Що не так із політичною системою?

Корінь всіх проблем починається із громадянської пасивності, низького рівня політичної культури в суспільстві. Це не вирішується за один день. Але добрий уряд, який керується національними інтересами, має впроваджувати необхідні знання і практики в освітній сфері. Діти і студенти повинні могти на елементарному рівні знати й уміти захищати не тільки свої індивідуальні права, а й розуміти механіку, як вони можуть (і повинні!) брати участь в обговоренні місцевого бюджету, оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування. Люди мають мислити масштабами свого міста чи села.

Знайомий у Швейцарії розповідав, що місцеві в селі переймаються і стежать, щоб хтось бува із України не на*рав пластиковими відходами на тій чи іншій поляні. У нас же – з точністю до навпаки: крутять пальцем біля скроні і не люблять надто допитливих громадян. 

У нас дуже малий прошарок політично активних людей (особливо в селах), і в цього прошарку ще менше знань і ресурсів.

Немає жодної партії, яка би фінансувалася «знизу» і розумілася дійсно як спільна справа однодумців-партійців і прихильників, місце для дискусій і прийняття рішень, засіб просування спільних ідей у суспільстві тощо. Ні! Навіть реєстрація нової партії починається з фікції і все її існування – теж зводиться до обслуговування інтересів тієї чи іншої групи дуже небідних людей, здатних виписувати чеки на утримання апарату, політтехнологів і реклами.

В Україні ж з року в рік люди голосують за такі партії, від яких привчилися отримувати «карнавал небаченої щедрості» перед виборами (це нагадує перонізм), а потім наступні 5 років потерпають і нічого не роблять для коригування роботи цих депутатів. І історія повторюється знову.