Про фрейдомарксизм або як поєднали фрейдистський психоаналіз із ідеями Маркса

Фрейдомарксизм є важливим моментом у розвитку лівої ідеології. Адже він вводить (як і лібералізм) в соціологічну конструкцію індивіда як найважливішу соціальну фігуру (якої не було в класичному марксизмі). Але цей індивід (на відміну від економічного в лібералізмі) обґрунтовується суто сексуально.

І тут ми бачимо серйозну зміну соціологічних пріоритетів лівої ідеології: від жорсткої і догматичної класової боротьби, де вирішальну роль відіграє базис (економічні відносини) та де діють сили класу, а не індивіди, – до більш визначеної індивідуалістичної теорії, де в центрі опиняється саме індивід.

І якщо спочатку звільнення індивіда є завданням, паралельним зі звільненням всього робітничого класу, то потім клас витісняється зовсім.

Сексуальність у фрейдомарксизмі ототожнюється з внутрішнім змістом індивіда і ця структура береться за основу, яка поширюється на всю структуру суспільства всупереч тим соціальним інститутам (сім’я, мораль та ін.), що склалися ще в часи традиційного суспільства і продовжують здійснювати вирішальний вплив на соціальні, правові та політичні інститути індустріального суспільства.

У межах фрейдомарксизму реалізується теза К. Маркса про принципову важливість закону єдності та боротьби протилежностей, як основного закону суспільного розвитку.

Разом з тим марксистська ідея соціального і політичного розвитку досить суттєво трансформується.

Йдеться про вплив ідей З. Фрейда (позбавлення комплексів, які сковують сексуальний потяг та змушують підкорятися диктатурі розуму), яка приводить фрейдомарксистів до твердження, що розвиток політичних та правових інститутів зводиться до прагнення домінування в соціально-політичних реаліях сучасного суспільства, яке напряму пов’язано з придушенням людської свободи в сексуально-еротичному контексті.

Г. Маркузе стверджує, що «сенс капіталістичної експлуатації полягає в обмеженні сексуальних жадань», і закликав до відмови від традиційних цінностей, бунту та революційній боротьбі за «розкріпачення» інстинктів, особливо Еросу.

Подібні «ідеологічні основи» можна прослідкувати вже в творах маркіза де Сада («садизм») та Симони де Бовуар («фемінізм»).

Фактично йдеться про те, що людина визначається як антибіологічна істота, пригнічена суспільством, зокрема, його політичними та правовими інститутами.

Але в об’єднанні всіх цих соціально-
марксистських та біологізаторсько-фрейдистських інтенціях залишається абсолютно незрозумілим, що є підставою чого: з одного боку – політичні та правові інститути є засобом для гноблення людини, і при цьому ж абсолютно не важливо, чим же все-таки є людина – соціальною істотою чи твариною з соціальними ознаками.

Інший бік фрейдомарксизму сконцентрований на ідеях співвідношення базису та надбудови. В класичному марксизмі базис (економічні відносини) визначає існування і основні принципи реалізації надбудови (право, політика, культура, філософія, ідеологія та ін.).

Для фрейдомарксистів очевидним є факт того, що надбудова також здійснює фундаментальний вплив на базис, як і базис на неї.

Таким чином, політичні і правові інститути представляються не тільки як зовнішнє структурне утворення, яке є підставою регламентації людської поведінки, а й на рівні психологічної поведінки, яка реалізується саме через репресивну функцію.

Відповідно фрейдомарксизм розглядає політичні інститути через призму сімейних відносин, проводячи аналогію між образами в сімейних відносинах та політичними ролями і функціями.

Тому для них вкрай важливими стає необхідність ліквідації традиційного типу сім’ї, сімейних відносин та практики домашнього виховання, як основи формування авторитарного мислення.

Отже, ліквідація, на їхню думку, традиційних відносин, норм моралі, сім’ї, статевих ознак змінить психотип людини та призведе до соціальних трансформацій.

У Маркса в його «Економічно-філософських рукописах» 1844 року є таке міркування про відчуження робітника при капіталізмі: «у своїй праці він не стверджує себе, а заперечує, почувається не щасливим, а нещасним, не розвиває вільно свою фізичну та духовну енергію, а виснажує свою фізичну природу та руйнує свій дух».

Відповідно Франкфуртською школою на цій підставі були сформовані методи цілком відмінні від «традиційних» економічних теорій марксизму – т. зв. неомарксистський підхід: «критична теорія», де замість чистого матеріалізму, «репресивність» була знайдена в «проблемі» європейської цивілізації – мові, літературі, сім’ї, церкві – скрізь, де можна побачити найменші ознаки соціальних ролей та відмінностей між людьми.

Одним з найвідоміших фрейдомарксистських теоретиків є Герберт Маркузе.

Головна тема його праць – протест та відмова від норм сучасної цивілізації. У своїй книзі «Одновимірна людина» (One-Dimensional Man) Маркузе пише про те, що в суспільстві всі є жертвами та зомбованими. З власної волі не діє ніхто: людина одновимірна, оскільки нею маніпулюють.

А відповідно суспільство є одномірним – це неототалітарна система, яку підтримує гіпноз мас-медіа. І саме вони впроваджують у людську свідомість хибні потреби та культ споживання.

Революціонери у такому суспільстві можливі лише серед маргіналів, різних меншин та представників контркультури. І єдине, що людина може протиставити Системі – це «Велику Відмову» (Great Refusal) – тотальне неприйняття її цінностей.

Іншою важливою темою у Маркузе є людське задоволення. Його книга «Ерос і цивілізація» – одна з провідних праць часів початку «сексуальної революції». Про що йдеться. Два головних людських інстинкти: «Ерос» та «Танатос» (секс та потяг до смерті) трансформуються в індустріальному суспільстві, оскільки не можуть бути повністю реалізовані. «Ерос» сублімується в мистецтво, «Танатос» проявляється в праці, яка руйнує природу.

Відповідно цивілізація пригнічує людину, робить її нещасною. Людина добровільно придушує потяг до задоволення і займається важкою працею в обмін на безпечне стабільне існування і відкладене, але гарантоване задоволення.

Тому Маркузе пропонує перебудувати суспільство, уникнувши репресивної цивілізації до нерепресивної.

І для цього є можливості – високий рівень розвитку науки і техніки, автоматизація людської праці, які скасовують необхідність виснажливої трудової діяльності. На зміну Прометею (символу продуктивності) мають прийти Нарцис (символ задоволення), які гармонізують відносини людини та природи.

Отже людина має уникнути суспільної одновимірності, стати «вільною» від надуманих соціальних норм, і прагнути не успіхів в продуктивній праці, а радості життя. Ось це і є справжня лівацька революція за розумінням Маркузе.