Вектор – Україноцентризм. Політичний дайджест новин №60

Сьогоднішній 60-й ювілейний огляд новин в газеті я не можу традиційно розпочати із хороших новин. Можливо, їх і можна було відшукати, проте на тлі того, що вже сталось та відбувається зараз, – це було б черговим підживленням інфантильності. 

Вересень 2024 року став першим місяцем, коли росіяни атакували Україну «шахедами» кожного дня – повідомило АрміяInform. Усього ворог випустив по Україні 1 339 ударних БПЛА типу «шахед», з яких було збито 1 107, а ще деяка частина подавлені засобами РЕБ.

У середньому росіяни запускали по 44 «шахеди» щодня. Найбільше ударних БПЛА окупанти запустили 14 вересня – 72. У вересні не було жодного дня без пусків «шахедів».

Минулого тижня російська армія застосувала майже 900 авіаційних бомб, більше ніж 300 «шахедів» і понад 40 ракет. Окремо слід зауважити можливе застосування московитами для удару по Вовчанську авіабомби типу ОДАБ-9000, яке потім спростувало ОТУ «Харків». 

Відео, що спричинило інформаційний резонанс, розповсюдили російські телеграм-канали, зокрема так звані воєнкори, стверджуючи, що на ньому зафіксовано перше застосування термобаричної бомби ОДАБ-9000.

Профільний портал Defense Express засумнівався в тому, що окупанти використовували саме «міфічну» ОДАБ-9000, зазначивши, що це експериментальний боєприпас, який випробовували на полігоні лише раз у 2007 році. В оригінальній конструкції боєприпас скидається безпосередньо над ціллю, а носієм є стратегічні бомбардувальники Ту-160, Ту-95 і Ту-22М3.

Падіння Вугледара

Подібно до деяких інших вщент зруйнованих московською армією міст. Орда залишає після себе смерть та пустелю. Воістину, тим, хто окупував кремль після 1917 року, такі демонічно-апокаліптичні картини до душі. Якщо вона в них є. Проте падіння Вугледара мало й певні відмінності. Військові аналітики та експерти очікували, що якщо падіння відбудеться, то лише за кілька тижнів або навіть місяців. 

Ключовою причиною багато хто вважає те, що ротацію захисників Вугледара було зірвано. Військові 72-ї бригади були повністю готові до подальшого ведення боїв у Вугледарі, але «дуже поганий жарт» зіграла медійна роль нардепки Мар’яни Безуглої...

Я не схильний вважати, що московська розвідка та генштаб сидять і очікують чергового інформаційного вкиду від безумної депутатки. Як найбільш логічне пояснення наведу цитату письменника Сергія Медвідя, із роздумами якого читачі мають можливість знайомитись, зокрема, і на сторінках нашої газети:

«Останнім часом ЗМІ подібною інформацією переповнені, де дуже багато уваги приділяється ось такій “медійній ролі нардепки Мар’яни Безуглої...”. І в людей складається враження, що там, у російському генштабі, тільки сидять і ждуть наступного допису цієї нардепки у ФБ, щоб потім вирішити, де наступати. Але тут же очевидно, що Безуглу, враховуючи її інтелект, використовують в темну. Як говориться , “без лоха і життя не таке”, а коли є лох, то тоді ним краще прикрити справжнього виконавця злочину.

Ну невже не зрозуміло, що Безуглу використовують як громовідвід від головного чи головних щурів, допущених до військових таємниць, які детально, ще у зародку, передають ці таємниці ворогу? Ну невже ось ці здачі і зрада, це все лише завдяки “медійній ролі нардепки Мар’яни Безуглої...”?

Часто згадую дитячий садок, коли вихователька казала: “А зараз, дітки, подивилися на Марічку, а тепер на Павлика...”, і усі діти по команді повертали голови і дивилися на того, на кого вказувала вихователька».

Ці роздуми хоч і правдиві, проте не знімають відповідальності із Мар’яни Андріївни. За паспортом вона, можливо, і не «Андріївна», але за політичним хазяїном – так. Недарма вже давно гуляє в інформаційному просторі «що у Єрмака на думці, то у Безуглої на язиці». Проте у випадку Вугледара всіх собак вішати на Мар’яну все-таки не можна.

НАТО в обмін на території

Саме цього тижня в публічному просторі надзвичайно активно почала просуватись гіпотетична головна теза майбутнього «мирного договорняка». Формалізація того, про що раніше публічно старались не говорити.

Україну приймуть в НАТО частинами – спочатку підконтрольну Києву територію. А потім решта. Тільки чи настане це потім? І якщо настане, то коли та завдяки чому?

Україна формально юридично від території не відмовиться, на папері залишиться невизнання окупації, але фактично – це доведеться зробити. 

Варіант, до якого нас вели тривалий час. І внутрішні вороги, і зовнішні сили. І поки українці не були готові приймати такі варіанти, доти тривала крапельна допомога, невиконання ленд-лізу, спостерігання за битвою ресурсно нерівних України та росії. 

У своїх статтях та ефірах на радіо UA-Chicago я неодноразово наголошував на підготовці такого сценарію. При цьому Адміністрація Джо Байдена досить поспішала його реалізувати ще до проведення виборів у США. Можливо, для використання в передвиборчій кампанії як «досягнення», а, можливо, (і більш ймовірно) – для реалізації якихось більш довгострокових планів та домовленостей. 

Financial Times написало, що Байден може дати згоду змінити статус заявки України на членство у НАТО ще до того, як залишить свою посаду у січні 2025 року. Ну а новий Генсек НАТО Марк Рютте назвав Україну своїм пріоритетом та зробив заяву щодо обов’язку НАТО зробити свою частину роботи у виконанні зобов’язань перед Україною.

Ці тези не можна назвати новими, проте саме зараз вони стали, як ніколи, близькими до втілення в життя.

Ще в серпні 2023 році подібні думки озвучував керівник апарату генсека НАТО Стіан Єнсен. Проте негативна реакція як на Заході, так і в Україні, змусила потім сказати, що це лише його особиста думка.

Також колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен у 2023 році висловлював пропозицію щодо приєднання України до Альянсу, але без окупованих росією територій. 

У січні 2023 року такі думки на найвищому публічному рівні озвучував покійний нині Генрі Кіссінджер. І нехай не вводить читачів в оману відсутність відповідної високої посади у покійного Кіссінджера – він і без посад належав до «чорних архітекторів» глобалістичної реальності. 

Саме із фрази Кіссінджера і стало зрозумілим, що для нас готують якийсь «квазікорейський сценарій». Проте на нього не погоджувалися самі українці, які відчували можливості повернення територій. Не так багато часу минуло із проведення блискучих операцій на Харківщині та Херсонщині. 

Багато людей покладало надії на загально розрекламований та широко анонсований контрнаступ, який не приніс результатів. І тому є низка причин, головними з яких є недостатність озброєння, боєприпасів, перевага московії в повітрі та, найголовніше, – втрачений час! Через повільність та недостатність передачі озброєння Україні, армія рф отримала можливість побудувати глибокі лінії оборони. 

Проте про нестачу всього ми дізнались лише згодом, після провалу контрнаступальних дій. Але нестача не ставала на заваді певним західним чиновникам постійно підганяти проведення контрнаступу та звинувачувати керівництво ЗСУ у затягуванні. При цьому добре знаючи і про нестачу, і про перевагу рф в повітрі, і про лінії оборони. 

Україну зробили розмінною монетою, проте чи могли (можемо!) ми розраховувати на щось інше, не маючи своєї суб’єктності та постійно обираючи до влади мародерів-злочинців, які продають оптом і вроздріб Україну всюди, де можуть?! Паразитуючи при цьому на сакральних цінностях та/або пафосно замінивши «какая разніца» на «Слава Україні». 

Проте на перешкоді реалізації «НАТО в обмін на території» є чимало факторів, серед яких:

1. Наскільки держави НАТО готові забезпечити Україну до прийняття та після. Адже йтиметься про розширення так званої «парасольки НАТО». При цьому потрібно розуміти наявність у складі Альянсу Угорщини на чолі з Орбаном, Словаччини на чолі з Фіцо. Та й навіть Німеччина на чолі із Шольцом дуже скептично була налаштована – згадайте «подругу путіна» Ангелу Меркель та її глибоку антиукраїнську роль (попри те, що брехливі ЗМІ довго малювали її другом України). 

2. Позиція українського народу, який в більшості ще досі проти такого сценарію. Проте чим далі триватиме війна, наростатиме бідність, збільшуватиметься кількість загиблих та поранених воїнів на тлі зажерливості, мародерства та безкарності чиновників різного рівня, тим гіршими ставатимуть настрої українців. 

Але навіть якщо нас дотиснуть до готовності погодитись, то відразу постане питання референдуму. І отут впертись вже може Зеленський із Єрмаком, адже якщо можна провести референдум, то і вибори також. 

Хоча щодо виборів, то є високою ймовірність, що Зеленського вже достатньо «нагнули» для їхнього проведення. Судячи із того, що The Economist про це вже написало, а держсекретар Блінкен тричі згадував вибори під час свого передостаннього візиту в Київ.

3. Позиція кремля на чолі із путіним. Тут може відбутись що завгодно. Адже кремль починав війну під формальним приводом недопущення розширення НАТО на Схід. Швеція і Фінляндія, судячи із логіки кремлівських дегенератів, не рахуються розширенням. Може, тому що розташовані на Півночі Європи. 

Плюс саме путіну та його банді найпростіше нав’язати будь-яку думку своїй біомасі. 

Одне можна стверджувати вже зараз – цей геополітичний напрям вже зараз почав просуватись.

Зустріч Зеленського і Трампа

Закінчення минулого тижня відзначилось важливою подією – відбулась зустріч президента Зеленського із експрезидентом США Дональдом Трампом. Зустріч, яка могла і не відбутись, з огляду на попередню дипломатичну катастрофу у стосунках із республіканцями. 

Майк Джонсон, спікер Конгресу США, звинуватив посла України в США Оксану Маркарову у підіграванні демократам. І не просто звинуватив, а ще й висунув вимогу до Володимира Зеленського.

Окрім того, Дональд Трамп прямо сказав, що Зеленський допомагає Гарріс. Додайте до цього створення спеціальних комісій в Конгресі щодо розслідування використання бюджетних коштів США під час візиту Зеленського до Пенсильванії. 

Тому сам факт того, що зустріч відбулась, я вже розцінюю як позитив. Президенту Зеленському вистачило розуму не йти на повне розсварення із республіканцями, зважаючи на те, що нам в будь-якому разі потрібна двопартійна підтримка в конгресі та Сенаті – незалежно від того, хто стане президентом. 

«Я думаю, ми маємо спільний погляд на те, що війна в Україні має бути зупинена, путін не може перемогти. Перемогти мають українці. І я хочу обговорити з вами деталі нашого плану, плану перемоги», – сказав президент України перед початком зустрічі. 

Трамп назвав зустріч хорошим знаком. «Він (Зеленський – ред.) пройшов через пекло, і його країна пройшла через таке пекло, через яке пройшло небагато країн – таке не траплялося ніде. Ніхто ніколи не бачив нічого подібного. Це жахлива ситуація», – сказав він.

Після самої зустрічі президент Володимир Зеленський заявив, що кандидат у президенти США Дональд Трамп пообіцяв йому підтримувати Україну в разі своєї перемоги на виборах. Про це Зеленський розповів в інтерв’ю телеканалу Fox News.

«Я не знаю, що буде після виборів і хто буде президентом... Але я отримав від Дональда Трампа дуже пряму інформацію, що він буде на нашому боці, що він буде підтримувати Україну», – сказав Зеленський.

Спільна конференція за результатами зустрічі була наповнена загальними фразами, трактування яких потребує набагато більше конкретики. Можна констатувати, що як мінімум спроба пом’якшення конфлікту відбулась – і це вже позитивно. Чи буде пом’якшення формальним, чи реальним – покаже час. Політика, особливо сучасна, не живе категоріями щирості від слова зовсім.

Єрмак про план перемоги

План перемоги президента України Володимира Зеленського невдовзі представлять українцям, але без деяких таємниць, аби про них не дізналися московити. Про це заявив глава Офісу президента Андрій Єрмак в ефірі національного телемарафону.

За словами Єрмака, Зеленський представив цей план обом кандидатам у президенти США – Камалі Гарріс та Дональду Трампу, – а також Джо Байдену та Конгресу США. Також Зеленський обговорював цей план з іншими партнерами України, зокрема з лідерами «Великої сімки».

Сірий кардинал зеленої політики також заявив, що план перемоги представлять українцям, однак деякі його положення будуть засекречені. Єрмак пояснив, що деякі його частини мають «чутливий характер», а тому їх необхідно тримати в таємниці. 

Особисті появи Андрія Єрмака в публічному просторі суттєво почастішали. Що може свідчити, зокрема, і про наближення виборчого процесу та прагнення «зелених» політтехнологів максимально створювати позитивний імідж головному секретарю президента.

Буданова відправлять у відставку?

Важливою резонансною інформаційною хвилею стали тези про можливу відставку керівника ГУР МОУ Кирила Буданова. Технологічний запуск цієї новини носить, мабуть, визначальне значення для її розуміння.

Вперше ця новина з’явилась на телеграм-каналі «Джокер», власником якого виявився 29-річний Роман Кравець. Відповідно до розслідування журналістів видання hromadske, які спираються на інформацію десятків джерел, Кравець має зв’язок із Офісом президента, завдяки чому, зокрема, неодноразово без підстав виїжджав за кордон.

Після появи цієї інформації її активно почали обговорювати «експерти» із провладного журналістського пулу. Висловлювались як підтримка, так і обурення. Доходило навіть до кумедних (на мою думку) версій про те, що керівництво ЦРУ сказало Зеленському під час візиту в США, що за умови відставки Буданова співпраця між спецслужбами порушиться та/або ускладниться. Остання теза в людини критично мислячої та вміючої аналізувати інформацію, викликає сарказм, іронію або гомеричний регіт. 

Проте виникає логічне запитання – для чого робити цей інформаційний вкид? 

Моє пояснення пов’язане із виборами. Єдиною причиною можливої відставки повністю лояльного до Зеленського-Єрмака Кирила Буданова може стати його подальша участь у виборчому процесі. Для чого, запитаєте ви?

Єдина особа, яка зараз не просто здатна конкурувати на виборах із Зеленським, а й виграти їх «із тріском», є Валерій Залужний. Політтехнологічно «пригасити» одного генерала іншим є найбільш логічним варіантом. І керівник ГУР Буданов, зважаючи на важливість своєї посади та медійну впізнаваність, є дуже хорошим кандидатом. Який не просто здатний «пригасити», а й фракцію свою у Верховну Раду завести. Із потрібними людьми. В далекій (чи не дуже) перспективі.

Проте на завершення хочу наголосити на двох речах. Перше – я дуже хотів би помилятись щодо використання військових в політтехнологічних цілях. Можливо, якщо хтось із генералів і піде в політику, то матиме гідне оточення-команду. Одним із ключових маркерів для розпізнавання тут стане питання розпродажу Національного Багатства – насамперед землі та надр. 

Друге – фантастична інфантильність українців, які готові надавати політичні рейтинги людям, які ще не озвучили жодної ідеологічної тези, жодного бачення України Майбутнього. Наш гіркий досвід повинен був би чомусь навчити, особливо зважаючи на те, що отримуємо ми його ціною величезних рік Святої Української Крові…