«Причинна Україна» Олеся Бердника

Село Кийлів на Київщині – родове гніздо поколінь, які подарували Україні й світові Олеся Бердника: мислителя, філософа, письменника – фантаста, автора понад 50 книг, перекладених 26 мовами. 

Олесь Бердник своє бачення Всесвіту означив поняттям Світонія, що базується на любові, мудрості й красі. A чимало пейзажів у його творах «списані» з довкілля Кийлова – цього безперечно райського куточка Київської області. Кожна робота Олеся Бердника – ненаписаний роман.

ТЮРЕМНІ КВІТИ

– Тата заарештували за «антирадянщину» в 1979 році, а 1980 року відправили відбувати покарання в Пермську область до табору Кучино-36, де каралися Василь Стус, Олекса Тихий і багато інших захисників України, – розповідає донька письменника Громовиця Бердник. – Коли батька ув’язнили, мені було 5 років, а повернувся – вже виповнилося 11. Писав листи, передавав подарунки. Я спілкувалася з ним за допомогою його книг. Став для мене радше старшим другом, ніж батьком у класичному сенсі цього слова. Я його сприймала як порадника і людину, до якої можу прийти з інтелектуальними розмовами. Олесь Бердник мені був ще й духовним батьком…

Особлива річ серед наших родинних реліквій – тюремні квіти. Це – засушений букетик: кілька стеблинок, з яким пов’язана романтична сімейна історія. Через рік після татового арешту моїй мамі – Валентині Бердник-Сокоринській – дозволили перше побачення. І коли батька вели тюремним двором, він раптом побачив, що біля стіни крізь бетон пробилися кілька квіточок. Зупинився й каже конвоїрам: «До мене дружина приїхала, можна я квіточку зірву?» Розповідав, що конвоїри – молоді хлопці – перезирнулися, зупинилися, кивнули на знак згоди. Тато підійшов, зірвав дві конюшини і ромашку. Згадував, що ніколи не мав такого відчуття свободи, як у той момент, коли зробив ці два кроки й зірвав ці квіти. Можна собі лише уявити вираз обличчя і стан мами, коли Олесь Бердник переступив поріг кімнати для побачень із цим букетом у руках…

Мама привезла ті тюремні квіти з табору, і вони зберігаються як сімейна реліквія.

«ПРИЧИННА УКРАЇНА»

Коли комуністична влада забороняли писати – Олесь Бердник малював. Це відбувалося у сімдесяті роки ХХ століття: книги письменника були заборонені й вилучені з бібліотек. Свої ідеї втілював у картинах. 

– Батько на засланні в Кучино працював у майстерні, де залишалися шматочки дерева, фанери, – далі оповідає Громовиця Бердник. – Із них тато робив картини: випалювання і акварель на фанері, інкрустацію по дереву і лаком. Зображував різні образи: Тараса Шевченка – улюбленої його постаті в українській духовній історії, його спорідненої душі. Бояна – віщуна; Георгія Переможця як символа Перемоги над темними силами. Був ще цікавий сюжет про злого дракона, якого треба не вбивати, а осідлати, упокорити ту темну силу. Також мій портрет написав на шматку простирадла й передав з мамою.

Є у батька й глибоко знакова картина, написана 1974 року, – «Причинна Україна». Цю картину батько написав вже після виключення зі Спілки письменників, саме у той час, коли він почав розробляти ідею Духовних Націй і Святої України. Зображена вагітна дівчина – Україна, що ніби танцює у вогні. Причинна, яка от-от готова народити. Тобто кожен із нас може допомогти Україні народити новий плід, нову країну, нову реальність, що злітатиме з полум’я в небо. У батька є поема на цю тему «Тарасове закляття», де також відображений образ діви у вогні.

Ще 2014 року, коли почалися буремні події на Майдані, ті, хто бачив цю картину, дивувалися, наскільки вона пророча… Aле є сподівання, що все-таки щось нове буде народжене.

ПОЛОВИНА СЕЛА – БЕРДНИКИ

– У Кийлові половина села – Бердники, – стверджує пані Громовиця. – Коли ж тато з мамою шукали місце, де побудувати власну хатку, знайшли село Гребені неподалік Ржищева. Там – найвищі дніпровські кручі на всій лінії від Києва до Канева. Так звані Змієві вали. У Гребенях спорудили будиночок. Там тата заарештували. Там ми з мамою його чекали, туди він повернувся. Там він у 80–90-х роках працював, і там похований.

У квітні 1972 року в помешканні Олеся Павловича кадебісти провели обшук і вилучили працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Бердник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Воно тривало 16 діб. Із 1974 року домагався дозволу виїхати із СРСР.

А коли 1990 року батько заснував громадську організацію «Українська духовна республіка», то ще уподобав село Витачів. Місцева влада пішла назустріч. Там і збудовані каплиця за малюнком Тараса Шевченка та вітряк…

Омріяна ж Українська духовна республіка, започаткована Олесем Бердником та його однодумцями саме на теренах Витачева, будується в серці кожного українця. Досі. Щодня. Зараз поруч із каплицею живуть люди, наглядають, щоб ніхто не зруйнував. Місце те, ніби магніт, вабить і притягує людей.

ХАТИК ВІД ДАЛАЙ-ЛАМИ

Ще одна родинна реліквія Олеся Бердника – це базальтова статуетка Будди на білому шовковому шарфі.

– То є так званий Хатик, – пояснила пані Громовиця. – У буддизмі цей подарунок вважається визнанням духовних заслуг. Його батькові вручили, коли 1992 року в Індії відвідав резиденцію Далай Лами. Татка прийняв Оракул Тибету. Від імені Далай Лами передав батькові цей Хатик та зробив пророцтво для України. Сказав, що із землі, народ якої підніме на щит «золоту зброю Шиви», – почнеться духовне піднесення людства. Коли батько повернувся в Україну, то дізнався, що Верховна Рада затвердила тризуб як головний герб України. A тризуб – це і є золота зброя Шиви (тришуа). Олесь Бердник багато про це писав.

НІЖНИЙ І ВЛАДНИЙ

– Яким був Олесь Бердник у повсякденні?

– Aбсолютно байдужим до побуту, – стверджує пані Громовиця. – Йому було все одно, що їсти, де спати. Хоча страшенно любив рибу, бо виріс на березі Дніпра. М’яса з 35 років не вживав. Сорочки вишиті дуже любив: мама сама шила, мав їх багато.

У житті був дуже добрим. Водночас і дуже ніжним, і владним: не любив, коли йому суперечать. Ніколи не підвищував голосу. Не чула, щоб вони з мамою сварилися.

Мама свідомо на себе взяла місію – життя з такою особливою людиною. Коли батько працював, то по хаті навіть мухи літали з її дозволу. Aле коли був абсолютно неправий, мама вміла йому це донести. Прожили разом 30 років, народили двох дітей…

ЩОБ НЕГАТИВ СТАВ ПОЗИТИВОМ

– Спробуймо уявити: як би Олесь Бердник сприйняв нинішні реалії?

– Ще 1995 року, коли росія почала першу чеченську війну, батько дав інтерв’ю й чітко сказав, що не можна мати жодних економічних, політичних, суспільних зв’язків із росією, тому що це вже не держава, а терористична організація, яка порушує все міжнародне законодавство. Їй не місце в сучасному світі серед інших країн. Інтерв’ю надрукували зі скороченнями і не повірили. A він казав, що не можна підписувати ніякі домовленості з росіянами. Що московія, заявивши про себе як про спадкоємицю колишнього Союзу, присвоїла не тільки корисні копалини, культурну спадщину, а й оцього імперіалістичного великодержавного монстра.

Олесь Бердник мав занадто гаряче серце. Він не стояв би осторонь сучасних подій. Робив би все, щоб негативні процеси перетворити на позитив. Він висунув ідею духовних націй: духовного націоналізму, коли необхідно найкращі здобутки народу піднести й розвиватися на їхній основі. І я вважаю, що це справді майбутнє.

Якщо світ прислухається до того, що Бердник говорив 40 років тому, – у нього є шанс вижити…