективом вона, творча людина, сприйняла як чистий, свіжий ковток повітря. Як нагороду від долі. Адже і вдома, в Україні, будучи дипломованим спеціалістом-музикантом, також працювала з дітьми.

Однак там, удома, керувала світськими, так би мовити, колективами, а тому, взявшись за роботу із дитячим церковним хором, вчилася разом з дітьми. Але це була така гарна, така одухотворена наука! Хоч і нелегка. Адже співати Службу Божу – це, погодьтеся, справді непросто. Дітей, декотрих – віком 5-6 років, передусім треба було зацікавити. Зацікавлювала розучуванням українських народних, композиторських пісень, а попри них і релігійні мотиви легше западали в дитячі душі, коли згодом діти й самі відчували гармонію голосів, гармонію співу. І вже не позіхали (будьмо відвертими) упродовж години Богослужіння, і вже не запитували вголос або й поглядом «чи ще довго?», а прислухалися до переливів свого хорового багатоголосся. І коли вперше зважилися на спів у храмі, то зворушував той спів до сліз: здавалося, це янголи срібними дитячими голосами озиваються не просто під золоченими куполами церкви святого Йосифа Обручника, але й під високим, бездонним куполом чистого неба, куди злітало щире дитяче «Отче наш…» 

А перед тим, коли хор готувався до виступу на парафіяльному фестивалі, отець Микола Бурядник запропонував назвати колектив «Надією». Бо і справді ось ці дітки – то надія на те, що навіть тут, далеко від рідної української землі, вони зуміють зберегти батьківську мову, батьківську пісню, батьківську віру. Тобто ті невидимі, але такі важливі речі, які є основними цінностями у духовному житті кожного із нас.

Отож «Надія» відзначає своє перше 10-ліття. Двічі на місяць вони співають у храмі третю недільну Службу Божу. Виступають на численних фестивалях і концертах у своїй парафії та в інших українських парафіях Чикаго й передмість. Аби виступи були якісними, двічі на тиждень регулярно збираються на репетиції. Тому що досконалість співу, як і всякої іншої творчої праці, не має меж. 

А ще специфіка дитячого колективу полягає у тому, що діти підростають, вирушають у доросле життя і вибувають із колективу, а на їхнє місце приходять інші, яких треба усьому навчати заново. «Робота з дітьми – це часто початок з нуля», – каже Ольга Допілко. Каже не без жалю, але з гордістю. За те, що сьогоднішній склад колективу – це 26 талановитих вихованців. Що за 10 років існування «Надії» перейшли через хор десь до півтори сотні дітей. Що дехто з її випускників співає тепер у дорослому церковному хорі. 

І хіба ж не є предметом для гордості те, що «Надія» вже через три роки від часу свого заснування стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу духовної пісні, відправивши, правда, до конкурсного журі записи своїх виступів. А зовсім недавно зразковий хоровий колектив «Надія» став лауреатом п’ятого Міжконтинентального радіо-фестивалю «Співай рідною» й отримав Диплом, у якому написано: «За вагомий внесок у популяризацію української пісні у світі, що об’єднує українців на різних континентах». До слова, таку ж нагороду отримала і вокальна студія «Оберіг», якою також керує Ольга Допілко. А сама пані Ольга отримала Подяку радіо-фестивалю за плідну творчу роботу з дітьми в еміграції.

Та вона повсякчас підкреслює: будь-яка нагорода належить не тільки їм, а є відзнакою спільної праці. І йдеться тут про підтримку парафії, про допомогу спонсорів, про неймовірні зусилля батьків її вихованців. Каже: моя справа – творчість, а фінанси, усілякі організаційні моменти, старання з костюмами – цим опікуються батьки, яким керівник колективу безмежно вдячна. І не втомлюється повторювати: інвестиція батьків у творчий розвиток дитини – це дуже важливий внесок, який трансформується у зовні невидимі високодуховні скарби, який підживлює життя вірою, надією і любов’ю. І християнським милосердям. Тому частину коштів від усіх своїх концертів Ольга Допілко та колективи, якими вона керує, спрямовують на благодійність – зокрема, для благодійного фонду «Protez Foundation», з яким упродовж останнього часу склалися у них гарні і щирі стосунки. Недаремно ж «Надія» співає про віру, про любов. І ювілейний концерт став, без сумніву, свідченням цього.

Тут звучали чудові духовні і патріотичні твори у виконанні власне винуватців торжества. Пісенними подарунками привітали «Надію» їхні друзі з вокальної студії «Оберіг», хоровий колектив «Водограй» із церкви Непорочного Зачаття (місто Палатайн). Було тут щире благословення від отця Андрія Делісандру. Були теплі аплодисменти, слова подяки, квіти. Був святковий торт. Усе, як і має бути на ювілеї. Тому діти почувалися щасливими у своїй гарній пісенній родині. Зараз вони – її частинка, а потім – хтозна, куди поведуть життєві дороги кожного із них. Але «Надія» залишиться в їхніх серцях. А до колективу приходитимуть інші діти. І, попри вічні літургійні твори, вони вивчатимуть інші пісні. В житті багато що змінюється із часом. І тільки колектив – не сумніваюся – залишиться. І його чудова назва – «Надія» – залишиться також. Та ще Ольга Допілко залишиться – такою ж молодою, енергійною і завзятою. Тому що над тими, хто працює з дітьми, роки не мають влади. Не вірите? А ось побачите, коли ще через десять років прийдете на черговий ювілей колективу. 

Фотограф Mila Luts