Річниця кривавих подій: мітинги, протести, пісні і молитви – з іменем України на вустах

Велика політика, великі гроші, великі плани, великі відкриття, великі амбіції, великі апетити, велика захланність, великі біди, великі безумства, розчарування, злочини, велика байдужість і велика підтримка, велика гордість і великі надії… Все це (перелік можна продовжувати) завжди супроводжувало людство у процесі його розвитку – у різні часи, у різні періоди. Як же так сталося, що багато із зазначеного вище зійшлося, наче на перехресних стежках, на землі моєї України? Напевно, та ні, таки точно, щось ми вартуємо у цьому світі, щось означаємо у цьому світі, якийсь виклик кидаємо йому – хороший, позитивний, вартий наслідування (а це не всім до вподоби), маємо щось більше і вміємо щось краще, ніж інші (а це тим паче не до вподоби), тому й мозолимо очі – аж до такої міри, що знаходяться ті, які вирішують: краще би нас не було. І починають все робити для того, аби нас не було. 

Але ми є. Століттями захищаючи своє право бути. Хочете – погортайте далеку історію, хочете – історію хоч би трьох останніх років. Тих років, у яких знайдете і велику політику, і велику захланність, і велике безумство… А на противагу їм – велику відвагу, велику жертовність, велику відчайдушність. І велике море сліз за невинно убитими, за загиблими, за тими, хто в полоні і хто пропав безвісти, за усім нещадно зруйнованим, за розтерзаними мріями, за похованими в одній могилі цілими сім’ями, влучаючи в оселі яких, ворог нахабно бреше, що під його прицілом – військові об’єкти. Воістину – не вір москалеві, як псові…

Так, ми маємо свої внутрішні проблеми. Але ми самі із ними впораємось. А ти, світе, допоможи нам впоратись із зовнішніми. Так склалося, що ми змушені звертатися до допомогою і вдячні тим, хто її надає. Розуміємо – недостатньо. Однак і при такому розкладі стоїмо. Уже три роки. Стоїмо не тільки за себе. Чуєш, світе? Ми й за тебе стоїмо. Стікаючи кров’ю і здіймаючи у молитві руки до неба. Бо нас стирають із лиця землі. І залишається хіба що гірко усміхнутись, коли нам дорікають, навіщо ми цю війну почали. Ми?!?!?

Як там у Тебе, шанована наша Ліно: «Це ж треба мати сатанинський намір, чаїть в собі невиліковний сказ, щоб тяжко так знущатися над нами та ще й у всьому звинувачувати нас». 

О, так, сатана не спить. Отой, котрий насправді усе почав. І, на жаль, знаходить поплічників у своїй брехні. Як і в своєму нахабстві. Бо ж, до прикладу, усі, хто в темі, добре пам’ятають, як Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, а тепер очільник однієї країни-гаранта зазіхає на наші території, а іншої країни-гаранта – на наші ресурси… Тепер очільник однієї країни-гаранта каже про очільника іншої країни-гаранта: та він же хоче завершення війни…. А той, хто «хоче завершення війни», за кілька годин похмурої лютневої доби запускає в бік України майже триста смертоносних дронів. 

Ну, як тут ще раз не згадати: не вір москалеві, як псові… Ми це знаємо. І хочемо втлумачити це всьому світові. Втлумачити, що сатана не спить. Отож і ми не повинні спати – в тому сенсі, що не повинні мовчати. Аби сліпцям відкрити очі. Аби розвінчувати безумства. Аби допомагати тим, хто нині боронить українську землю. Аби не дати світові збайдужіти до нас, усіма можливими способами доводячи: сьогодні – ми, а завтра – ви… Хочете такого розвитку подій? Ні? Тоді допоможіть, щоб рашистів зупинили ми. 

Безсумнівно, таким був лейтмотив мітингів і акцій протесту, на які виходили українці в багатьох країнах світу з нагоди цієї і справді трагічної дати – третьої річниці від початку повномасштабного вторгнення росії на землю мирної України. Відбулися такі заходи і в Чикаго.

Минулої суботи, 22 лютого, Український Конгресовий Комітет Америки (відділ Іллінойс) зорганізував мітинг, до участі в якому попередньо закликав українську громадськість Чикаго. Чи могло нас там бути більше? З огляду на кількість українців, які сьогодні проживають у нашому Місті Вітрів, могло. Але… Але вдячність тим, хто прийшов, засвідчивши: ми не мовчимо!

Слово до виступу брали керівники УККА (Марія Дмитрів-Капеняк, Ігор Дячун), Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов, конгресмен Майк Квіглі, колишній мер Чикаго Лорі Лайтфут, представники окремих консульств тих держав, які підтримують Україну, представники українських громадських організацій. Почесними гостями мітингу були українські захисники, які завдяки благодійним фондам «Protez Foundation» та «Revived Soldiers Ukraine» перебувають в Америці на лікуванні і протезуванні.

Відверті промови про справді складну ситуацію в Україні і довкола України, відверті виступи зі справедливими запитаннями до новообраного Президента Америки, плакати із доречними до ситуації закликами та констатацією нашої великої біди, патріотичні пісні, сигнальні звуки автівок (і учасників автопробігу із закликом про звільнення полонених, і просто тих, які проїжджали обабіч однією із головних автомагістралей міста), маєво синьо-жовтих знамен, що по закінченні мітингу повільною рікою попливло тротуаром вздовж Michigan avenue – від мітингової площі біля Wrigley Building до Water Tower… Не сумніваюсь: ми не залишились непоміченими. Плюс сюжетні зйомки, які вели американські журналісти… Хочемо тепер не сумніватись і в тому, що нас почують… 

***

У неділю, 23 лютого, у затишному залі Athenaeum center відбувся творчий вечір «Play a Prayer for Ukraine». Його організував музикант Борис Шапіро, який перед початком концертної програми у короткому інтерв’ю газеті «Сурма» сказав: «Мені – 63 роки, з яких 56 займаюся музикою. До Америки ще у 1979 році виїхав із Мінська. В Україні не був жодного разу. Та коли почалася ця несправедлива війна, я почав виношувати мрію зіграти концерт для України, на підтримку України. На моє глибоке переконання, те, що зробили росіяни – вкрай нахабно. І те, що вони продовжують робити, – це щось дике, щось варварське. Мета сьогоднішньої зустрічі – допомогти зібраними коштами воїнам ЗСУ, медикам України і простим людям, які цієї допомоги потребують. Думаю, мені вдалося запросити до участі у концерті вартих уваги солістів та інструменталістів, адже я також хочу показати місту Чикаго, які чудові є тут музиканти. Усі вони – українці. Крім мене та мого друга – вірменина Гаріка Хавякімяна…»

Почалася благодійна творча зустріч щирим благословенням священника Української Православної церкви міста Палатайн отця Петра Стеблини. Далі були нагороди: від Всеукраїнського об’єднання громадян «КРАЇНА» медаль «За незламність духу» отримав Олексій Гаркавцев, який ще на початку повномасштабного вторгнення ризикував життям, передаючи розвіддані, а потім став надійною опорою для наших захисників, забезпезпечуючи усім необхідним; відзнакою «Українська Берегиня» нагороджена волонтер благодійного фонду Христина Клим, яка від початку війни є незамінною помічницею для українських поранених бійців у США; медаллю «За гідність та патріотизм» нагороджений Володимир Долинка – за волонтерську діяльність і щоденну працю для допомоги Україні і українцям.

Державний Гімн України, тривалі оплески та подячні слова для почесних гостей вечора – українських воїнів, які стараннями фонду «Protez Foundation» перебувають у США на протезуванні, хвилина мовчання за загиблими, – і зал заполонила музика. Голоси скрипок, віолончелі, фортепіано, акордеону, бандури, голоси вокалістів – вони зливалися у щирій і душевній музичній молитві за Україну. А дібрана світова і українська класика, глибоко патріотичні твори, вдалі підводки ведучих зробили цей мистецький вечір вишуканим і зворушливим. І дозволили виконати його високу благодійну мету.

До слова, українські захисники отримали фінансову допомогу не тільки від проведеного вечора пісенної молитви. Цими ж вихідними наші поранені воїни разом із волонтерами фонду «Protez Foundation» мали низку інших зустрічей і вдячні за фінансову підтримку собору святих Володимира і Ольги в Українській околиці, церкві святого Йосифа Обручника на Cumberland avenue, Українській церкві Чикаго (Arlington Heights), Школі українознавства міста Палатайн, Школі українознавства «Рідне слово» в місті Чикаго. Вдячні також за чудову зустріч і неймовірні враження від екскурсії в Український національний музей.

***

У понеділок, 24 лютого, у HOLY NAME CATHEDRAL – CATHOLIC CHURCH було проведено молитву-реквієм – саме у той день, коли три роки тому почалася війна; у той день, який минулого тижня Верховна Рада України ухвалила своєю постановою називати Національним днем молитви.

Просторий зал Собору зібрав кілька десятків священнослужителів різних конфесій та доволі значну кількість тих, хто прийшов, аби долучитися до спільної молитви за мир в Україні. Високе Боже слово лунало із вуст кардинала Блейза Супліча – прелата та архієпископа Римо-Католицької Церкви в Чикаго, від єпископа Чиказької єпархії УГКЦ владики Венедикта. Щиру молитву творили разом з нами духівники православних вірменів, єврейської, ісламської та буддистської громад. Молитва звучала різними мовами, тільки суть її була одна: Боже, нам єдність подай, Боже, Україну збережи, мир у світі збережи. Безсумнівним органічним доповненням до сказаних слів були духовні піснеспіви церковного хору «Ірмос» із церкви святого Йосифа Обручника.

Господи, на милість Твою уповаємо, до Тебе молитви зсилаємо. Віримо: не залишиш… Віримо: допоможеш зло подолати… Віримо: засяє світло правди на нашій скропленій кров’ю і сльозами землі…

Фото Петра Ковтуна та редакції газети