Ніл Хасевич – художник, який перетворив мистецтво на інформаційну зброю

«У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крови, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються. Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!», – писав про свою боротьбу і свій вибір Ніл Хасевич у бункері 1951 року. За рік до загибелі. 

Ніл Хасевич – це приклад того, як мистецтво може бути зброєю. Попри фізичні обмеження й небезпеку, він продовжував творити до останнього подиху. Нині його ім’я відновлене з небуття: іноді роботи можна бачити в музеях, більш-менш регулярно їх, буває, експонують по Україні, про нього видані дослідження. Його боротьба триває у символах волі, які він залишив нам. 

У рік повномасштабного вторгнення рф в Україну з’явився «шрифт з українським характером» – акцидентний (призначений для використання в заголовках) шрифт «Воля» на основі шрифту Ніла Хасевича. Його в 2022 році розробила Марчела Можина. У 2023 році він став офіційним церемонійним шрифтом Збройних Сил України. Аналогом для форми літер став титульний лист літературного журналу «За волю нації» Ніла Хасевича. 

Уродженець села Дюксин нинішнього Костопільського району на Рівненщині, Ніл Хасевич мав непросту долю. У 14 років через аварію на залізниці втратив ногу, відтак сам зробив собі протез із дерева, як у піратів. Поїзд не лише відрізав йому ногу, а й забрав матір. Відтоді життя Ніла змінилося. Компенсацію від управління залізниці за нещасний випадок юнак потратив розумно: інвестував у навчання у варшавській Академії мистецтв. 

З 1931 по 1943 рік художник взяв участь у 35 виставках: твори експонувались у Львові, Празі, Варшаві, Берліні, Римі, Лос-Анджелесі та Чикаго, їх відзначено дипломами й нагородами. У Варшаві 1939 року видано альбом художника «Екслібриси Ніла Хасевича». Його ім’я ставили в ряд поруч з такими велетами графіки, як Юрій Нарбут та Василь Кричевський.

Хасевич був різносторонньо обдарованим митцем, працював у різних техніках, особливим його захопленням була графіка, шрифти. Якось, щоб ґрунтовно осягнути національну традицію, він переписав гусячим пером 482 аркуші Пересопницького Євангелія, пам’ятку староукраїнської мови та мистецтва XVI ст. Ніл Хасевич любив ткати й вишивати, власноруч виготовив та оздобив собі вишиванку. Тобто це був митець ренесансного штибу, ба більше – творець-ремісник, якщо вдаватися до античних категорій. 

Хасевича називають нині іміджмейкером на головним дизайнером УПА. А що робить головний дизайнер? Правильно, створює брендбук. Курував роботу підпільних друкарень і став головним бренд-менеджером УПА. Зокрема, редагував військовий часопис «До зброї!», політичні видання «Вільна Україна» та «За Самостійну Україну», сатиричні журнали «Хрін» та «Український перець». До того ж сам ілюстрував їх. Майже всі підпільні видання Волині й Полісся мали фірмовий дизайн Хасевича. Роботи не бракувало: наприклад, у 1949 році упівці видали на-гора майже 100 тисяч екземплярів друкованої агітпродукції. 

Волинянин Ніл Хасевич ввійшов до центрального та крайового проводів ОУН, а в 1949 році став членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР), заснованої на Самбірщині (Галичина). Щоденні небезпеки вимагали конспірації – так появилися численні псевдоніми: «Зот», «Бай», «Рибалка», «Старий», «Джміль», «333», «КВ-37», «З-14». Він постійно змінював місця дислокації, а творчий процес переніс у криївку.

Хасевич воював олівцем і різцем. Попри те, що не керував бойовими підрозділами, його шанували в УПА та максимально оберігали.

Можна сказати, що і завдяки Хасевичу зокрема світова спільнота дізналася про український спротив. На засіданні Асамблеї ООН 1951 року роздали брошури з його роботами і це викликало справжній шок у світової спільноти. Радянська пропаганда, звичайно, заявила, що це все фейк, а в країні рад всі живуть щасливо та ніхто не бореться у якомусь там підпіллі. Але це було для зовнішнього адресата. А в срср створили спеціальну групу, яка зайнялася пошуком художника. 

У листівках, які потрапляли до рук радянських спецслужб, були карикатури та малюнки, впізнавані за стилем і авторським почерком. І цей почерк не раз змушував кадебістів гризти нігті в безумній люті. У травні 1951 року всі управління МГБ західних областей України одержали із Москви наказ розшукати художника і знищити. Для виконання цього наказу в Рівному було створено спеціальну оперативну групу. 

Понад рік його не могли знайти. Криївку Хасевича викрили, але живим в руки спецслужб він не потрапив. За однією з версій художник із побратимами загинули від ворожої гранати, а згідно з іншою версією, вони застрелились, щоб не потрапити в руки ворога, і спалили всі документи, що були в криївці. До речі, Хасевича, як і Бандеру, москалі бояться досі, як вогню: малюнки Хасевича і в срср, і в нинішній рф були і є екстремістськими матеріалами.

Безсумнівно, Ніл Хасевич був непересічним митцем. Він поборов власні труднощі – інвалідність та бідність, здобув міжнародне визнання за свої дереворити. Але вибір вступити до УПА визначив його національну позицію і дав йому унікальний шанс працювати як митець на благо боротьби за національну свободу українців. Хоча водночас це і остаточно прирекло його на смерть.

Хасевич власноруч вивів на професійний рівень дизайн і верстку підпільних видань ОУН і УПА. І вони направду могли конкурувати в задумі, композиції і макетуванні з виданнями вільних суспільств, де митці могли творити спокійно. А він творив у бункерах і без відповідного обладнання. Жодна інша підпільна організація у світі не здобулася на таку розкішну, результативну, різноманітну і професійну продукцію пропагандистського візуального матеріялу. Жоден митець-підпільник не досяг рівня творчості Ніла Хасевича.

Уся його графіка останнього періоду творчості є невід’ємно пов’язаною з визвольною боротьбою УПА. Це і візуальна хроніка повстанського життя на Волині і Поліссі. Графіка Ніла Хасевича, дереворити серії «Волинь в боротьбі» – це унікальне явище не тільки в українському мистецтві, але також у творчості повстанців і підпільників у світовому контексті. Варто закцентувати, що в українському національному просторі до Ніла Хасевича практично не було патріотичного пропагандистського мистецтва, у фронтирі ідеї самостійної й незалежної Української Держави.

Хасевич створив новий жанр – підпільну політичну листівку-афішу малого формату. Творчість Ніла Хасевича, як і чин ОУН-УПА, унікальні також своєю двовекторною спрямованістю проти окупантів-нацистів та окупантів-комуністів. Митець працював у техніці деревориту – одному з найдавніших видів гравюри. У своїх творах він поєднував мистецький талант із політичним меседжем. Його роботи вирізнялися чіткими лініями, виразними образами та глибокою символікою: «Малюнок є правдою абсолютною, – писав Хасевич, – а мову правди треба вивчати скрізь і завжди. Зробив би малюнок основою навчання в усіх школах. Це єдина мова, якою можна висловити все».

Його діяльність охоплювала і дизайн візуальної символіки для ОУН, УПА та УГВР у 1940-х – на початку 1950-х років. Хасевич створив ескізи бойових відзнак для Української Повстанської Армії, зокрема Хрест Заслуги та Хрест Бойової Заслуги, які затвердила УГВР у 1944 році. Він виготовляв листівки, плакати, бофони (підпільні гроші) та інші матеріали, що популяризували боротьбу УПА та ідеї УГВР. Його мистецькі роботи слугували засобом інформаційної війни проти радянської влади, підкреслюючи ідеї незалежності України. Ніл Хасевич залишався активним членом підпілля до 1952 року, коли загинув у бою з радянськими спецслужбами. Його внесок у діяльність УГВР та український визвольний рух має вагоме історичне значення, зокрема в збереженні національної ідентичності через візуальну культуру.