Збереження головного та важливого

Кожному з нас притаманні бажання зберегти все те, що ми цінуємо: чи то біля своїх рідних та друзів, цінності та принципи чи нажиті матеріальні блага.

Разом з тим ми розуміємо те, що життя не стоїть на місці, а отже питання збереження головного та важливого вимагає нових підходів, оцінок та дій. 

Це справедливо як для людей, так і для спільнот та держав.

Саме тому потрібно зрозуміти прості речі: якщо консервативна ідеологія хоче лишитися не історичним феноменом, а стати сучасним політичним явищем, їй потрібна адаптація «форми» при збереженні «змісту».

А для цього потрібно:

1. Відповідаючи на виклики часу, створювати нові форми для української традиційної ціннісної системи; 

2. Досягти своїх цілей разом із усім суспільством – і в цьому головний політичний зміст консерватизму.

Там, де консерваторам вдавалося витримати ці принципи, суспільство зберігало історичну традицію і рухалося вперед.

І навпаки, якщо збереження перетворювалося, консерватори занадто трималися старих форм, програвали і вони, і країна в цілому.

Наведу приклад про «відхід», у другій половині ХХ століття від «класичної» консервативної традиції, а саме через підвищення на порядку денному в консерватизмі ролі соціально-економічних проблем.

Велика депресія 1930-х, тоталітарні режими, Друга світова війна, активність комуністичного табору – все це свідчило про кризу не тільки ідейно-філософських, а й державно-управлінських моделей минулої епохи та необхідності пошуку відповідей на ці виклики.

Тому після Другої світової війни на Заході відбувається перевизначення консервативних цінностей: держава та суспільство стали розумітися як ефективність і конкурентоспроможність. 

А це вимагало зміцнення національної економіки та соціального миру як гарантії від радикалізму. 

Найбільш яскравими історіями успіху такої соціально-економічної політики, реалізованої консервативними урядами, став повоєнний підйом Німеччини та Італії, докорінна структурна перебудова економіки Франції за президенства Шарля де Голля та Великої Британії за Маргарет Тетчер, економічне зростання в США за часів Рональда Рейгана («рейганоміка»).

У Німеччині повоєнне відновлення економіки та соціального життя здійснювалося через модель соціального ринкового господарювання, ключовими компонентами якої стали: 

- економічна ефективність та соціальна справедливість; 

- вільна конкуренція та необхідність контролю над монополіями; 

- категоричний імператив – приватна власність повинна служити загальному благу.

У Франції була прийнята політика активного втручання в управління економікою з боку держави («дирижизм»). 

Це дозволило мобілізувати національні ресурси через створення великого державного сектору та широку націоналізацію промислових й банківських активів. 

Становлення П’ятої республіки подавалося як синтез традиції та новаторства, згуртування французького суспільства в ім’я відродження національної величі. 

І лише в другій половині 1970-х років дирижистський курс поступово став заміщатися політикою невтручання (laissez-faire) – економічним лібералізмом з його мінімізацією державного регулювання.

У Великій Британії повоєнний консенсус щодо соціально-економічної політики починався з націоналізації низки галузей та розширення «держави добробуту» на кейнсіанській основі. 

Кредо Консервативної партії того часу – «більш гуманний капіталізм».

Подібна політика зберігала наступність як при консервативних, так і при лейбористських кабінетах, що змінювали один одного.

Пізніше ця тенденція наступності простежувалася й у соціальних реформах (особливо освітньої і пенсійної систем).

Принциповим перевизначенням соціально-економічної політики британського консерватизму став «тетчеризм» – його ключовими принципами стали різка критика соціального егалітаризму та зменшення рівня впливу держави на економіку.

В Італії християнські демократи з успіхом та швидко демонтували фашистський корпоративний устрій. 

Особливий акцент у програмі Християнсько-демократичної партії робився на важливість соціальної функції капіталу та необхідність реалізації широкого переліку заходів соціально-економічної політики. 

Інтервенція держави в економіку передбачала часткову націоналізацію та збереження свободи більшої частини економіки від державного регулювання.

У США економічна політика завжди відрізнялася більш вираженими ринковими засадами та обмеженими розмірами «соціальної держави». 

Проте й у США «рейганоміка» (економічна політика часів адміністрації Рональда Рейгана – 1981–1988 рр.) стала принципово новим проявом соціально-економічної політики правлячої Республіканської партії. 

Суть «рейганоміки»: перенесення акцентів із регулювання попиту на товари та послуги на стимулювання їхнього виробництва, різке зниження податкового навантаження з метою стимулювання інвестицій та інновацій, заохочення накопичення капіталу. 

Ця політика також передбачала жорсткі обмеження урядових видатків, зокрема на цілі розвитку «соціальної держави». 

Саме успіх «рейганоміки» та її вплив на світову економіку в цілому вважається фактором прискорення світового розвитку.

Далі буде...