Майк Йогансен – загадковий український письменник і перекладач

Жовтень – місяць, рясний на поетів і взагалі письменників. Один із прикладів – герой моєї статті. Він був романтиком, мріяв про море і «сереброкрилі кораблі», які бачив у небі. А також вірив у богів-поетів.

Про нього вивчають у літературній програмі та дізнаються з культурних новин. Але широко він досі не знаний, хоча видаються книги його поезій, прози та перекладів, зокрема казок для дітей. Він був дуже плідним автором і постійно творив. Автор численних книг. Також – науковцем (літературознавцем і лінгвістом). Працював для українського кіно. Був одним із перших його творців.

Він писав і про пригоди, і про екзотику, і про іншу фантастику, створював і філософські романи, і різноманітну поезію, і кіносценарії, і ще багато інших текстів.

А ще… ким він був?

Він любив поширювати про себе легенди та різні цікаві факти. Його доба була епохою містифікацій – але й великих здобутків. Він писав на високому рівні – і так само майстерно грав у більярд і теніс. Навчаючись у гімназії, любив грати у футбол. Обожнював полювати. Декламував, умів організовувати, а головне – творити. Здається, умів усе.

Його можна назвати синхронним перекладачем – так вільно цей діяч розмовляв іншими мовами, здатний блискавично відтворювати зміст українською.

Це – Майк Йогансен (1895–1937). По-справжньому його звали Михайло. А Майк – це англійською зменшувально від Майкл – Михайло. Тобто він переклав своє ім’я мовою, яку чудово знав. 

В автобіографії він писав: «Тепер мені тридцять літ, я молодий і здоровий. Палю люльку, маю прозоре серце і ясні очі. Я не ношу ніяких окулярів, ні ультрамаринових, ні кольору індійського індиго. Мій фах – грати у теніс, більярд і інше. Це інше і є те все, що останеться після мене, коли я, вмерши, не буду спроможний грати ні в теніс, ні на більярді».

Звідки він походив? За власними розповідями, був нащадком вікінгів – шведів або норвежців. Можливо, це родинні перекази? Батько походив із Латвії, був істориком і викладав німецьку мову, якої навчав своїх дітей (збереглися спогади поета про те, як читав із сестрою «Фауста» в оригіналі – і це, на татову думку, допомагало краще вивчити німецьку; справді, так і вийшло!) Сьогодні припускають, що прізвище Йогансен – данське. Тобто – усе одно скандинавське. А мати походила з козацького роду. Цікаво, що перші вірші майбутній український поет писав німецькою мовою. Потім свідомо перейшов на українську, про що згадував: «Року 1918 почав писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше».

Народився він у Харкові, не стало його в Києві. Ми знаємо, що Майк Йогансен – один із представників «Розстріляного Відродження». Відомо, що він – жертва репресій. Його розстріляли за день до його дня народження. 

Але поговорімо про творчі здобутки. Він – один із творців ВАПЛІТЕ. Ці літературні спілки та організації – шкільний та університетський матеріал. Але для нас важливо, щоб усі ці постаті та їхні тексти обросли плоттю і стали живими.

Його долучають до «пізнього романтизму», українського авангарду тощо, але творчість Майка Йогансена така різноманітна і постійно розвивалася, що важко назвати один конкретний напрям.

Що ми знаємо про цього поета? Він закінчив класичну гімназію й тому знав класичні мертві мови – старогрецьку і латинську. З живих мов – французьку (яку вивчив у гімназії), англійську, німецьку (відому змалечку та вдосконалену навчанням), іспанську, скандинавські, слов’янські… Цікаво, що англійську та іспанську він опанував сам – причому так досконало, що вільно перекладав Редьярда Кіплінґа та запросто спілкувався іспанською. 

Він перекладав Вільяма Шекспіра, Фрідріха Шіллера, Герберта Веллса (чия фантастика тоді ставала популярною) і ще багатьох інших класиків.

До речі, майбутній поет навчався в першій українській гімназії в Харкові, і французьку мову йому викладала письменниця і педагог Христя Алчевська.

В автобіографії писав про подальші роки свого життя: «Далі учився в університеті, заробляв собі на всякі потреби гроші репетиторською роботою. Був на класичному відділі філологічного факультету і скінчив його в 1917 році. Читав гносеологів-філософів і авантурні романи. З 1918 року провадив голодне життя аж до року 1922-го — вкупі з батьком садовив картоплю, й нею живилася вся сім’я. Почасти в результаті цієї одноманітної їжі вмерло троє з шести душ сім’ї, а саме батько, брат і сестра». І далі: «Весь час учителював, а далі переїхав до Полтави, де, живучи в нетопленій хаті всю зиму, пройшов словесний відділ, склав за нього іспити в Харкові (але диплома не вибирав) і дістав доручення читати історичний курс української мови на Полтавському філологічному факультеті. Після того з перервами викладав у Харківському ІНО».

А ще важко перерахувати всіх письменників, з якими Йогансен спілкувався у 20-ті роки. Адже це був період, коли харківські та київські літератори налагоджували діалог і співпрацювали. Зокрема, герой статті знав (і про це свідчать фото) Максима Рильського, Василя Еллан-Блакитного, Михайла Хвильового та багатьох інших. 

А якими були вірші Йогансена? Дуже різними. Наприклад, така рання поезія (1920), поки що романтична: «Непереможні хмари-гори / Ломились, падали, пливли / В архіпелаги неозорі, / І птиці линули в імлі. // То вчора думка гасла в морі; / Її навіки завезли / Все вище, вище, вище д’горі / Сереброкрилі кораблі». Або така романтика, подана в пейзажі: «Поля синіють вечорами, / Ріка гово́рить з берегами. / І так таємно / На небі білії намети / Димлять: / – Вечеря вариться богам. / Все ближче, ближче вечір суне, / Все нижче плачуть трави-струни; / Тихо й темно: / Боги-поети / В хмарах сплять».

Йому належить і любовна лірика, часто – в історичному контексті, але персонажі – вигадані. Наприклад, вірш «Альчеста», де картину подано крізь пейзажну призму: «Випливає чапля з туманів: / Тихо крилами моя махає птиця, / Мов у листя ранішніх лісів / З серця ронить кров – і кров стає суниця. // І ще тихше канула за грані / І розтала десь за соснами далеко / Чапля – може то була лелека – / Потонула в сутиші багряній. // І над плахтою картатою полів, / Що горіше, що солодше сниться, / В ніч любови, край останніх снів, / Народилось сонце-полуниця». Або деякі поезії, певно, мають слід і футуризму. Скажімо, «Ранок»: «Захолола жахом зоря: / (Над лісом / давно вже помер місяць), / Червоне бадилля на сході кричить, / Угору лізе червоний буряк, / Видирається вище і вище і вище, / Ударив, свиснув, розсипався іскрами / – Ранок».

Але він описував не лише природу, власні спостереження, роздуми та кохання. Йому належало й відображення реальності: революції, війни, голоду, тривоги тощо. Як відомо, автор усе це бачив і пережив сам.

Ще він оспівував техніку. Наприклад: «Потяг врізавсь в сніг, / О-ге! нарізавсь на морок. / Бриза збиває з ніг, / Завиває, закручує порох. // Переголосили, переворушили минулий вік, / (Навиває, накручує порох). / Чоловічий загнузданий крик, / Дзик і стоц!.. // Так стій же – під клапан цвях / Забивай зубами, товаришу. / У снігах, уночі, у полях / О, потяже, нащо ти мариш? // Надривай напружені груди, / Сичи, висвистуй, сифонь! / Ми з тобою – ми перші люди, / Ти – наш останній огонь».

Про його науковий доробок і вимогливість про себе як до людини, що пише, свідчить така цитата: «Хто без цікавості читає словники, з того не буде доброго письменника». 

Що сказати про його діяльність для кіно? Майка Йогансена запросили створювати українські титри для перших українських фільмів. Але це ще не все: він був і сценаристом. Зокрема, написав сценарій для довженківського фільму «Звенигора». Але коли цензура переробила майже весь фільм, поет зняв своє ім’я як сценариста. Співпрацював і зі знаменитим театром Леся Курбаса «Березіль», написавши у співавторстві п’єси для постановок. 

Узагалі вражає, зі скількома творчими українцями співпрацював письменник, явно вміючи об’єднуватися. Також вражає його працелюбність. Врахуймо, що Йогансен міг би ще багато створити – але й збережений ним доробок дуже солідний.

Ця спадщина промовляє сама за себе. Про це сам автор згадував так: «Написав книги віршів “Д’горі”, “Доробок” і “Ясен”, що закінчується друком. Написав книжечку слабеньких оповідань (“17 хвилин”) і добру прозу “Подорож філософа під кепом» та “Подорож доктора Леонардо etc”». У протилежність загальнопоширеному поглядові ніколи на ділі не обробляв віршів, а просто бракував чи пускав у друк. Узагалі на свої вірші дивився як на юнацькі спроби. Дальшу поетичну діяльність мислив собі в інакшому плані, а саме — замість туманного романтизму намірявся дати яскраві образи «речей». Задумав філософський роман «Майборода» й довго збирав матеріали. Написав (укупі з Юртиком) кіносценарій «Звенигора» (надалі змінений і поставлений О. Довженком), а також сценарій «Марево землі». Написав і надрукував «Фонетичні етюди», книжку «Як будується оповідання». Написав 3/4 тексту оперети «Мікадо» і ревю «Алло на хвилі 477». У році 1926 вивчився англійської мови і надалі прочитав дві тисячі книжок цією мовою. Хоча він не дуже високо оцінював деякі власні твори, але час показав, що вони справді цікаві й досі актуальні.

Не слід думати, нібито він писав тільки серйозну літературу. Точніше, вона була серйозного рівня, але розраховувалася не лише на дорослих, а й на дітей. Зокрема, це оповідання про тварин. Наприклад, про дуже розумного героя – «Кіт Чудило». Це про кошеня, яке приблудилося до героїв. Вони не знали, як дресирувати котів, і видресирували кота як собаку. Тут є багато смішного, але й життєвого. Дітям це точно подобається. А ще є в нього й інші твори. Це й «Краби», і «Як окунь сам упіймався», і «Жук-водолюб і таргани», і «Собака, що лазив на дерево», і «Собака і ворони», і «Як мураші наїлися цукру», і про верблюда, і ще про багатьох тварин. Тут і гумор, і знання життя, і глибоке відчуття природи, не кажучи про любов до братів наших менших. Собака, видресируваний господарем, який любить читати, стрибає на… словник. І потроху привчається стрибати на… дерева. А кіт, який боїться води, так хоче з’їсти рибок у відрі, що привчається їх виловлювати. 

Треба більше видавати і поширювати його твори, щоб їх знали систематичніше. Завершити цей портрет хотілося б словами самого Майка Йогансена: «І у віршах своїх, і в прозі, і в теоретичних статтях неуклінно старався підняти українське слово до європейського рівня. Не дбав за гроші, і не дбав за славу, і не шукав дешевих ефектів».

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора:
 Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант
 з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-
 Католицької Церкви (Львів).