У пастці геополітики! Фрагментація росії як стратегічна необхідність нового світопорядку
Частина 1
Анексія українського Криму у 2014 році та повномасштабне воєнне вторгнення російської федерації в лютому 2022 року в Україну остаточно та безповоротно зруйнували підвалини міжнародно-правового укладу, який склався за результатами Другої світової війни, або так звану «Ялтинсько-Потсдамську» систему міжнародної безпеки.
Останнім «цвяхом», який остаточно був забитий в «труну» Четвертої міжнародної системи, став візит в. путіна в Монголію у вересні 2024 року, де його мали заарештувати відповідно до вимог Римського Статуту на підставі виданого ордеру Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Однак цього не сталося, що стало кричущим викликом Міжнародному праву як такому. Нагадаємо, Монголія ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду 11 квітня 2002 року.
Тому, можемо сміливо констатувати, що абсолютно усі міжнародні інституції, як то ОБСЄ, вже згадуваний Міжнародний кримінальний суд в Гаазі з ООН включно – практично не робочі.
На наше переконання, сучасна російсько-українська війна – подія геополітичної ваги планетарного масштабу, що визначатиме світову геополітику на десятки років уперед. Твердо переконані, що тільки повна «політична» смерть російської федерації в такому вигляді, як вона є, дозволить не тільки Україні вирішити свої безпекові проблеми, а й закласти нові, адекватні підвалини потенційної П’ятої міжнародної системи.
Перш ніж перейти до системного аналізу необхідності фрагментації російської федерації, варто коротко розглянути глобальне геополітичне становище України, адже саме воно детермінує стратегічні імперські амбіції кремля як в історичному, так і в сучасному зрізі.
Отже, наша держава розташована у глобальному поясі найвищого політичного та соціально-економічного розвитку. Територією України проходять «розломи» між західнохристиянським, східнохристиянським та ісламським цивілізаційними угрупованнями. За найсучаснішою класифікацією – одна з найважливіших зон «геополітичного тиску» між «Глобальним Півднем» та «Глобальною Північчю». Україна розташована на геополітичній осі Євразійського континенту, яка з’єднує європейську та азійську комунікаційні та економічні системи і входить у так званий євразійський діаметр: Португалія (або Ірландія ) – Франція – Німеччина – Польща – Україна – росія – Китай – Бірма – Тайланд – Малайзія – Сінгапур тощо. Країна є важливою сполучною ланкою між розвиненим європейським регіоном і багатими на ресурси регіонами Близького і Середнього Сходу, Кавказу, Середньої Азії, Сибіру, Далекого Сходу та Китаю.
У цьому аспекті – однією з головних проблем забезпечення національної безпеки рф є ліквідація порушеного стратегічного силового паритету між росією і США (НАТО). Для розв’язання цієї проблеми головні зусилля росії зосереджені на західному і південно-західному напрямку, оскільки цей регіон є мостом для неї до Західної Європи та Близького Сходу. Також рф має інтерес до південного напрямку, який пов’язаний з питанням конкурентного для неї регіону нафто-газовидобування (Кавказ) та їхнього транспортування.
У регіонах «близького зарубіжжя», з точки зору неоімперської ідеології рф, для неї ховаються такі загрози: включення країн Центрально-Східної Європи в НАТО та ЄС; незахищеність західного та південно-західного кордонів рф; розпад єдиних систем ПРО, ППО та ПКО; утворення дуги конфліктів у безпосередній близькості та на території рф (Молдова, Грузія, Таджикистан, Україна, південь росії); значна залежність економіки рф від транспортних (нафто-газових) шляхів територіями цього регіону; зростання впливу Туреччини та Ірану на Азербайджан і Середню Азію; виникнення на Північному Кавказі джерел агресивного сепаратизму; відсутність істотного впливу на події після виведення угруповань російської (радянської) армії з Німеччини і країн Східної Європи, Прибалтики; поразка рф в Нагірному Карабасі у 2023 році тощо.
Саме такі геостратегічні імперативи й визначають геополітику рф на початку ХХІ сторіччя. Зазначимо, що з розпадом СРСР, подією, яку російський президент путін ще у 2005 році охарактеризував як «…найбільшу геополітичну катастрофу ХХ сторіччя», російський істеблішмент не зумів виробити новітню доктрину політичного буття російської федерації, яка б не мала імперського змісту.
Колосальна територія, значні сировинні ресурси, ядерна зброя, фундаментальний світоглядний наратив «обраності» російського народу та практична відсутність історичного досвіду роботи демократичних інститутів помножені на узурпацію влади однією людиною породили серед правлячого російського класу та широких соціальних верств черговий запит на відновлення статусу російської федерації у вигляді «наддержави».
Слабкий технологічний та промисловий потенціал росії (що є визначальним чинником конкуренції у все більше глобалізованому світі), радикальне скорочення популяції населення «великоросійського ядра», суміжне зі строкатістю етно-національного складу та побіжний ретроспективний історико-філософський аналіз генези «великоросійської» державної ідеології свідчить – без України (в широкому контексті цього слова) відновлення росії в статусі світового гегемона – неможливе. Зрештою, ріст московської імперії й почався з ганебного акту приєднання України до московії 1654 року: те, що в історичній науці прийнято називати Переяславською Радою. Саме такі базові аргументи і є сукупністю причин як анексії Криму у 2014 році, так і повномасштабного вторгнення у 2022 році, мета яких одна – ліквідувати українську державність.
Разом з тим, розпочинаючи авантюру під назвою «спеціальна воєнна операція» (так зване сво), в декларативному сенсі операцію з ліквідації «українського нацизму» та недопущення вступу України в НАТО, російський правлячий клас не врахував цілої низки обставин воєнно-технічного, політичного, економічного, геополітичного та навіть соціально-культурного і релігійного характеру.
Ідеологема путіна, що українці та росіяни «адін народ», виявилася не робочою. Нововідтворена українська політична нація обрала своїм стратегічним шляхом розвитку широку євроатлантичну інтеграцію та стала до бою за власне виживання. «Сво» в тому вигляді, як вона була задумана, тобто «захоплення Києва за три дні», зазнала нищівної поразки. Війна перейшла в затяжну фазу, а росія потрапила в геополітичну пастку, з якої наразі не може вийти.
Тут дещо змінимо кут зору та зазначимо, що, на нашу думку, сучасна російсько-українська війна – не тільки війна росії за свій імперський статус, а й війна світової демократії за власні цінності. Це своєрідний провісник глобального протистояння між уже утвореним «Глобальним Півднем» (розширене утворення на базі майданчика «БРІКС») та «Глобальною Північчю» (Євро-Атлантична спільнота). Перше угруповання можна здебільшого назвати «союзом тираній» проти другого угруповання «союзу демократій». Хоча саме така класифікація є дещо умовною. Скажімо, Бразилія – далеко не тиранія.
У більш вузькому сенсі, особливо в контексті подій 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі (масштабна атака ХАМАС на Ізраїль з ознаками системного геноциду ізраїльтян палестинцями, котра організована рф та Іраном), можна сказати – новітню «вісь зла»: Пхеньян – москва – Тегеран – Бейрут – уже прокреслено (Пекін наразі ще вичікує). Дамаск, здається, що випав з «осі» після знесення режиму Башара Асада наприкінці 2024 року. Постає нетривіальне питання: то що ж робити з росією як з головним терористом сучасності?
У широкому геополітичному розумінні вирішення «проблеми» росії, як головного антагоніста колективного Заходу та країни, яка з метою відновлення власного «наддержавного» статусу вдається до нескінченного розпалювання збройних конфліктів та воєн як по периметру власних кордонів, так і у світі загалом, то формула вкрай проста – повна фрагментація рф на щонайменше 15-20 держав з повним позбавленням новоутворених держав та самої умовної «російської (русской) республіки» зброї масового ураження, а також відсікання цієї нової країни від дешевих сибірських природніх ресурсів. Звичайно, чимале значення має і світоглядний уклад суспільства. Маємо на увазі повне «одужання» росіян від ідеологеми «вєлічія», але це тема для інших, не менш важливих досліджень.
Тут запропонуємо власне бачення та підходи щодо розпаду росії.
Зараз у складі рф 83 суб’єкта федерації (окуповані Крим і Севастополь в цей перелік не входять. Також не враховуємо чотири українські області, що рф включила у свій склад). Ділимо утворення потенційно нових держав за трьома принципами: управління власними природними ресурсами; за національною ознакою; через тісні економічні зв’язки з іншими країнами.
За першим принципом від рф можуть відокремитися такі держави
Башкортостан. Башкортостан у 1917 році став першою національно-територіальною автономією росії. Росіян тут трохи більше, ніж башкирів (36% проти 29% відповідно, ще 25% – татари). Башкортостан – один з найбагатших нафтових регіонів рф з відповідною інфраструктурою. У світі Башкортостан посів би 21 місце з видобутку нафти на душу населення поряд з Лівією.
Астраханська Республіка. Астраханська область – здебільшого російська. Тут також проживають казахи і татари. У минулому ці землі були частиною Золотої Орди й Астраханського ханства. До російського царства ханство приєднав Іван Грозний у 1556 році. Потенційна Астраханська Республіка − другий у світі регіон з видобутку нафти на душу населення.
Бурятія. Республіка Бурятія може об’єднатися в одну державу з Забайкальським краєм, який у свою чергу виник у 2008 році після об’єднання Читинської області і Агинського Бурятського автономного округу. Хоча сучасна Бурятія і є національною республікою бурятів, однак більшість населення там таки росіяни, як і в Забайкальському краї. У цій новій державі буде зосереджено 90% нинішнього російського видобутку урану.
Комі. 65% населення – росіяни, 2% − народ комі і 4% − українці та інші малі етноси. У Комі наявні унікальні ліси. Це найбільші незаймані ліси Європи, частина всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До Комі може приєднатися Ненецький автономний округ, 18% населення якого становлять ненці. Його населення всього 42 000 осіб, і автомобільними дорогами і залізницями округ пов’язаний саме з Комі, хоча зараз входить в Архангельську область. До Комі може відійти архіпелаг Нова Земля. Зараз він є частиною Архангельської області. У минулому там був радянський ядерний полігон, на якому з 1955 по 1990-ті роки здійснили 135 ядерних вибухів. Тут наявні сховища для захоронення радіоактивних відходів.
Дон-Кубань. Історичні Дон і Кубань (Ростовська і Волгоградська області, Краснодарський і Ставропольський краї) так і «просяться» об’єднати їх в одну державу. У такому випадку це буде держава №1 в світі з виробництва зерна на душу населення.
Якутія. Сучасна Республіка Саха (Якутія) – найкрупніший регіон росії і найбільша адміністративно-територіальна одиниця в світі. А після розпаду росії вона приєднає Чукотський автономний округ, оскільки Якутії потрібен буде вихід до Тихого океану. У Якутії добувають 90% російських алмазів, золото, нафту, газ, вугілля.
Далі буде…
Про автора: Петро Черник — полковник ЗСУ, воєнний експерт