«Свобода народам! Свобода людині!»: цикли листопадів української історії

Роман Шухевич, Дмитро Грицай та Катерина Мешко-Лоґуш в околицях села Будераж Рівненської області, листопад 1943 року. Джерело: Центр досліджень визвольного руху

Гравюра художника, члена ОУН і УГВР Ніла Хасевича: «СССР – тюрма народів», 1948 рік

До завершення Другої світової було ще далеко. Тоталітарні режими, що зійшлися у двобої за право панувати у світі, мірялися силами і, здавалося, що мирне майбутнє ніколи не настане. А проте очільники ОУН-УПА розуміли, що попри те, яким буде завершення війни, попереду – нелегка і тривала боротьба. А значить – потрібно думати і діяти наперед. І те, що вони тоді здійснили, дало свої плоди. Як вода камінь точить, так розпочате тоді довершило великі сподівання і великий чин ідеологів Української Ідеї та вояків-повстанців. Надворі була холодна осінь 1943-го.

Минає 5 циклів по 12 років. Надворі 2004-й. 21 листопада, Центральна виборча комісія оголошує попередні результати підрахунку голосів виборців на виборах президента України. Перемагає Віктор Янукович. Брутальні і цинічні фальсифікації під час підрахунку голосів та кричуща несправедливість збурили українців. Прихильники Віктора Ющенка, опонента Януковича на тих виборах, 22 листопада вийшли на протести по всій Україні. Багатолюдні мітинги у найбільших містах України, а найбільший – на Майдані у Києві. Протести дали результат: за результатами повторного другого туру президентських виборів переміг таки Ющенко. Через рік новообраний президент заснував свято – День Свободи. Але вже у грудні 2011 року «лєгітімний» доктор зло (закреслено) Янукович, промугикавши собі під ніс «недовго музика та грала, недовго фраєр танцював», – скасував День Свободи.

А ось уже листопад 2013-го. Кабінет Міністрів України ставить на павзу підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Хоч президент Янукович перед цим обіцяв, що угоду підпишуть. Спочатку зібралося декілька сотень протестувальників, а вже 24 листопада – понад сто тисяч прихильників євроінтеграції. Далі був Майдан-2014, окупація Криму, війна… 

…а тоді, 21-22 листопада 1943 року у районі сіл Будераж, Ілляшівка та Батьківці на Рівненщині відбулася абсолютно подвижницька і унікальна подія. І називалася вона Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії. І хоч у тій конференції взяли участь самі воїни УПА, та представництво було разюче-фантастичним – 39 делегатів представляли поневолених 13 народів. Найчисельнішими були там азербайджанська та грузинська делегації: 6 азербайджанців, на чолі яких стояв боєць на позивний «Фізуль», та 6 грузинів на чолі з «Карлом». Либонь, не забули грузини, що тепер бунтують проти російської узурпації, як їхні предки в рядах УПА представляли свій народ на тій конференції та які гасла промовляли? Також серед учасників були п’ятеро узбеків (голова делегації – «Шимрат»), четверо вірменів (голова делегації – «Антрант»), четверо кримських татар (голова делегації – «Тукай»), двійко литвинів, себто білорусів (голова делегації – «Дружній»), пара осетинів (голова делегації – «Арам»), казах «Дежкман», черкес «Джигіт», кабардинець «Баксан», чуваш «Скворцов» та башкир «Кагарман». Звичайно, там було і п’ять українців – представників керівництва УПА – ОУН: член Бюро Головного Проводу ОУН Ростислав Волошин, член Головного Проводу ОУН Яків Бусел, референт пропаганди крайового проводу ОУН ПівдСУЗ (Південно-східних українських земель) у Дніпрі Омелян Логуш, керівник УПА-Північ Дмитро Клячківський і діячка ОУН Катерина Мешко. Почесним гостем, чи як би сказали за часів Кучми, «під патронатом», на конференцію прибув сам головнокомандувач УПА Роман Шухевич. А головою на тій конференції був Ростислав Волошин. Звичайно, все відбувалося в цілковитій конспірації, навмисне проведена була кампанія з дезінформації противника. Точніше, противників, адже УПА в той час була між двох вогнів: що гітлерівці окупанти, що червоноармійці вороги. Запустили пушку, мовляв, та конференція мала відбутися десь у лісах Житомирщини, тобто ввели в оману і енкаведистів, і гестапівців. Учасники конференції ухвалили Постанову і Відозву, заявивши про «створення спільного комітету народів Східної Європи і Азії, який буде координувати всі національно-революційні сили цих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний момент кине клич до одночасного повстання всіх поневолених народів». Також на конференції створено було Комітет поневолених народів, який мав завдання сформувати національні повстанські армії, зорганізувати та об’єднати національно-політичні сили на етнічних теренах проживання народів, а також в Україні, де окремі представники тих народів опинилися, гнані молохом війни.

Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії зараз все більше здобувається на своє логічне опрацювання істориками та дослідниками. Адже, наприклад, ідеї, які були там проартикульовані, знайшли своє втілення у створенні Антибільшовицького блоку народів. Так з рівненських лісів за ініціативою та під керівництвом проводу ОУН створилася ціла міжнародна організація, яка згодом протистояла тоталітаризму в СРСР і в усьому світ і була рупором ідей звільнення уярмлених більшовицьким режимом народів. Блок провадив масові антибільшовицькі збори, організовував демонстрації протесту, пресконференції й міжнародні конгреси, працював з провідними політиками і сильними світу цього. Активно співпрацював з Європейською Радою Свободи та Світовою Антикомуністичною Лігою. Антибільшовицький блок народів ставив собі за мету розвал імперії зла, тобто фактичне роздроблення срср на національні держави, що є логічним і, ба більше – абсолютно природним. Бо кожна нація, сформована національною ідеєю певного народу, має право на своє самовизначення і незалежне окремішнє існування. Тільки тоді вона здобуває повноту свого самоусвідомлення і має можливість повноцінного розвитку у всіх царинах людського буття. 

Гасла, якими оперував Антибільшовицький блок народів, були концептуально оформлені якраз на Конференції поневолених народів Східної Європи і Азії: «Свобода народам! Свобода людині!». І ці гасла, як бачимо, актуальні сьогодні, коли росія, як ненажерлива пекельна сила, прагне знищити всіх навколо і перебрати під свій контроль землі, ресурси і людей сусідніх країн. Ті народи, які підкорені й культурно та політично знекровлені кремлівською імперською політикою, ті так звані автономні утворення у складі російської так званої федерації, повинні звільнитися від москви, повинні принаймні почати прагнути це робити і докладати до того зусиль. Конференція 1943 року і в нашій історії – в анамнезі України, яка зуміла вибратись з-під московського чобота, та неналежно засвоїла уроки історії, не до кінця пропрацювала помилки минулого й прорахунки на шляху державотворення, – і в історії поневолених народів росії була надзвичайно важливою віхою. Адже то була декларація (і чин) ставання до боротьби проти спільного ворога, об’єднання проти кремля і комуністичного режиму. Завдяки Конференції поневолених народів Східної Європи і Азії, яка відбулася 81 рік тому і дала потужний імпульс боротьби, в 1991 році розпався радянський союз. Тоді мету, здавалося, досягнули і можна було розслабитись. Українці й інші народи колишнього срср надбали свої незалежні держави. Але. Як бачимо, справу не завершено до кінця. Нині маємо зробити все для того, щоби добити ворога, щоб агресор зазнав поразки і щоби росія розпалася. Боротьба триває, бо зло непокаране повернулося. Разом зі Збройними Силами України поруч воюють добровольці з різних країн світу, зокрема й представники поневолених народів росії, щоб здійснити імператив, закладений в гасло «Свобода народам! Свобода людині!»