Травма, яка об'єднує: радянський Голодомор-геноцид 1932-33 рр. в Україні

Радянський тоталітарний політичний режим організував в Україні Голодомор-геноцид 1932-33 рр., який знищив 10,5 мільйона українців. Голодомор залишив глибоку соціально-психологічну травму. 

Радянський режим сформував безсоромну аморальну владу, яка вела війну проти вільних українців, проти тих, хто намагався відродити українську державність під час Української революції 1917-1921 рр. Тисячі українських хліборобів відстоювали право на вільну працю на вільній землі. Захисники цінностей економічних і політичних свобод об’єднувалися у повстанські загони, щоб силою зброї і кремезної волі утвердити право справжнього господаря жити у вільній державі, перешкодити совєтам поставляти до московії награбоване в Україні збіжжя, вирощене безпосередніми виробниками-власниками. 

Радянський комуністичний політичний режим задля умиротворення розбурханих почуттів носіїв цінностей свободи, впроваджує, до певної міри, ліберальну нову економічну політику. Українські хлібороби позитивно поставилися до проголошених економічних принців, вкотре сприйнявши обіцянки терористичного режиму всерйоз. Іде на спад український повстанський рух, підживлений до того ж обіцянками від радянського режиму надати амністію учасникам повстанського руху. Селянин-власник сприйняв це як серйозний намір влади до діалогу. 

Однак, з кінця 1920-х років радянський комуністичний режим запроваджує нерегламентовані, реквізиційні податки. Селянин-власник, намагається у різний спосіб уникати за безцінь віддавати комуністичній владі власність. У відповідь, щоб забезпечити надходження реквізиційних податків, комуністична влада з кінця 1920-х років переходить до створення командно-репресивної системи управління, а у 1930-х роках повністю утверджується радянський тоталітарний політичний режим. 

Для України і Кубані (там мешкали переважно українці) запроваджуються у листопаді 1932 року натуральні щтрафи. Тобто: організовуються подвірні обходи. Чого не було в російських «деревнях». Режим організовував люмпенізованих сільських мешканців у спеціальні бригади для проведення подвірних обходів в українських селах для вилучення продовольства і матеріальних цінностей. Члени цих бригад жорстоко знущались над українськими хліборобами, принижували їхню людську гідність.

Комуністичний режим приховував і нищив докази скоєного ним злочину. У ситуації, яка склалася із джерельною базою даної проблеми, спогади очевидців московського злочину посідають вагоме місце серед інших видів історичних документів. Усні розповіді відновлюють історичну пам’ять, якою намагався маніпулювати радянський тоталітарний режим, приховуючи злочини проти людяності. Про те, що історична наука використовує не лише тексти, але й інші джерела, незалежно від їхнього походження, наголошував Люсьєн Февр (Люсьен Февр. Бои за историю. Москва: Наука. 630 с. С. 20).

З кінця 1980-х років студенти Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського розпочали записувати спогади свідків про Голодомор. Так був започаткований проект пошанування пам’яті замучених українців у часи Голодомору-геноциду. 22 квітня 1990 року у селі Заруддя, що на Полтавщині, був відкритий пам’ятник убієнним землякам з викарбуваниою епітафією: «Мученикам 33-го від нащадків, яким повернуто право на пам’ять». У 2008 році на основі зібраних свідчень очевидців та наукового аналізу колективної пам’яті історика-професіонала вийшло перше видання монографії «Пам’ять 33-го кличе молодих: спогади свідків та слово історика», наступні видання з’явились у 2014 та 2017 роках:

• Капустян, Ганна. (2008). Пам’ять 33-го кличе молодих. Сповіді свідків і слово історика: наукове видання. Кременчук: ПП Щербатих О. В., 590 с.

• Капустян, Ганна. (2014). Пам’ять 33-го кличе молодих. Сповіді свідків і слово історика: наукове видання (2-е вид.). Кременчук: ПП Щербатих О. В., 596 с.

• Капустян, Ганна. (2017). Пам’ять 33-го кличе молодих. Сповіді свідків і слово історика: наукове видання (3-є вид.). Кременчук: ПП Щербатих О. В., 600 с.). У 2010 році герої цієї книги свідчили в Апеляційному суді м. Києва, який визнав Голодомор 1932 – 1933 років геноцидом (Постанова, 2021, 188 – 235). 

Одними з перших в Україні оприлюднили свідчення очевидців Голодомору журналісти Лідія Коваленко та Володимир Маняк. (Коваленко, Л. Б. Маняк, В. А. (Упорядн.). 1991 33-й: голод: Народна Книга-Меморіал. Київ: Радянський письменник, 584 с.). Згодом професійні історики піддали ґрунтовному аналізу матеріали усної історії. (Борисенко Валентина. (2007). Свіча пам’яті. Усна історія про геноцид українців у 1932 –1933 роках. Київ: Стилос, 288 с.; Голод 1932 – 1933 рр. в історичній пам’яті: Україна vs Росія (роздуми над усно історичними джерелами). Український історичний журнал, 5, 176 – 190. doi: https://doi.org/ [in Ukrainian].).

Україна пережила суспільний стрес, який і до сьогодні дається взнаки. Радянська тоталітарна держава доводила людей до фізичного виснаження, змушували їх ігнорувати загальнолюдські цінності, приймати більшовицькі стандарти життя. 

Психологічна травма від голоду нищила звичні національні ментальні шаблони та ідентичності, залишила слід в свідомості сучасників трагедії назавжди. Важливо пам’ятати і проговорювати суспільну травму. Традиційно у листопадові поминальні дні жертв Голодомору-геноциду 1932-33 рр. на сакральному місці біля пам’ятного знаку жертвам політичних репресій у Кременчуці сучасні студенти Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського прочитують спогади свідків пережитого Голодомору, записані студентами університету покоління 1990-х років. 

Традиційно панахиду по безневинно убієнним в роки Голодомору служить Благочинний Кременчуцького округу ПЦУ настоятель Свято-Миколаївського собору протоієрей Володимир Макогон.

Голодомор-геноцид 1932-33 рр. проти вільної української нації інспірований комуністичним тоталітарним режимом, однак методи нищення української нації застосовуються у війні сучасного путінського режиму проти суверенної держави Україна.

Про автора: Ганна Капустян – д. і. н., проф. Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського.