Лібералізм про «загрозу» консерватизму

Обкладинка: The right goes gaga: Meet the Global Anti-Globalist Alliance – Weekly edition of The Economist for Feb 17th 2024

Рупор глобального лібералізму The Economist: «Зростаюча загроза національного консерватизму. Це небезпечно і поширюється. Ліберали повинні знайти спосіб зупинити це».

А все через зліт популярності консервативного руху, який вони навіть назвали «GAGA» за аналогією з MAGA – «глобальний антиглобалістський альянс».

Тому на обкладинці зображено червону кепку MAGA, розтягнуту вертикально, щоб вмістити чим побільше націй світу: «Зробіть Америку, Угорщину, Італію, Францію, Ізраїль, Німеччину, Нідерланди, Польщу знову великими».

Допис попереджає лібералів – «ці націонал-консерватори все більше стають частиною глобального руху з власними мережами мислителів і лідерів, пов’язаних спільною ідеологією» і, які, прийшовши до влади, спробують «поставити під контроль такі інституції, як суди, університети та незалежну пресу» (на які тривалий час поширювалася монополія ліваків). 

Тому The Economist закликає до протидії консерватизму, який стає все сильнішим з кожним днем, оскільки людям у всьому світі набридло бути ідеологічно керованими, «прогресивними» глобалістичними елітами, які не цікавляться реальними проблемами, з якими стикаються звичайні люди.

Натомість консерватори «бачать Захід не як сяюче місто на пагорбі, а як Рим перед падінням – декадентський, розбещений і який ось-ось завалиться серед варварської навали».

А в цілому стаття визнає легітимність тих глибинних проблем, які зміцнили консервативний рух у світі, – а саме божевільний порядок денний, який просувають ліберали, падіння реальних доходів, біди нелегальної міграції, відірваність еліт від 

народу.

І на закінчення. Цитую: «Лібералізм має велику перевагу у тому, що він адаптивний. Аболіціоністські та феміністські рухи знищили ідею того, що деякі люди мають більше значення, ніж інші. Соціалістичні аргументи про справедливість та гідність людини допомогли створити державу добробуту. Лібертаріанські аргументи про свободу та ефективність призвели до більш вільних ринків та обмеження влади держави. Лібералізм також може адаптуватися до національного консерватизму. Але зараз він відстає».

*****

Кожному з нас притаманні бажання зберегти все те, що ми цінуємо: чи то коло своїх рідних та друзів, цінності та принципи чи нажиті матеріальні блага.

Разом з тим ми розуміємо те, що життя не стоїть на місці, а отже, питання збереження головного та важливого вимагає нових підходів, оцінок та дій. Це справедливо як для людей, так і для спільнот та держав.

Саме тому потрібно зрозуміти прості речі: якщо консервативна ідеологія хоче лишитися не історичним феноменом, а стати сучасним політичним явищем, їй потрібна адаптація «форми» при збереженні «змісту». А для цього потрібно:

1. Відповідаючи на виклики часу, створювати нові форми для традиційних цінностей.

2. Досягти своїх цілей консерватизм може лише разом із усім суспільством – і в цьому його головний політичний зміст.

Там, де консерваторам вдавалося витримати ці принципи, суспільство зберігало історичну традицію, і рухалося вперед.

І навпаки, якщо збереження перетворювалося, консерватори занадто трималися старих форм, програвали і вони, і країна.

Наведу приклад про «відхід» у другій половині ХХ століття від «класичної» консервативної традиції, а саме через підвищення на порядку денному в консерватизмі ролі соціально-економічних проблем.

Велика депресія 1930-х, тоталітарні режими, Друга світова війна, активність комуністичного табору – все це свідчило про кризу не тільки ідейно-філософських, а й державно-управлінських моделей минулої епохи та необхідності пошуку відповідей на ці виклики.

Тому після Другої світової війни на Заході відбувається перевизначення традиційних цінностей – держава та суспільство стали розумітися як ефективність і конкурентоспроможність, а сім’я, індивідуальність, самовираження – як історія успіху.

А це вимагало зміцнення національної економіки та соціального миру як гарантії від радикалізму.

Найбільш яскравими історіями успіху такої соціально-економічної політики, реалізованої консервативними урядами, став повоєнний підйом Німеччини та Італії, докорінна структурна перебудова економіки Франції за президенства Шарля де Голля та Великої Британії за Маргарет Тетчер, економічне зростання в США за часів Рональда Рейгана («рейганоміка»)...