Олександр Книга: Херсонці живуть, не розбираючи валізи

У першій декаді жовтня Львів зустрічав 35-й Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев». Серед бенефіціантів – феномен нашого часу: Херсонський академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша.

Його очільник – Олександр Книга – легендарна особистість. Генеральний директор, художній керівник означеного театру. Народний артист України. Засновник та президент Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії». Почесний громадянин міста Херсона. Президент клубу Громадське об’єднання Херсонський клуб «Ротарі». Співзасновник та голова Євразійської Театральної Асоціації «Театральний діяч року».

Олександр Книга народився і виріс на Кінбурнській косі, що на Миколаївщині. Більшу частину життя та діяльності присвятив Херсонщині, де його й застала повномасштабна війна. Митець провів 40 днів в російській окупації в Олешках. Відмовився від співпраці з окупантами. А після звільнення Херсона зумів повноцінно відродити роботу театру.

ЯКБИ ВИ БАЧИЛИ, ЯК МИ ЇЗДИМО!

– Пане Олександре, нині в Україні рік дорівнює сторіччю. Чим означене сьогодення в театрі й Вашому житті?

Факт: я вже 35 років очолюю театр. Переживаємо етап дуже насичений. Енергію, яку рашисти намагаються відібрати, акумулюємо в дії, спрямовані на відбудову. 

Рік був потужний. 2023 року відновлювали роботу. Не було ні людей, ні ресурсу. Але, дякуючи благодійникам і людям з усієї України, відродилися. Дякуючи насамперед херсонцям, які розпорошені по всьому світу.

Потужну підтримку надав фонд USAID, завдяки чому відновили матеріальну базу.

На момент, коли ЗСУ звільнили Херсон, дуже мало працівників перебували в місті. Якщо до повномасштабного вторгнення у штаті театру були 250 осіб, то нині – 110. Не надто багато, але вагомо. 

Цьогоріч стартували з великими проектами. Напередодні 2024 року за підтримки уряду Німеччини та Інституту Гете випустили першу велику виставу «Котигорошко проти вікінгів», якою, до речі, завершували фестиваль «Мельпомена Таврії» у Києві ( режисер – Сергій Павлюк).

У Херсоні майже щодня граємо. Але маленькі вистави, бо задіяні лише дві площадки: арт-хаб «В укритті» й арт-сцена «Трюм» (відповідно 100 місць та близько 75 місць). Глядачі є завжди.

– На фестивалі «Золотий лев» у Львові, образно кажучи, укотре відбулося театральне єднання Львова й Херсона. Поділіться враженнями.

– Вдячний організаторам за запрошення. Наголошую: ініційований мною фестиваль «Мельпомена Таврії» народився саме від «Золотого лева». От і в жовтні я приїхав до міста Лева, завітав до театру «Воскресіння», який створив наш великий друг Ярослав Федоришин. І хоча його сьогодні немає з нами, живе його театр, його фестиваль «Золотий Лев», і його рідні, дружина і донечка, продовжують започатковану ним справу. 

Дісталися за тисячі кілометрів від Херсона, щоб не просто взяти участь у фестивалі, а ще й організувати гастролі: після Львова поїхали до Івано-Франківська, потім – у Тернопіль, Хмельницький, Вінницю. 

А якби ви бачили, як ми їздимо! Просто легковою автівкою з причепом, куди складені всі декорації. Кілька людей. Дуже автономні. Дуже скромно живемо. Але це – наша місія. Місія театру.

У мобільній трупі – Заслужена артистка України Тетяна Проворова, яка грає у виставі «Позивний “Горобчик”», завідувач постановчою частиною В’ячеслав Новосад, водій і я. Самі вивантажуємо, монтуємо, складаємо, переїжджаємо.

Взагалі Львів для мене став рідним. Здавна часто приїздили сюди з родиною. Після початку повномасштабного вторгнення, окупації й арешту я змушений був тікати з Херсонщини. І куди? До Львова. З однією валізою. Я, дружина і менша донечка. Друзі зателефонували і сказали: «Приїжджайте». Їхали у невідомість. Нас зустріла велика родина Дмитраків – Романа та Ірини. Привели до своєї оселі, де ми прожили 4 місяці. Не взяли ні копійки грошей. Допомагали, чим можуть. Жили як велика родина: у них троє дітей, і в нас – троє.

Також підтримав Національний драматичний театр імені Марії Заньковецької, який теж став для мене рідним домом. Мені надали кабінет, де я чотири місяці працював, готуючи фестиваль «Мельпомена Таврії». 

Це надихає і спонукає.

ЗА МІСЯЦЬ ВИПУСТИЛИ ВИСТАВУ

– Глядачі «Золотого лева» аплодували виставі «Позивний “Горобчик”». Як народилася саме ця постановка та її сенси?

– «Позивний “Горобчик”» поставлено за п’єсою Наталки Ворожбит «Погані дороги». Ми з режисером, заслуженим діячем мистецтв України Сергієм Павлюком, дійшли думки: необхідна постановка, народжена саме в Херсоні.

Довго шукали…

Актриса Тетяна Проворова побувала на пробах фільму «Погані дороги», після чого запропонувала мені текст. Я погодився. Дуже швидко – за місяць – випустили виставу. 

Головна героїня – Наталка – захищає Україну d лавах ЗСУ. Її позивний – «Горобчик». Поранена. Щомиті перебуває на межі життя і смерті. Та в найтяжчі моменти згадує поїздку зі своїм коханим чоловіком Сергієм на Донбас, куди він повіз її «показати війну». Йдеться про те, що війна – не лише обстріли та вибухи, а й життя, наповнене бажанням, коханням і тугою. 

Прем’єра відбулася 2023 року в уже звільненому Херсоні. З аншлагом. Приїхали чимало закордонних журналістів.

Для нас дуже важливо, що сценічне дійство народжується саме в Херсоні. Раніше за сезон випускали до 15 прем’єр. Сьогодні, якщо три-чотири прем’єри завершили за допомогою, зокрема, Українського культурного фонду, то вже щасливі. До речі, плануємо до Нового року здійснити ще кілька прем’єр.

Дуже плідно працюємо з Київським національним академічним драматичним театром імені Лесі Українки, який теж нас прихистив. Звісно, вже кілька разів показали у столиці «Позивний “Горобчик”». У Києві теж 70% херсонців приходять, аби доторкнутись до рідного.

П’ЯТЕРО ДІТЕЙ ТА ЧЕТВЕРО ОНУКІВ – ПО КУТКАХ… 

– Херсонці здивували світ і Україну своїм Українським єством. А Ви після жахливих випробувань зуміли знову відродити життя Херсонського театру. Де джерело сили?

– Рідний театр дає мені сили. Часто під час вистав плачу. Виплакався – стало легше. Мабуть, усі так. Тому й кажу людям: ходіть у театр, любіть театр – поплачете або посмієтеся, і то буде ваша власна терапія. Дивимося на Лівий берег з високого херсонського Правобережжя, що перебуває під постійними обстрілами, і мріємо: повернемося! 

Моя родина, на жаль, нині не просто вимушені переселенці. Не маємо нічого: все наше залишилося на Лівому березі. Мій дім був затоплений, потім пограбований. І вся велика сім’я, всі мої п’ятеро дітей та четверо онуків сьогодні – десь по кутках, як то кажуть. Але друзі допомагають. Це надихає.

А херсонці спонукають до роботи: на кожній виставі й програмі – багато людей. 

Минулоріч моя донька Олександра разом зі старшим сином заснували Фонд «Крила», почали збирати гроші та влаштовувати заходи для херсонських дітей. Відкрили мультипростір «Крила», де є і кінотеатр, і майстер-класи для діток та батьків. 

Вважаю своїм особистим завданням як людини, яка любить Херсон і Херсонщину, сприяти поверненню людей. Якщо до повномасштабного вторгнення у Херсоні жили 350 тисяч осіб, а на момент звільнення було близько 50 тисяч, то нині є до 100 тисяч. Люди повертаються попри все.

Також завдання Херсонського театру – їздити в інші міста України. Адже на вистави переважно приходять саме херсонці: купують квитки, аби підтримати свій театр. Обіймаємось. Плачемо. Розповідаємо про те, як там у місті Херсоні зараз. Кажуть, що живуть, не розбираючи валізи, в надії на повернення.

Наш театр у Херсоні завжди мав велике значення і вагу. Ми працювали до «повномасштабки» на всіх своїх семи сценічних майданчиках при повних аншлагах. Грали сорок вистав на місяць. І ми винні херсонцям кошти, позаяк 2022 року були продані квитки на лютий – березень.

Отак живемо…

Вітер війни «роздмухав» Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр ім. М. Куліша. Але він своє насіння порозкидав по всій Україні. Всюди, де є херсонці, – вони працюють. Наприклад, актриса Олександра Тарновська всю окупацію була в Херсоні, а нині працює в театрі «Колесо» в Києві. Двоє працівників – Антон Білозубов і Олександр Киричок – загинули, захищаючи Україну. Олександр Мудрий та Андрій Кобєлєв – воюють. А Заслужений артист України Руслан Вишнивецький, маючи бронь, свідомо пішов на фронт. Пишаюсь нашими Героями: і тими, які тримають в руках автомат, і тими, які сьогодні попри всю жорстокість ситуації в Херсоні працюють.

1 жовтня у день народження Херсонського театру імені Миколи Куліша ми завжди відкривали театральний сезон у Херсоні. Наразі спеціально не оголошували про відкриття сезону. Я його відтерміновував з надією, що зможемо відкритися вже на великій сцені. Чекаємо. З вірою. 

Закликаю українців не зупинятися. Тільки вперед. Тільки разом можемо подолати будь-якого ворога. Ми вже його перемогли ментально. Він не змусив нас скиглити, що все пропало. Не пропало нічого. Ми їх перегриземо. Хоча їх і набагато більше…

Світлини автора