Домиролюбились, забуваючи істину: Хочеш миру, готуйся до війни

(Написано у 2020 році)

В першому, чи то в другому класі, коли рухнув «совок», в нашій школі робили художні світлини. Дівчата фотографувались у вишитій сорочці і у віночку з маками. Хлопці в накидці, яка символізувала однострій з погонами і «мазепинкою» УПА (УГА) з тризубом. Фото вселяло гордість. 

Звісно, це був Івано-Франківськ, не Київ, не Донецьк. В нас без зайвих сентиментів позбулися від колоніальної історії, поваливши совковий мотлох одразу ж, як видалась така нагода, і почали пророщувати новий український войовничий світогляд. 

На той момент я вже став свідком розкопок масових репресій НКВД в Дем’яному лазу і, звісно, змалку прагнув помсти. З купленої мені книжки історії і підписки на журнал української діаспори в Канаді «Соняшник» дізнався, що ми були героїчним народом, мали свою державність задовго до московії, роздавали всім наліво і направо, розібрався у всіх тонкощах радянської окупації. Думав, станемо могутньою державою і відвоюємо всі землі Русі-України. Ну дитячий максималізм, так би мовити. 

Та розруха 90-х гасила цю войовничу ейфорію в суспільстві. Розруха внаслідок нелюдських, утопічних соцекспериментів колонізаторів. В дитячий світогляд багатьох українців почали проникати малинові піджаки, понти і гоп-культура зони. Фоткались діти подекуди в малинових піджаках. В школах же розвернули світогляд в мирне русло вишиванок, оплакування кріпацької долі, армія розкрадалась і стрімко скорочувалась, втратили ядерну зброю в обмін на «фількіні грамоти» і лиш де-не-де було чутно якісь рештки української сили, яку самі ж вишиватники вмить охрещували фашистами і провокаторами. Українці ж, мовляв, «нація-миротворець». 

Із заходу неслась тематика супергероїв. Діти уявляли себе то кажанами, то павуками, але, на щастя, хлопчикам не пропонували костюм феї і не впарювали, що ти, мовляв, хлопчик, але це не точно. З цим поки пронесло. 

І тут всі мирні, журливі, у вишневому садочку, «нам чужого не треба»... І раптом БАЦ! І війна. Здавалося б, настав новий час світогляду переможців, воїнів, лицарів, захисників... Дітей направлятимуть правильним шляхом, адже будь-який заморожений конфлікт рано чи пізно вибухне і наша війна надовго. Але в школах мало що змінилось. Вишиванка – це вже «потолок». 

А що ж там «запоребриком» і на окупованих територіях? Там із цим все в порядку. Кажуть, що можуть повторити і не тільки з Україною, а й з Європою. Вдягають дітей в камуфляжі і гівнастьорки, привчають до зброї. А наші що? «Ха-ха-ха. Дурні». Ми ж типу миру хочемо, нам чужого не треба, ми знову нація миротворець, зброя то бека, форма то фу... 

Історія вас нічому не навчила? Та це ж не події часів царя Гороха. Це тут і зараз. Які уроки історії вам ще не зрозумілі? 

Риторичні питання висять у повітрі...