Просвітництво (Економічно-політичні замальовки)

Якщо першими двома станами (духовенством та аристократією) реалізація світоглядних моделей, закладених епохою Просвітництва, сприймалося як єресь та занепад, то для третього стану (буржуазії) — це стало винаходом. Буржуа, скріплючи позиції в суспільстві, віднині «науково» могло нав’язувати суспільству, як універсальну закономірність цю, зовсім нову систему цінностей, пов’язану зі всім прагматичним, раціональним, логічним, корисним, ефективним та прибутковим. З цієї позиції починає розглядатися і розвиток політичних інститутів.

Еволюція політики з «недосконалого» минулого до «досконалого» майбутнього сьогодення стає довгим та заплутаним процесом, в якому накопичуєється досвід людства та конкретизується в сучасному. Логіка політичного «прогресу» суспільства відтепер бачилася в лінійному рухові «з права на ліво» — де на «правому фланзі» було минуле, а на «лівому» — майбутнє. Тому подальший історичний розвиток має проходити виключно в «лівому» напрямку.

Подібна просторова схема («прогрес-регрес», «ліві-праві») вплинула на політичне мислення ХІХ- ХХ століть, на якій будувалися ідеологічні системи, як ствердження історичної невідворотності, а не можливості.

У політичному плані координатами стають відносини за лінією «старе» — «нове». За «старе» виступали консерватори, за «нове» — ліберали та соціалісти, які своєю чергою поділилися на «еволюціоністів» (ліберали) та «революціонерів» (соціалістів).

* * *

«Праві» (монархісти, консерватори, католики), оскільки представляли стани негосподарської орієнтації (духовенство та аристократію) в політичній діяльності, не торкалися якихось специфічних економічних моделей, обмежуючись захистом того господарського укладу, який існував на той момент і повністю їх задовольняв. Тому власної економічної системи вони не розробляли — їхня увага зосереджувалася, в основному, на духовних проблемах — бо матеріальне мало для них другорядне значення.

«Ліві» тлумачили це як «прагнення зберегти свої привілеї, що чинять перешкоди конкуренції» (ліберали), та як «спробу приховати факт експлуатації» (соціалісти). Тим не менш, увага до економічної сторони життя історично росла і витісняла «правих» на периферію політичного життя. У такий спосіб підвищена зацікавленість до сфери господарювання, визнання за економікою права впливу на політику стали ознакою «лівої політики».

У подальшому значення економіки в суспільному житті йшло паралельно політичній моделі і на перший план вийшла ідеологічна суперечка між лібералами та соціалістами, які оперували насамперед економічними категоріями.

У такій ситуації до кінця ХІХ ст. поступово «старі праві» (в його аристократичному, релігійному, монархічному вигляді) зникають, і на політичному горизонті вимальовується нова політична картина — «правими» стають ліберали, а «лівими» — соціалісти. 

Чи можемо ми чітко визначити сьогоднішню модель економіки в Україні?

Безумовно, ми можемо сказати, що це ринкова економіка. Але назвати все це капіталізмом нам буде вкрай тяжко.

Проблема полягає в складній системі українських економічних страт.

1. Доіндустріальний сегмент.

Сільські мешканці — існують в аграрно-тваринному циклі, який поєднує в собі рудименти радянської колективізації, індивідуального фермерства та архаїчні форми доіндустріального виробництва.

2. Індустріальний сегмент.

Міський промисловий пролетаріат, який разом із інженерами та технічними спеціалістами є залишком індустріальної радянської економіки.

Паралельно йому існує, але в буржазному-капіталістичному прочитанні, інший індустральний тип — приватний підприємець, бізнесмен, комерсант.

3. Постіндустріальний сегмент.

Це працівники фінансової та біржової сфери, фахівці в галузі інформаційних технологій, шоу-бізнесу, масмедіа, елітного сервісу, працівники іноземних фірм — все, що підключено до глобальної економічної мережі.

Деякі сторони господарювання взагалі не вкладаються в жодну відому систему. Наприклад, процес набуття олігархами матеріальних цінностей в економічній науці взагалі не описаний та невідомий.

Доіндустріальний сегмент існує за рахунок деградації залишків економіки, індустріальний — в процесі повільного розпаду економіки, а постіндустріальний — за рахунок розвитку глобальної економіки.

Ці особливості економічного укладу в Україні роблять проблему вибору свого подальшого розвитку, що є важливою та складною справою.

Бо специфіка історичного розвитку кожного не дозволяє навіть мріяти про рівномірний перехід суспільства до постіндустріальної формації.

Тому насамперед потрібно усвідомити, що є суттєвим та особливим елементом історичного та культурного становлення країни і виробити власний шлях економічного розвитку.

Саме цьому і має відповідати економічна політика країни — її характер та вектор модернізації, її темп та методика.

Пряме ж копіювання чужих економічних шляхів жодного розвитку не дасть результату, а принесе лише втрату суверенітету, самобутності, ідентичності та культури.