Кібервійська: війна та політика – обов’язок і нажива

Погляди редакції можуть не збігатися з окремими твердженнями, наведеними у тексті

Оскільки історія про «військове ІТ» вже активно обговорюється у публічній площині, дозволю собі пояснити деякі важливі моменти. Усі розумні люди давно зрозуміли, що в сучасній війні виграє та сторона, у якої кращі технології і хто їх краще захищає. Виходячи з цього очевидного факту, за часів Головкома Залужного у складі ЗСУ почали створювати кілька, скажімо так, «військових організмів», які б займалися розробкою та впровадженням у військах ІТ-систем.

Але спочатку слід трохи пояснити про концепції.

Якщо вашій організації потрібне якесь програмне рішення (софт), то у вас є два принципових варіанти: 1) купити готове стандартне рішення і «допиляти» його під свої потреби; або 2) розробити потрібний софт власними силами.

Перший варіант дешевший, але сильно залежить від унікальності задач, які мусить виконувати софт. Якщо це щось дуже стандартне та широко розповсюджене – звісно, краще просто купити готове рішення та не вигадувати велосипед. У комерційному секторі переважно так і роблять.

Але якщо рішення повинне виконувати унікальні завдання, у супер-специфічному середовищі, керувати розрізненими неузгодженими системами, вирішувати те, що ніхто до вас не вирішував, поєднувати непоєднуване і при цьому бути ефективним – ваш шлях лежить виключно через власну розробку. Питання вартості процесу розробки вже не є вирішальним, адже задачі треба розв’язувати, хочеш-не-хочеш. 

Плюс власна розробка залишає «всередині» усі секрети, немає потреби допускати до них сторонніх розробників, серед яких значно складніше контролювати нерозголошення. А для військових рішень під час війни, погодьтеся, це життєво важливий фактор. 

Плюс власна ж техпідтримка продуктів, це також важливо. І ще ж фактор корупції, але про нього пізніше.

Тому Залужним було ухвалено оптимальне рішення: започаткувати у ЗСУ власну ІТ-команду. І все розвивалося більш-менш непогано: частини та підрозділи управління були створені, до них почали активно набирати людей, переважно військовослужбовців серед досвідчених ІТ-ів. Самі ці ІТ-частини були унікальними: працювали у сучасних офісах (люб’язно наданих у користування небайдужими бізнесменами), носіння одностроїв було заборонено у службовий час (через вимоги власної безпеки), стосунки між начальниками та підлеглими будувалися на взаємній повазі та визначалися лише ефективністю розв’язання задач розробки. Будь-які прояви совкового командування «я начальник – ти дурак», «мовчати, я вас питаю» та всяке подібне л*йно – швидко та жорстко припинялися. Командування частин створювало максимально комфортні умови для військових ІТ-фахівців: «ти лише працюй, все інше беремо на себе». Рожевий сон наяву для кожного військовослужбовця. Якщо, звісно, не враховувати мінімальні ГЗ (зарплати), без «тридцятки» та інших доплат.

Але після зняття Залужного з посади, наступник та його команда почали все це активно знищувати. Як саме це робиться наразі, детально розказали і журналісти, і військові, і навіть одна одіозна нардепка. Я ж хотів би пояснити, чому це робиться (звісно, на моє оціночне судження). 

По-перше, це очевидне політичне замовлення-наказ наступнику Залужного. Коли методично знищується абсолютно усе, що хоч якось асоціюється з іменем Залізного Генерала – це якось аж занадто кидається в очі. І при цьому абсолютно начхати, наскільки це корисно для оборони країни. 

По-друге, це, звісно, Велике Бабло. На початку допису я розказав про два підходи у забезпеченні організації програмними ІТ-рішеннями. І ось тут детальніше про «фактор корупції».

Коли у тебе власна команда розробки – на цьому практично нічого не вкрадеш. 80-90% витрат на проекти припадає на зарплати розробників та менеджерів. Які, до речі, у 4-5 разів нижче, ніж на аналогічних цивільних галерах. І це звичайні військові «тилові» зарплати, навіть близько не «айтішні».

І зовсім інша справа закупівля ІТ-продуктів за всі гроші світу. Можливості для крадіжок тут просто безмежні. Вся ця закупівельна пилорама успішно працювала на своїх бенефіціарів останні 33 роки. Відповідно, старожили ЗСУ щосили намагаються повернути «старі добрі часи». Просто тепер купляти ще й ІТ-розробки, на яких «накрутити» закупівельні ціни – на порядки простіше.

І, по-третє, всюдисущі інтереси «цифрового кардинала» вся України М. Федорова. Він давно та наполегливо намагається долучити до зони свого контролю ЗСУ. МОУ вже під ним, але ЗСУ ще пручається. На фоні глибокого та щирого нерозуміння Сирським, навіщо потрібні усі ці ваші айті-кібер-шмібер, Мішина слуга Катя намагається заграбастати під себе і поточні ІТ-проекти ЗСУ, і розробки, і людей. Якщо не вдається, то хоча б притулитися до чужих досягнень, в ідеалі – видати їх за свої, як це було із застосунком «Армія+». Це схоже на ситуацію, коли люди фотографуються біля крутих чужих тачок і викладають в інстаграмі, щоб додати собі «крутості». Тінейджерське мислення, кажете? Ну так а вони ж такими і є по суті. Іграй-гормон. Тому «у Федорова» всіляко заохочуються спроби дискредитації ІТ-підрозділів ЗСУ, щоб банально забрати їх собі. Хоча ГШ поки чомусь не віддає. Собака на сіні: сам не їсть та іншим не дає. Розуміють, що їх хочуть обдурити, але поки не второпають, у чому суть.

Про усе, що я тут написав, знають сотні чи навіть тисячі військовослужбовців ЗСУ та МОУ, дотичних до тематики, це аж ніякі не секрети і не інсайди, а загальновідома у відповідних колах інформація. Просто ніхто не хоче про це говорити публічно, зі зрозумілих причин. 

Також про все це відомо військовій контррозвідці, ГУРМО, РНБО, Верховній Раді та навіть у Держспецзв’язку. Щоб замінити власні ІТ-підрозділи закупівлями ПЗ, навіть запускаються продажні торпеди-депутати, які закидають ГШ депутатськими запитами, ниють, «як дорого обходиться ЗСУ власна розробка», та стогнуть про «низькі результати діяльності»– хоча взагалі не розуміються на тематиці, сліпо відпрацьовуючи команду «фас».

Я не дуже хотів виносити ці внутрішні проблеми ЗСУ на публіку, але це сталося якось без моєї участі. Складається враження, що без публічного обговорення зупинити деструктивні процеси розвитку ІТ-технологій в ЗСУ вже не виходить, бо вони продовжують своє повзуче просування.

І так, з такими підходами у нас ніколи не буде нормальних Кібервійськ, на жаль.