Показова історія про очевидне

 Жив-був собі хакер і дослідник Кріс Монтейро. Якось гуляв він даркнетом і натрапив на сайт, де приймалися замовлення на вбивства людей. Така послуга йому не сподобалася і він той сайт хакнув та отримав деякі дані про замовників.

З усім цим пішов до журналіста Карла Міллера і вони стали думати, що з цим робити.

Сайт розташовувався у домені .onion (у мережі Tor) та приймав «замовлення» з усього світу, і все це мало такий вигляд, ніби працює глобальна мережа вбивць а-ля «Джон Вік».

Замовниками були переважно «простий нарід» (С): один британець намагався вбити свою невістку після того, як встановив приховану камеру в її ванній кімнаті. Був євангельський християнин з Юти, який намагався вбити біологічних батьків своїх п’яти прийомних дітей. Один швейцарський бізнесмен хотів вбити дружину, з якою розлучився і для цього навіть зберігав таємну схованку зброї біля її будинку.

Більшість випадків стосувалися розірваних стосунків та шлюбів, і 58 відсотків цілей були жінками. Вже в кінці історії 27-річна Уітні Френкс була ув’язнена на 12 років після того, як вона запропонувала 1000 фунтів стерлінгів у біткоїнах, щоб її колега була вбита після того, як дізналася, що вони обидві спали з менеджером магазину Джеймсом Престом.

Але насправді сайт був повністю шахрайським. За «вбивства» вимагалася оплата наперед (у криптовалюті), але виконувати «замовлення» ніхто навіть не збирався. 

Адміністратором сайту виявився румунський шахрай на ім’я Юра (Yura).

А от замовники були цілком реальними, і вони надавали купу інформації про своїх жертв: фото, відео, адреси перебування, подробиці приватного життя. 

І вбити вони їх хотіли також абсолютно реально. І саме це вимагало реагування.

У період з 2020 до 2024 року Карл та Кріс визначали, хто є цілями та замовниками, щоб попередити потенційних жертв. А ще зверталися до правоохоронних органів, які інколи просто сміялися з них. Тут все як завжди: «нема тіла – нема діла». 

Але у демократичному суспільстві правопохеронців можна примусити працювати, і тому за участю ФБР США розслідування у 11 країнах призвело до 34 арештів та 28 засуджень, з більше ніж 150-річним терміном позбавлення волі. 

Цікаво, що й самого «Юру» теж затримали: гучно, на п’яти адресах одночасно, у повному антитерористичному екіпі, з крутими стволами і потім …нічого. Сайт начебто досі працює, а про долю Юри нічого не повідомляється. Як гірко іронізує одне британське видання, «через 4 роки влада нарешті взяла під контроль ринок замовних вбивств».

Висновок з цієї історії простий: не лізьте у даркнет, якщо не знаєте, як він працює та як влаштований – особливо зі злочинними намірами. 

У даркнеті на порядок більше шахраїв та кидалова, ніж у легальному вебі та реальному світі – тому що ніхто не буде скаржитися і не побіжить у поліцію.

І ще один висновок: навіть у найтемніших куточках інтернету складно залишатися анонімним довгий час. 

Особливо, якщо займатися там чимось явно незаконним. Особливо, якщо красти гроші в американців, британців, німців чи французів – спецслужби цих країн вельми досвідчені у вирахуванні кіберзлочинців. Історія боротьби з кіберзлочинністю нараховує десятки гучних випадків, коли арештовували величезні мережі та відправляли за ґрати кіберділків, які вважали себе надійно захищеними анонімністю. Погугліть історію про Silk Road. Чи вже правильніше говорити «поджипітіть»?

Та й загалом, вирішувати свої проблеми незаконними методами – дуже погана ідея. Думаю, це очевидно, але про всяк випадок ще раз нагадаю.

На фото: хакер Кріс Монтейро (Chris Monteiro). Цікаво, чи звинувачують його самого у зламі злочинного сайту? Я б не здивувався.