Національна безпека та майбутнє українців

У країні війна. Але щоденно отримуємо інформацію про продаж української с/г землі і надр. Водночас усі з тривогою дивляться на припинення фінансової допомоги від США...

Що буде з бюджетом країни? Уже навіть незрозуміло: чи землю скоріше продадуть, чи захоплять?

А я хочу лише нагадати українцям про відкритого листа до президента Радянського Союзу Горбачова, який було опубліковано у 1991 році. Листа підписали тридцять визначних учених світової економіки, серед яких було три лауреати Нобелівської премії з економіки: Франко Модільяні, Джеймс Тобін і Роберт Солоу. Вільям Вікрі, який також підписав цього листа, став Нобелівським лауреатом 1996 року. Вчені закликали президента зберегти суспільну власність на землю і формувати державний бюджет за рахунок орендної плати за користування землею та природними ресурсами. Ось деякі уривки з цього листа: 

«Шановний пане Президент!

Перехід Радянського Союзу до ринкової економіки значно поліпшить добробут його громадян. Ваші економісти засвоїли багато що з досвіду країн, де ринкова економіка розвинена в тій або іншій мірі. Але існує небезпека, що Ваша країна запозичує у нас такі риси економіки, які заважають західним країнам процвітати в тій мірі, в якій вони могли б. Зокрема, є побоювання, що ви можете піти по нашій дорозі, дозволивши приватному сектору привласнювати велику частину земельної ренти.

Важливо, щоб земельна рента була збережена як джерело державного доходу. Уряди розвинених країн з ринковою економікою збирають частину земельної ренти у вигляді податків, але це далеко не рента в повному об’ємі. Внаслідок цього вони надмірно і зайвий раз користуються такими податками, як податок на прибуток, податок з продажі, податок на капітал, перешкоджаючи тим самим розвитку економіки.

Збирання суспільством ренти за землю і природні ресурси переслідує три мети. По-перше, це гарантує, що ніхто не позбавляє своїх співгромадян власності за рахунок придбання в своє розпорядження непропорційно великої частки природних багатств, що належить усьому людству. По-друге, це забезпечує здобуття державою доходу, який уряд може використовувати для фінансування соціальних програм, не знижуючи стимули до накопичення капіталу і до праці, не заважаючи ефективному розподілу ресурсів. По-третє, збираючи рентний дохід, держава має можливість установлювати такі ціни на комунальні послуги і системи суспільного користування, які будуть сприяти їх ефективному використанню.

Рентна вартість землі утворюється за рахунок трьох джерел: перше – природна продуктивність землі у поєднанні з чинником її обмеженої кількості; друге – розвиток суспільства; третє – створення соціальної інфраструктури. Всі громадяни мають рівні права на ту частину вартості землі, яка пов’язана з її природними властивостями. Складова вартості землі, обумовлена розвитком суспільства і його інфраструктури, є найбільш розумним джерелом для фінансування розвитку цієї інфраструктури.

…По справедливості – земельна рента повинна належати майбутнім поколінням, а не сучасному...»

То що ж ми, українці, передамо майбутнім поколінням?

***

Дивлячись на зарплати та премії високопосадовців, які часто обговорюють на сторінках ФБ, та на те, що дехто ще й пише, що не варто порушувати ці питання, бо це через заздрість... Тому хочеться сказати, що заздрість тут ні до чого.

Просто багато не розуміють, що бюджет – це як відро з водою. І якщо із нього мільйони черпають ложками (пенсії, мед. обслуговування і т. д.), то його вистачить надовго. А якщо із нього хтось починає черпати глечиками, то дуже скоро тих мільйонів, що черпали ложкою, не залишиться ні краплі. 

А якщо ще це відро (бюджет) наповнюється здебільшого не від власного виробництва, а за рахунок різних запозичень та допомог, які можуть у будь-яку мить припинитися – то що тоді буде?

Тому тут і відповідь проста – це не заздрість, а турбота українців про свої кошти.

Як їм бути далі, якщо хтось використовує бюджет країни та позички, не у інтересах його жителів та держави, а на свій розсуд? 

Більше десятка років тому, перебуваючи у Ялті, я спілкувався із місцевим мешканцем, який жалівся на зависокі ціни на продукти у Ялті: «Вам це нічого, – говорив він. – Ви приїхали на два-три тижні, то можете і заплатити, а як нам у курортний сезон змагатися з приїжджими, щоб купити ці продукти, ціни на які розраховані для туристів? Тут же немає магазинів окремо для місцевих і для туристів». 

Це я згадав цю розмову, коли ми говоримо про зарплати високопосадовців.

Тож, нам, місцевим мешканцям, не наздогнати і не «зрозуміти» цих «туристів» у їхньому бажанні витрачати державні кошти, особливо ті, які б могли бути спрямовані на захист країни, охорону здоров’я її жителів та інше...

Але ми зрештою маємо зрозуміти, що питання про рівень зарплат та захмарних пенсій має розглядатися не як дискусія, а як питання національної безпеки!

Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.