«Хлопчики повернуться – наведуть порядок»?
Якось в Києві я їхав у тролейбусі по формі. Кондуктор, виявивши якогось там «зайця», звернулася до мене, щоб я розібрався з неплатником. Мене це навіть трохи обурило. У вас тут, мовляв, є сотні тисяч поліції з бронею від мобілізації, що від мене ви хочете? Що від нас?
«Хлопчики повернуться – наведуть порядок»? Та хлопчики повертаються повирішувати свої питання, які більшість мають можливість розгребти щодня. Документи, банки, речі, побут, сім’я, здоров’я. Врятувати зуби, які сипляться від нерегулярної гігієни, коліна, протрузії, міжхребцеві грижі, защемлення нервів, які є наслідком тягання місяцями на собі броні, зброї, БК, головні болі від контузій, погіршення пам’яті, мігрені, поранена психіка врешті-решт, проблеми зі сном, тремор – не знаєш, за що хапатися першим. Який порядок для більшості з них?
Кричали ж про економічні, культурні і ще енну кількість фронтів, які забезпечить тил. Де молодь до 25, яка вчить уму-розуму русофілів, вивчає тонкощі квадробінгу? Може, я вже дід, але за моєї юності багато молоді було в патріотичних двіжах, тепер їх не видно, не чутно. Якщо вони і є, то їхній відсоток просто мізерний, в той час, як лінію фронту тримають сотні тисяч їхніх батьків, братів і співгромадян.
Пам’ятаю, як з госпіталю докульгали до кафе я і ще троє таких підранків, яких вивезли з Бахмуту, як і мене. Захотілося нам поїсти людської їжі, стейків там всяких, бо в лікарні, відверто, годували, м’яко кажучи, слабенько. Заходимо, а там потужні дядьки, від 30 до 45, грають більярд, картішки, п’ють пивко, вилиті кулеметники і гранатометники... Як мені закидали раніше, мовляв, зате вони, може, донатять. От це «може»... Одного з тих друзів, що були в госпіталі, вже немає...
І так, не всі мають воювати, але знаючи ситуацію предметно, достатньо людей закрити фронт немає. РОПи тримають некомплектні взводи. Люди виснажені, більшість з них воюють з першого дня, а то й були ще в АТО. Частина штату «обмеженопридатні», яких важко нести, шкода покинути, як то кажуть, нашпиговані осколками по третьому кругу. І світла в кінці тунелю немає.
Скриплять зубами, виходять на позиції, тримають небо над нами, але чим триваліший цей процес, тим менше шансів повернутись додому зі здоровою кукухою. А на гражданці їм казатимуть – РОЗБЕРИСЬ! Ми тут зручно сиділи весь цей час, ми тут понаобирали, «ми тут щось натисли і воно фсьо пропало».
Інфантильна поведінка. Всі дорослі пішли на фронт, а більшість, як діти, в тилу відгородились від вирішення проблем, бо в них лапки. Тендітні дівчата-волонтерки тягають важкі ящики на складах, щоб не посипалась передова, з простроченими орендами за ті склади, а допомогти їм нікому. Немає часу, в нас робота, сім’я, мовляв...
Так, хлопчики повернуться, хто зможе, хто залишиться в живих, але не вирішувати чиїсь проблеми і не виправляти чужі помилки, не підтирати чийсь обіср@ний зад. Повернуться вигорівшими, подавленими, агресивними, з відчуттям, що їх кинули, їх використали, доки інші будували своє власне безтурботне життя... Накипіло. Виговорився. Вибачте
Від редакції: Міф про те, що «хлопці прийдуть з фронту і наведуть порядок» після перемоги спеціально вкладається в масову свідомість українців. І причин цьому декілька:
1. Щоб українці не розуміли, що «після перемоги» ніколи не настане, якщо не навести лад всередині.
2. Щоб українці сиділи вдома та вчергове інфантильно перекладали відповідальність на «когось», не розуміючи, що навести лад в їхній рідній хаті повинні саме вони – системною усвідомленою організованою роботою.