Шановні читачі газети «Сурма»!
Ще задовго до свят, десь наприкінці листопада, я проїжджав вулицями Чикаго і зауважував, як біля деяких осель уже встановлювали новорічно-різдвяні декорації, у вікнах багатоповерхівок засвічувалися різнокольорові гірлянди. З кожним днем їх ставало все більше, що означало: Різдво і Новоріччя наближаються.
Кількома роками раніше такі картинки завжди породжували у душі світлу радість від передчуття свята, від наближення свята, від передсвяткових клопотів і турбот. Щось і тепер защеміло на серці по-дитинному тепло і приємно. Але тільки на якусь мить. Бо тут же щем на серці сповнився гіркотою і болем. Тому що вже третій рік увесь християнський світ готується зустріти Різдво, і тільки наша рідна Україна бореться за життя. Тому що вже третій раз ці чудові зимові свята приходять до України під звуки вибухів, під завивання сирен, під плач і голосіння родин над могилами своїх рідних, життя яких забрала війна.
Ви можете звинуватити мене, що замість того, аби в ці дні поділитися якимись світлими думками і відчуттями, я своїми словами додаю песимізму і смутку. Але ж скільки б разів не повторювати слово «мед», у роті від того солодше не стане. І ми мусимо говорити про реалії війни. Тому що ця війна перевернула долю України і всіх нас. Тому що ця війна не просто стала нонсенсом двадцять першого століття. Ця війна стала дикістю, бо розгорілася в центрі цивілізованої Європи, бо її почали і провадять ті, хто ще вчора називав себе нашим другом, сусідом і братом. Які ж ви фальшиві і ниці! Які ви огидні у всьому, що робите і що говорите! Ви опустилися на таке дно, що нижче вже нічого немає. Тільки кара. Страшна і жорстока кара, якої ви заслуговуєте.
Так, ми не думали, що ця війна буде такою затяжною. Ми сподівалися, що світ допоможе нам якнайшвидше зупинити російського монстра, бо наша мирна і миролюбна країна виявилася неготовою давати відсіч ворогові самостійно. Тому що за останні три десятиліття наш військово-промисловий потенціал був доведений до такого жалюгідного стану, що ми мусимо звертатися за допомогою. Мусимо, щоб побороти те зло, яке насправді загрожує цілому світові. І маленька горда Україна стоїть сьогодні щитом, закриваючи собою світ від кривавої імперії зла, від імперських амбіцій і сатанинських намірів кремлівського диктатора. Стоїть. Силами тих, хто її боронить. Силами тих, хто їй допомагає.
На жаль, є ще й інші. Хто мовчки спостерігає. Хто шкодить. Кому вигідно, щоб ця війна продовжувалася. Хто бреше. Хто краде. Хто втратив совість. Хто не має встиду. Хто не має ні людського, ні Божого страху за свої вчинки. Зокрема, або ж насамперед, всередині країни.
Думаю, ви розумієте, про що я. І про кого. Думаю, що на сторінках нашої газети ви знаходите доволі різнопланову інформацію про перебіг тих подій, які сьогодні переживає Україна і українці. Буває, що наші статті не всім подобаються. Але для нас важлива правда. Позиція. І мета – боротися словом за очищення України. Від ворога. Від брехні. Боротися словом за ті ідеали, які характеризують цивілізоване суспільство.
Ми з вами перебуваємо в країні, яка територіально далека від України. Тут – мирне небо. Тут – можливість працювати і заробляти. Тут – достаток на столі. Тобто все те, завдяки чому ми не маємо права бути байдужими до долі рідної землі – і ті, хто народжений чи проживає в Америці давно (але коріння має українське), і ті, хто приїхав уже тепер, втікаючи, рятуючись від війни. А хтось залишився там. В окопах. В полоні. В зруйнованих будівлях. На відносно мирних територіях, куди також час від часу щось прилітає. І не в одній оселі біля Святвечірнього стола стоятиме порожнє крісло – для того, кого вбила війна, хто вже ніколи сюди не повернеться…
Ось чому навіть у період свят ми не можемо не говорити про війну. Ось чому газета «Сурма» вважає важливим розповідати про ту допомогу, яку надають небайдужі українці Америки, і Чикаго зокрема, для наближення Перемоги. Ми пишемо про мітинги та акції протесту і про те, як буває, м’яко кажучи, дивно і боляче, коли українці не надто активно беруть у них участь (розуміння і допомоги від світу чекаємо, а самі???) Ми пишемо про волонтерський рух, про жертводавців, про збори фінансової і матеріальної допомоги. Ми пишемо про благодійні фонди, які опікуються долею важко поранених українських бійців, організовуючи їм лікування та протезування в Америці. Ми пишемо про зустрічі в громадських організаціях українців Чикаго, про діяльність наших церковних парафій, про наші фестивальні дійства, про концерти, виставки і презентації – практично жоден із цих заходів не обходиться без благодійної складової. Ми пишемо про творчих людей нашої громади, які своєю працею демонструють красу і силу українського мистецтва. Ми намагаємося працювати так, щоб кожен знаходив на сторінках газети щось цікаве, щось потрібне, щось корисне для себе.
Тому дякуємо тим, хто нас читає. Хто нас критикує. Хто нам допомагає. Хто від нас відвернувся, бо в стосунках між людьми інколи спрацьовують незрозуміло (а, може, й усвідомлено зрозумілі) корисливі мотиви. Хто, навпаки, нам не зраджує, навіть, якщо ми в чомусь помиляємось. Дякуємо спонсорам і рекламодавцям, охоче надаючи сторінки газети для рекламних послуг, а отже для просування вашого бізнесу. Дякуємо всім, чия творча і технічна праця є частинкою того процесу, в результаті якого народжується кожний черговий номер газети «Сурма».
Кожному з вас, усім вашим родинам – сердечні вітання з Різдвом Христовим і Новим роком! Тим, хто сьогодні боронить рідну землю від ворога – доземний уклін і побажання близького мирного дня. Тим, хто втратив своїх рідних, – наші щирі співчуття, наша молитва, наша віра у Господню опіку душами померлих і життям живих. Тим, хто не на війні, – і в свята, і в будні перетворювати свої красиві слова про патріотизм, про любов до України на реальні справи, на допомогу, якої не буває забагато. Нехай світло Вифлеємської Зорі зігріє і наповнить усіх нас любов’ю. Нехай у ці дні об’єднає нас щира молитва за хліб на столі і за мир на рідній землі.
З Різдвом Христовим, Україно й українці! З Новим роком!