Гуцульська res publica

«Час набрякав подіями, що клали тривалі помітки на сторінки історії Гуцулії. Кольосальна по свойому розмірі та й артистичності революція обняла Европу. Гори наші, вбрані пошматованими лахами, опинилися безпорядними й у необмежній своїй наївності намагалися малпувати сусідні країни. Дні проходили туго й обережно. Зливи й сердиті вітри швидко підштовхували зиму, а разом з нею і біду. Населення корчилося, стискалося, мов кулак, тиснулися до своїх одиноких захисників-гір і напнято чогось чекало». Так починається один з розділів роману «Гори говорять» Уласа Самчука, що друкувався у «Віснику» Дмитра Донцова, а в незалежній Україні був перевиданий двічі. Події роману охоплюють 1918-1919 роки, коли Європа переформатовувалась після Першої світової війни, а на Закарпатті постала була Гуцульська республіка. Те державне утворення, що проіснувало зовсім недовго (з 8 листопада 1918-го до 11 червня 1919 року), направду відповідало своїй назві: латинське res publica означає спільна справа, або справа громади. 

Гуцульська республіка викликала жвавий інтерес у чеського філософа та першого президента Чехословаччини Томаша Масарика, писали про неї й українські письменники Зеновій Куделя, Василь Ґренджа-Донський, Іван Долгош. А згаданий повище твір Самчука «Гори говорять» це взагалі ціла скарбниця (не «Тінями забутих предків» єдиними) гуцульського життя: роман дуже динамічний, бурхливі характери, неочікувані зав’язки подій і розв’язки епізодів, добірний гумор, трагедійність, соціальний аспект нерівності і навіть еротика. І все це в розкішній мовній облямівці: гуцульський діалект дає рельєфність і атмосферність, передає психологію гуцулів.

І хоч писав Іван Франко про Верховину: «Ось Жаб’є, гуцульська столиця», була в гуцулів і інша, формальна столиця – Ясіня. І то була столиця Гуцульської республіки. Вона була заснована на Рахівщині, що є, напевне, найвисокогірнішими землями, заселеними українцями.

Отож у жовтні 1918 року Австро-Угорська імперія рухнула остаточно, і гуркіт той прокотився по обидва схили українськими Карпатами – у підавстрійській Галичині проголосили хутенько ЗУНР, або Західно-Українську Народну Республіку. А оскільки Закарпаття входило в угорську частину імперії, то до Першої світової війни над Рахівщиною висів хижий кіготь австро-угорського орла (до речі, з вигляду теж двоголова курка, як і в москалів). Але щойно імперія розвалилася на шматки, почалися змагання між народами за землі, на яких вони проживали, а деякі ж особливо амбітні хотіли ще й окупувати під шумок чужі території. І хоч гуцули прагнули собі окремішності та й вірою східного обряду, й мовою українською чулися ближчими до українців по той бік хребтів карпатських, селище Ясіня опинилося у сфері інтересів Угорщини. Але сам факт постання Гуцульської республіки, її спроба дати збройну відсіч окупантам і звільнитися від угорської окупації були видатними. Події відбувалися стрімко, як сходять води гірських потоків. На початку листопада 1918 року в Ясіні зініційовано загін народної оборони, щоби покласти край грабежам з боку угорських солдатів, котрі поверталися додому зі Сходу. Їх було зо 250 вояків, яких очолив офіцер австро-угорської армії Степан Клочурак. Він мав за спиною не лише службу в армії та бойовий вишкіл, а й вищу освіту Віденського університету. А згодом Клочурак відіграє ключові ролі і в постанні Карпатської України. Загалом його доля цікава: йому випало відмучитись у сталінських таборах Воркути, після того як в Празі 1945-го його арештують співробітники совєцького СМЕРШу. Якихось 11 років Степан Клочурак не дожив до незалежності 1991 року, проживши насичене життя, гідне кінофільму.

…8 листопада 1918 року мешканці Ясіні та довколишніх сіл влаштували плебісцит: однозначно проголосували за возз’єднання закарпатської Гуцульщини з Україною та заразом обрали собі представницький орган, що мав функції законотворчі, – Гуцульську Народну Раду, до якої увійшли 42 депутати. Очолив її, зрозуміло, Степан Клочурак. На тім і порішили. А тоді зорганізували й виконавчий орган – Головну управу, в якій були свої міністерства: військове, адміністративне, харчове, лісове, торгівельне, шкільне. Водночас урядові ЗУНР передали бажання ясінців возз’єднатись із Західно-Українською Народною Республікою. ЗУНР же не надто була в захваті від ініціативи гуцулів до незалежності від угорців, адже сподівалася на підтримку останніх у боротьбі з поляками. На такі перипетії карпатської геополітики гуцули не зважали і довго не гадали, тож вирішили твердо: нам своє робить. Угорці ж перейшли до агресії, не погодившись терпіти таке «зухвальство». Тож 22 грудня загін із 600 озброєних угорських вояків зайшов до Ясіні. Стояли морози, гуцульська влада Народна Рада у повному складі піднялася в гори попри холод, відмовившись від спротиву, бо вони добре розуміли: сили були нерівні. Але завбачливо прихопили з собою арсенал, що був у селі. Угорці вже розморено розташувалися по гуцульських хатах, вирішивши, що змогли без бою досягти свого. Вони собі думали так: на носі різдвяні свята, хто ж бунтуватиме в такі дні. Православне Різдво знамените гуцульською Колядою: пишні шати, трембіти, співи-танці, повні подарунків торби. А що ж було у тих торбах? Зброя та боєприпаси, які роздавали представники Головної Управи всім охочим під час колядок. Таке можна тільки у кіно бачити, але та знаменита гуцульська Коляда стала справжнім екшном. Отож на ранок 8 січня під контролем якоїсь сотні повстанців уже була і залізнична станція, і пошта, і будівля адміністрації. Вони роззброїли та взяли в полон 600 угорців, які навіть уявити такого сценарію не могли. А що дії повстанців були блискавичними, то навіть убитих не було, хіба два десятки поранених. Прекрасно продумана операція. Наступного дня було скликано народне віче і урочисто проголошено Гуцульську народну республіку. І державний статус української мови. Збільшився і штат бойових загонів. На підкріплення прийшла і сотня з Галичини. На Маланку 1919 року взяли Рахів, затрофеївши угорські бронепоїзд, кулемети й гармати. А відтак пішли далі визволяти українські села вздовж залізниці. До них доєднувались селяни, тож незабаром чисельність повстанців перевищила тисячу осіб. Вони пішли навіть до Марамороша, який румуни називали Сиготом. Румуни до такого готові не були. Тому місто вдалося захопити швидко і без втрат. «Ми – гайдамаки, всі ми однакі, всі ненавидим вороже ярмо», – співали студенти-українці на вокзалі у Сигеті, вітаючи визволителів. Румуни, щоправда, оговтались, направили 2000 озброєних вояків та відбили місто. Гуцули зазнали втрат, 400 із них опинилися в полоні. Відійшовши назад до Ясіні, зосередились на облаштуванні повоєнного життя. Одразу ж зорганізувались під керівництвом Степана Кочурака-старшого і відправили на експорт в УНР те, чого мали вдосталь, – ліс. Натомість потяг зі Великої України привіз їм кукурудзу, борошно і цукор. Так утворили стратегічний запас продовольства. А в галичан наколядували нафти, якої у тих не бракувало. Усталили державну символіку: синьо-жовтий прапор і герб – тризуб. Валютою були українські гривні, щоправда, ходили й угорські крони. Натоді громадян Гуцульської республіки було близько 20 тисяч. І це була їхня res publica, що мирно проіснувала до літа 1919-го. У школах навчання велося українською мовою, співали пісень, працювали і вірили в кращі часи. У травні 1919 року румунські війська, отримавши мандат від Антанти на окупацію колишніх угорських територій, зайняли місто Ясіня. 10 вересня 1919 року за Сен-Жерменським договором територія Гуцульської республіки увійшла до складу Чехословаччини. Україна невмируща, бо живе у серцях людей.