Зрадники віддають життя за Україну. Щоправда, не за власним бажанням…

Олексій Ковальов

«Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди» — нетлінна класика від Симона Петлюри, яка, на жаль, стала реальністю нашого сьогодення. Страшна правда, яку офіційні джерела ретельно приховують, а із продажних ЗМІ тим паче про це не дізнатися: під час повномасштабного вторгнення росії на бік окупанта перейшли не сотні, а тисячі наших співгромадян. Називати їх українцями язик не повернеться. Занурюватися в природу явища зрадництва не будемо, але трішки звернемося до словника. 

Колабораціонізм (від франц. — співробітництво) означає співпрацю населення окупованої держави з окупаційною владою й армією ворожої держави. Уперше термін «колабораціонізм» з’явився у Франції, частина правлячих кіл якої у травні-червні 1940 року відмовилася від опору агресії Німеччини і стала на шлях співробітництва з нацистським урядом. Водночас з нацистським режимом співпрацювали сотні тисяч громадян в інших окупованих державах Європи. А от власне «колаборант» визначається так: особа, яка усвідомлено співпрацює із окупаційною цивільною чи військовою владою на шкоду власній країні. Згідно із загальним національним правом діяльність колабораціоністів визнавалась як зрада громадян та як зрада інтересів своєї держави; залежно від міри шкоди державі, спричиненої колаборантом, передбачалось або довгострокове ув’язнення, або смертна кара. На щастя, ми й подаємо вам цей матеріал, щоб показати, як нетерпимість до зрадників України сама виносить смертні кари тим, хто захотів «щей з водочкой в лаптях похлєбать» на території незалежної держави.

Просто хрестоматійний приклад кари. Зрадника, колаборанта та колишнього народного депутата України Олексія Ковальова знайшли застреленим у власному будинку в тимчасово окупованому місті Гола Пристань на Херсонщині. Низка ЗМІ та його колишні колеги по парламенту розповіли, що тіло зрадника знайшла мати — в Ковальова вогнепальне поранення в голову. Поряд знайшли помпову рушницю, зареєстровану на нього. У його дівчини — ножове поранення в шию, вона померла в лікарні.

Олексій Ковальов був із заможних херсонських аграріїв — він потрапив до Верховної Ради України разом зі «Слугами народу» (зараз головне перемога, а з’ясовувати, кого понабирали в цю партію, будемо потім).

О ні, яка несподіванка: на початку повномасштабного вторгнення московії цей «аграрій-зелений депутат» за-пропонував свої послуги окупантам. Відтоді херсонські партизани почали сезон полювання на зрадливих гнид. Цей (себто успішний) замах був уже другий. 22 червня начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони Кирило Буданов підтвердив, що автомобіль Ковальова було підірвано в Херсонській області. Але тоді йому вдалося вижити. Уже 30 червня Ковальов щебетав в інтерв’ю російським пропагандистам, що пережив підлий замах. Вдруге не пережив… «яка сумна новина!». Що ж, як то кажуть: земля скловатою. 

Машина Колеснікова

Але ж це лише один приклад! І їх сотні… гучніших і не дуже. Наведемо приклад ще одного колаборанта, який вирушив на концерт Кобзона в пекло. На Запоріжжі в тимчасово окупованому Бердянську партизани допомогли визначитися із державною позицією високопоставленому поліцейському-колаборанту Олександру Колеснікову. Його карма наздогнала відразу в автівці ДАІ. Очевидці події розповідали в місцевих телеграм-каналах, що від вибуху автомобіль не спалахнув, але в нього вилетіли вікна. Колаборанта було госпіталізовано з пораненнями. З’явилися припущення, що вибухівку прикріпили до стовбура дерева, біля якого зупинилось авто зрадника. Вибух був такої сили, що пошкодив дерева поблизу й вибив скло в автомобіля, припаркованого неподалік. Колесніков помер у лікарні. Що ж, традиційне: земля скловатою. Цей «поліцейський» до того ж був причетний до організації псевдореферендуму в регіоні. Після його ліквідації Сили спротиву оприлюднили заяву, в якій продовжили «м’які» натяки й демонстрації окупантам, що «все, що хоч якось пов’язане з референдумом, знищуватиметься на місці».

Іван Сушко

На День Незалежності України справжні українці на тимчасово окупованих рашистами територіях не забули відзначити свято. Супроводжувалося воно красивим піротехнічним шоу: феєрверки в Україні заборонені, а от підриви колаборантів — ні. 24 серпня у тимчасово окупованому селищі Михайлівка на Запоріжжі внаслідок підриву авто загинув гауляйтер населеного пункту Іван Сушко. Ще один колаборант Володимир Рогов, який би краще рив землянку й тихенько сидів у ній, розповів: під сидіння автомобіля «голови» селища підклали вибуховий пристрій. Сушко отримав поранення і в критичному стані був доставлений до лікарні, де невдовзі помер. Рогов звинуватив Україну в смерті гауляйтера. Цікавий факт: до співпраці з окупантами Сушко працював тамадою на весіллях, а у період новорічних свят — дідом Морозом. Диво не врятувало… У 2015-му році він спробував зробити політичну кар’єру — балотувався у депутати селищної ради від партії (здогадайтеся) «Опозиційний блок». Що ж: земля скловатою.

Владислав Cоколов

А скільки таких прикладів можна наводити? Маю на увазі приклади правильних колаборантів — мертвих. Чимало. Утім, на жаль, живих колаборантів у сотні разів більше. Цікаво, що чимало з них вихідці саме з правоохоронних структур. Наприклад, Євген Лісічкін — аналітик Харківського антикорупційного центру розповів, що майже відразу після захоплення міста Ізюм на Харківщині, в квітні, виконувачем обов’язків «мера» від окупаційної влади призначили Владислава Соколова. Цей персонаж — колишній співробітник правоохоронних органів. За повідомленнями ЗМІ Дніпра, Соколов тривалий час обіймав керівні посади у МВС Дніпропетровської області, зокрема був начальником Кіровського (зараз це Центральний) районного відділу міліції, а з 2010 до 2011 року керував відділом боротьби з наркозлочинністю на міжрайонному рівні в ГУМВС Дніпропетровської області.

Олександр Кішинець

Із початком повномасштабного російського вторгнення в Україну ексміліціонери нерідко стають колаборантами. Можна провести паралелі із гауляйтером від росіян окупованих територій Харківської області Віталієм Ганчевим. Водночас є такий собі Олександр Кішинець. Щось типу «заступника» Соколова з питань безпеки та діяльності силових структур. Він контролює продаж алкоголю та ліків на території Ізюма. На «Миротворці» про нього пишуть так: Кішинець був першим заступником командира батальйону СВД «Беркут». Його було взято в полон, але звільнено під час обміну. Після звільнення повернувся знову до СВД «Беркут», став політруком. Активно займався громадськими рухами, учасник «Антимайдану», очолював роботу з дитячими та молодіжними громадськими організаціями. Робота з молоддю велася у руслі «військово-патріотичного» виховання. За даними «Миротворця» Кішинець тісно пов’язаний із «беркутівцем» Юрієм Сивоконенко, депутатом квазіреспубліки «ДНР». Ба більше, Кішинець активно працював з військово-патріотичнимрухом «Молода гвардія — Юнармія», яке працює за аналогією з російською «юнармією». 

Три приклади, так? Здається, ніби небагато. Але, будемо з вами відвертими, на всі приклади в газеті б точно не вистачило сторінок. Утім, спільну ланку можна прослідкувати. Варто розуміти, що колаборантами стають не під страхом смерті й суто через бажання вижити, коли чобіт окупанта стає на твою землю. Ні. Ці люди готувалися до вторгнення, вони його чекали, вони молилися на путіна. І робили це не тихцем у своїх домівках, а публічно, відкрито. Але превентивної реакції не було. Український політикум зосереджений на великих розбірках та великих грошах, а в результаті країна починає руйнуватися через маленьких гнид, які роками перебувають під московськими вошами. Що ж, віриться, що кожному колаборанту свого часу можна буде тихенько прошепотіти вслід: земля тобі скловатою.