Анархія в оборонному виробництві
У 1934 році щойно створене Рейхсміністерство авіації на чолі з Германом Герінгом оголосило конкурс на новий винищувач люфтваффе.
Технічні завдання видали відомим німецьким авіаконструкторам, але молодому Віллі Мессершміту відмовили від участі в конкурсі через його складні стосунки з тодішнім могутнім заступником Герінга Ерхардом Мільхом.
Мессершмітт вирішив розробляти винищувач за власний кошт, через що навіть потрапив до Гестапо, бо всі військові розробки тоді мали робитися в ім’я Великої Німеччини.
Зрештою він виграв конкурс, і його літак Bf 109 став наймасовішим і найвідомішим винищувачем Другої світової війни, і навіть після війни вироблявся, воював, і довгий час залишався на озброєнні багатьох країн.
Крім серійних заводів компанії «Мессершмітт» винищувач Bf 109 виробляли за ліцензією на підприємствах його конкурентів, тому що Люфтваффе треба було багато першокласних винищувачів.
Загалом, ліцензійна політика Німеччини та інших держав, що воювали, зобов’язувала приватні підприємства виробляти необхідні армії озброєння, навіть якщо це були заводи непримиренних ринкових конкурентів.
Плюс до цього і в Німеччині, і в Британії, у США, і в Японії, і в СРСР кінцевим власником ліцензії, а також усіх інженерних, конструкторських рішень, винаходів у роки війни була держава, яка передавала такі найкращі рішення від однієї фірми іншій для того, щоб розробляти й виробляти дедалі досконалішу військову техніку.
Можна сказати, що в межах однієї країни жодних секретів між розробниками і виробниками не існувало, і якщо хтось розробив вдалу конструкцію літака, то його розробки одразу ж ставали доступними іншим розробникам.
В Україні, на жаль, все інакше. Таке відчуття, що ми не війну збираємося виграти, а заробити всі гроші світу. Ніхто з виробників не ділиться з іншими розробниками своїми секретами, всі послідовно наступають на одні й ті самі граблі в пошуках одного й того самого конструкторського рішення.
Сотні гаражних розробників одночасно винаходять і намагаються продати військовим один і той самий велосипед, який у підсумку виходить сирим, недосконалим, жахливо дорогим і нікому не потрібним.
Оборонна політика відсутня, консолідація зусиль відсутня, відповідальності за бардак і анархію в оборонному виробництві немає, і це шкодить нашим військам на фронті не менше, ніж непродумані воєнно-політичні рішення і погане командування на місцях.
Про автора: Юрій Касьянов – офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БПЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».