Трамп запропонував Канаді увійти до складу США після повідомлення про відставку Трюдо
«Багато людей у Канаді хотіли б бути 51-м штатом. США більше не можуть терпіти величезні торгові дефіцити та субсидії, необхідні для виживання Канади. Трюдо знав це і подав у відставку».
За словами Трампа, об’єднання Канади зі США дозволить усунути торгові тарифи, знизити податки та гарантуватиме Оттаві повну безпеку від загроз з боку «китайських та російських кораблів», які їх оточують.
«Разом ми були б великою нацією!» – сказав Трамп.
Як тут не згадати історичні спроби США включити Канаду до свого складу. А все почалося з часів Американської революції.
На той час в Північній Америці було двадцять різних британських колоній. Тринадцять колоній здобули незалежність та утворили США. Східна та Західна Флорида були передані Іспанії. У Великої Британії залишилися: Провінція Квебек, Нова Шотландія, Острів Принца Едуарда, Ньюфаундленд та Земля Руперта. Але повстанці тринадцяти британських колоній кілька разів намагалися перетягнути франкомовних канадців на свій бік. Вони навіть вторглися в Квебек з метою розширити повстання й захопили Монреаль.
Але католицькі франко-канадці здебільшого залишилися байдужими до справи англомовних протестантів, а британські війська протягом 1776 року повністю витіснили їх з Квебеку.
Проте у першому конституційному документі США – Статтях Конфедерації та Вічного Союзу, які були прийняті Другим Континентальним конгресом 1777 року, які згодом були замінені Конституцією Сполучених Штатів 1788 року, була спеціальна ХІ стаття, яка гарантувала Канаді право на автоматичне приєднання до США.
За підсумками Паризького мирного договору 1783 року, більшість Канади залишилася під контролем британської Корони, але до США перейшли квебекські території на південь від Великих озер (сьогоднішні штати Огайо, Індіана, Іллінойс, Мічиган, Вісконсин та Міннесота).
Під час англо-американської війни 1812-1815 років американці знову спробували захопити Канаду. Ґентський мирний договір відновив довоєнний статус-кво, але не вирішив територіальних та економічних питань, що викликали війну.
Значну роль у цьому відіграли сили канадської колоніальної міліції, набраної з лоялістів та їхніх нащадків (тих американців, хто в роки Американської революції виступив проти повстанців, а після їхньої перемоги вважав за краще емігрувати з нової держави під опіку влади британської Корони).
Більше США не робили спроб захопити Канаду.
Проте протягом ХІХ століття між США та Великою Британією продовжували спалахувати територіальні суперечки щодо окремих регіонів на канадському кордоні.
У 1838 – 1839 pp. відбувся конфлікт між штатом Мен та провінцією Нью-Брансвік. Але до реальних бойових дій справа не дійшла. Конфлікт був урегульований у 1842 році розділом спірної територію.
У 1840-х роках загострилася суперечка про Орегон. У якийсь момент прикордонна криза загрожувала перерости в Третю англо-американську війну, але у 1846 р. сторони знову ж таки домовилися про розділ спірного регіону.
У роки Громадянської війни уряд Великої Британії симпатизував Конфедеративним Штатам Америки.
Зі свого боку, після закінчення війни США стали базою для загонів ірландських революціонерів, які у 1866 році здійснили низку озброєних нападів на Канаду з метою змусити Велику Британію піти з Ірландії, але без будь-яких політичних успіхів.
Це зрештою змусило канадців у 1867 році об’єднати провінції Канада (при цьому провінція Канада була розділена на провінції Онтаріо і Квебек), Нью-Брансвік і Нова Шотландія в Канадську конфедерацію. У 1870 році до Канади були приєднані Північно-західні території і Манітоба, в 1871 році – Британська Колумбія, в 1873 році – острів Принца Едуарда.
Так була започаткована канадська державність.