Ми є те, що ми їмо

Колись, ще в останні роки існування Радянського союзу, ми з одним моїм старшим товаришем говорили про майбутнє... А тоді якраз почали появлялися зародки «свободи слова», але чомусь на екранах телевізора ця так звана «свобода слова» здебільшого проявлялася у засиллі різних «Смехопанорам», петросянів та інших...

То уже тоді ми зробили для себе висновок, що поява ось таких передач – це не свобода слова, а підміна понять, коли злодійський жаргон загортають у красиву обгортку та, називаючи це культурою, ведуть телеглядачів у геть протилежному напрямку.

Звичайно, так звана «культура росії» формувалася століттями, але останньою краплею у перетворенні народу на бидломасу, як на мене, стало те, що левову частку телевізійного меню, з якого здебільшого і «харчується» російське населення, становлять різного штибу «сміхопанорами», які й формують значну частину телевізійного народу.

В Україні – сотні прекрасних артистів, але чи є у них змога потрапити на екран та формувати іншу думку, протилежну від тієї, яку формують так звані орденоносні «гумористи» та «годують» упоротих телеглядачів різними «сміх.йочками»?..

Тому і постає питання: скільки ще залишилося цим телеглядачам часу, щоб після «харчування» ось такими «сміх.йочками» вони повністю перетворилися на проросійську бидломасу?

Колись начебто Гіппократ сказав: «Ми є те, що ми їмо». Тож, українці, уважно роздивляйтеся те, що ви тягнете до свого рота.

***

Оскільки у ЗМІ ще продовжується обговорення «Кварталу 95», і йде полеміка, чи це у них гумор, чи така сатира, чи ще щось, то я хочу тут сказати свою думку.

 Ще коли тільки Зеленський зібрався у президенти, то я ставив питання: «Чи готовий він, не маючи досвіду, взяти на себе таку ношу? Адже він має розуміти, що у разі його помилок, перші, хто на собі відчують людський негатив до нього, це будуть його друзі із “95 кварталу”. І що після цього майбутнього у “95 кварталу”, уже не буде. І що ставлення до “95 кварталу” буде віддзеркаленням ставлення до самого Зеленського, до якого як до президента народ не в змозі дотягнутися...»

А ось ці виступи кварталу в новорічну ніч мало чим відрізняються від попередніх, але людей підірвало на протест... І цей протест не лише проти так званої «сатири» «95 кварталу». Цей протест, на мою думку, має набагато глибше коріння, і Зеленському це варто б зрозуміти...

***

Коли читаю – ліві, праві, центристи, ліберали та інші так звані «політичні» нахили, то все це набиває оскомину.

Гра політиків у слова, які забезпечують лише достаток панівному класу, все одно дасть тріщину, і люди, які навіть не прагнуть великого багатства, а хочуть лише нормально працювати й отримувати відповідний дохід, щоб забезпечити відповідний рівень свого життя і життя своїх родин, якщо цього не мають, то вийдуть на вулицю.

А що для більшості громадян є розумінням відповідного рівня життя?

Як показують висновки спеціалістів, що окрім оплати за проживання і покупки продуктів, у людей мають ще залишатися гроші на навчання, лікування і відпочинок. Ось саме ці фактори і є ознаками реального середнього класу. Якщо ж цього немає, то люди виходять на вулицю.

І справа не в тому, хто при владі – «праві» чи «ліві». Люди виходять на вулицю, тому що хочуть нормального життя.

А коли якась маленька частина суспільства біситься із жиру коштом більшості, а інша живе у проголодь, то народу байдуже, якого кольору там ліберали при владі – народ піде на вулицю. І це не чиїсь там забаганки – це закономірність. Народу потрібно не багато, але він має це мати.

У 1991 році був опублікований відкритий лист до президента Радянського Союзу М. С. Горбачова, який підписали тридцять визначних учених світової економіки, серед яких були три лауреати Нобелівської премії в області економіки: Франко Модильяні, Джеймс Тобін і Роберт Солоу. Уільям Вікрі, який також підписав цей лист, став Нобелівським лауреатом в 1996 році. («Сурма» публікувала текст цього листа – https://surma.com.ua/556-lyst-nobelivskykh-laureativ-do-m-gorbachova.html).

У цьому листі учені закликали президента зберегти суспільну власність на землю і формувати державний бюджет за рахунок орендної плати за користування землею і природними ресурсами. Ось деякі уривки з цього листа:

«Шановний пане Президент!

Перехід Радянського Союзу до ринкової економіки значно поліпшить добробут його громадян. Ваші економісти засвоїли багато що з досвіду країн, де ринкова економіка розвинена в тій або іншій мірі. Але існує небезпека, що Ваша країна запозичує у нас такі риси економіки, які заважають західним країнам процвітати в тій мірі, в якій вони могли б. Зокрема, є побоювання, що ви можете піти по нашій дорозі, дозволивши приватному сектору привласнювати велику частину земельної ренти.

Важливо, щоб земельна рента була збережена як джерело державного доходу. Уряди розвинених країн з ринковою економікою збирають частину земельної ренти у вигляді податків, але це далеко не рента в повному об’ємі. Внаслідок цього вони надмірно і зайвий раз користуються такими податками, як податок на прибуток, податок з продажі, податок на капітал, перешкоджаючи тим самим розвитку економіки.

Збирання суспільством ренти за землю і природні ресурси переслідує три мети. По-перше, це гарантує, що ніхто не позбавляє своїх співгромадян власності за рахунок придбання в своє розпорядження не пропорційно великої частки природних багатств, що належить усьому людству. По-друге, це забезпечує здобуття державою доходу, який уряд може використовувати для фінансування соціальних програм, не знижуючи стимули до накопичення капіталу і до праці, не заважаючи ефективному розподілу ресурсів. По-третє, збираючи рентний дохід, держава має можливість установлювати такі ціни на комунальні послуги і системи суспільного користування, які будуть сприяти їх ефективному використанню.

Рентна вартість землі утворюється на основі трьох джерел: перше – природна продуктивність землі у поєднанні з чинником її обмеженої кількості; друге – розвиток суспільства; третє – створення соціальної інфраструктури. Всі громадяни мають рівні права на ту частину вартості землі, яка пов’язана з її природними властивостями. Складова вартості землі, обумовлена розвитком суспільства і його інфраструктури, є найбільш розумним джерелом для фінансування розвитку цієї інфраструктури.

…по справедливості майбутня земельна рента повинна належати майбутнім поколінням, а не сучасному.

…Суспільство повинно докласти максимум зусиль до того, щоб земельна рента, що є плодом колективної праці, використовувалась на користь всіх його громадян. В той же час додаткова вартість, створена на землі в результаті праці і вкладень приватних осіб, повинна належати їм».

 І зауважте – це написали провідні економісти капіталістичних країн ще у 1991 році, і їхні країни сьогодні вже також потерпають від страйків. І ці вчені розуміли уже тоді, з чим зіткнуться економіки їхніх країн. А що ж ми, як же влада незалежної України відреагувала на ці застереження і пропозиції?

Взагалі алгоритми української ментальності вражаючі. Дозволили все розпродати, приватизувати, а тепер швиденько стають в чергу за пенсіями. До кого? Хто вам зі свого кармана має платити пенсії? Ваші діти. Саме на їхні плечі ляже ваше пенсійне забезпечення і борги МВФ.

Пенсійна реформа, де задіяні лише працюючі і пенсіонери, не має майбутнього. І якщо не ввести додатковий чинник, то нас очікує найстрашніше, що може бути – конфлікт поколінь.

А ще українці мають постійно пам’ятати, що в Україні є інваліди війни, кількість яких щоденно зростає, і яких, якщо ми дійсно нація, маємо забезпечити пожиттєво гідними умовами життя, бо вони на те справді заслужили.

І що, це все маємо покласти лише на плечі тих, хто працює? Та хто ж такі податки витримає?

Про автора: Сергій Медвідь – письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.