Українська радикальна партія: між Драгомановим та Франком

Українська радикальна партія (це, звичайно, не про партію Олега Ляшка) заснована у Львові 4-5 жовтня 1890 року. Вона була першою українською політичною партією, себто організованою структурно політичною силою, яка декларувала свої принципи. Це була політична партія в тому розумінні, що мала цілісну політичну програму і реєстроване членство. Засновниками Русько-української радикальної партії (а така її коректна повна назва, або РУРП) стали Іван Франко, Михайло Павлик, В’ячеслава Будзиновський, Євген Левицький, Северин Данилович, Кирило Трильовський. В назві партії відображений той, як сказав би Дмитро Донцов, «імпульс волі», що витворив активний політичний рух українства: «русько-» – бо так називали себе українці на Галичині, а «-українська» – бо, як писав Іван Франко, «мусимо навчити ся чути себе Українцями – не галицькими, не буковинськими Українцями, а Українцями без офіціяльних кордонів».

Трохи контексту. Наприкінці XIX століття серед українців Галичини активізувалися національні рухи. Після «Весни народів» 1848 року, коли українці вперше отримали політичні права та почали створювати свої організації, такі як Головна руська рада, про яку ми вже писали на сторінках газети. Український національний рух почав набирати обертів. Проте українська інтелігенція, згрубша кажучи, була розділена на кілька течій: наприклад, народовці (прихильники культурно-національного розвитку) і москвофіли (які вважали українців частиною російського народу). Переважно вони не мислили майбутнє українського народу окремо від імперії, вимагаючи (чи радше мріючи) хіба автономії у складі багатонаціональної держави. Політична ситуація на Галичині була складною та багатошаровою, оскільки регіон перебував під владою Австро-Угорської імперії і був політично та національно неоднорідним. Галичина (східна частина якої була населенa переважно українцями, а західна – поляками) входила до складу Австро-Угорщини з 1772 року після першого поділу Речі Посполитої. Після утворення дуалістичної Австро-Угорщини у 1867 році Галичина отримала обмежену автономію в складі Австрійської частини імперії. Однак фактичний контроль над адміністративними установами та політичним життям в регіоні мали переважно поляки, що контролювали місцеву адміністрацію, судову систему та освітні установи. Це призводило до напруги в польсько-українських відносинах, оскільки українці прагнули більших прав та самоуправління. Поляки намагалися зберегти свій вплив, перешкоджаючи розвитку української культури та політичного руху. Попри існування національних організацій та культурних товариств, політичні рухи українців до 1890 року були слабко розвиненими. Відсутність організованих політичних партій ускладнювала боротьбу за права українців у галицькому сеймі та парламенті у Відні. У такій політичній атмосфері створення Русько-української радикальної партії стало відповіддю на низку викликів, з якими стикалися українці Галичини. Партія намагалася поєднати боротьбу за національні права з соціальними вимогами, виступаючи за права українських селян і робітників, а також за демократизацію та рівноправність для українського населення в умовах польської гегемонії та австрійської влади. Зрештою діяльність Русько-української радикальної партії базувалася на чітко поставленій меті: пробудження свідомості українців, перетворення їх на дієву політичну силу, з вимогами якої мусила б рахуватися влада. Саме з діяльністю РУРП пов’язана ідея про всеукраїнську єдність (соборність всіх українських земель). 

Партія, відображаючи розвій політичних ідей того часу, мала три ідеологічних напрямки всередині: соціалісти-народники, соціалісти-марксисти та радикальні народовці. Відтак соціалісти-марксисти створили Українську соціал-демократичну партію, а народовці – Українську націонал-демократичну партію, але то вже інша історія. Можна виділити кілька аспектів у діяльності Русько-української радикальної партії, що є показниками ролі, яку відіграла у розвитку політичного життя в Галичині й загалом в українському національному русі кінця XIX століття.

Політичний активізм та ідеологія: РУРП поєднала у своїй програмі елементи соціалізму та національного визволення. Варто сказати, що соціалістичні ідеї на той час набували поширення у Європі, та й виразником соціалістичних ідей був ідеаліст Михайло Драгоманов, під впливом ідей якого формувалися засновники партії Іван Франко та Михайло Павлик. Лідери партії пропагували ідеї соціальної рівності, демократичних прав і національної самостійності для українців. Це стало однією з першим спроб артикулювати національне питання в українському контексті. Партія активно працювала над підвищенням рівня політичної свідомості серед селян і робітників, які становили основну частину українського населення Галичини. Її програма зверталася до соціальних і економічних питань, наприклад земельне питання, права робітників, освіта і самоврядування. Звичайно, куди ж без просвіти. Саме гуртки Просвіти та так звані драгоманівські гуртки, що охоплювали переважно студентство та молодь, стали підвалиною більшого культурно-просвітницького руху, завдяки якому українці зачали себе почувати впевнено і відчули, що можуть говорити на повен голос про свої прагнення і політичні цілі. Лідери РУРП розуміли важливість освіти для формування національної самосвідомості і активно підтримували розвиток української преси, літератури та шкільництва. Фактично кожен із засновників партії був величиною саме на ниві просвіти і культурної роботи. Це дуже суголосно поглядам Франка на те, що визначає успішне утвердження нації та формування національної ідеї: саме діячі культури, титани у царині Духа.

Радикали виступили з програмою, яка складалася з двох частин: максимальні вимоги й мінімальні. Максимальну сформували Франко та Левицький (перші два пункти) і М. Павлик (третій пункт), а переважну частину мінімальної (справи господарські та політичні, конкретні реформи) склав юрист Данилович.

Для повноти картинки наводимо пункти максимальні, що дають уявлення про загальний ідеологічний тон:

1. В справах суспільно-економічних змагаємо до переміни способу продукціі згідно зі здобутками наукового соціялізму, т. є. хочемо колектівного устрою праці і колектівноі власности средств продукційних.

2. В справах політичних хочемо повноі волі особи, слова, сходин і товариств, печаті і сумліня, забезпечена кождій одиниці, без ріжниці пола, як найповнійшого впливу на рішанє всіх питань політичного житя; автономіі громад, повітів, крайів, у справах, котрі тілько йіх дотикають; уділеня кождому народови можности як найповнійшого розвою культурного.

3. В справах культурних стоімо на грунті позитівноі науки, за раціоналізмом в справах віри і реалізмом в штуці, і домагаємося, щоби всі здобутки культури і науки сталися власностію всего народа.

Прикметно, що уже тоді українські радикали закладали рівноправність чоловіків і жінок (забезпечена кождій одиниці, без ріжниці пола, як найповнішого впливу на рішанє всіх питань політичного житя). До речі, згодом з лона РУПР народився Союз українських працюючих жінок – Жіноча громада у Львові.

Хоча РУРП із часом втратила частину свого впливу через появу нових партій та внутрішні розколи, вона мала значний вплив на подальший розвиток української політичної думки та руху. Зокрема, у 1899 році відбулося злиття частини радикалів з народовцями, що призвело до створення Української національно-демократичної партії (УНДП), яка відігравала важливу роль у політичному житті Галичини до Першої світової війни. Цікава колізія Драгоманов – Франко у контексті РУПР, адже якщо спочатку Франко був під впливом Драгоманова, то згодом кардинально змінив свою думку. Він критикував Драгоманова за те, що його погляди не завжди відповідали реаліям політичної ситуації. Франко був більш реалістичним і прагматичним у своєму підході до політичної боротьби. Він розумів, що український рух повинен зосереджуватися на практичних цілях – національній та культурній самобутності, а не лише на широких міжнародних федералістських ідеях. Франко твердив: національне визволення українців повинно йти пліч-о-пліч із соціальними реформами, спрямованими на покращення умов життя.. Через публікації у газетах, журналах та брошурах Франко поширював ідеї радикалізму, політичної рівності та національного відродження. Очевидно, що його твори мали величезний вплив на розвиток політичної свідомості серед українців, особливо серед селянства. Іван Франко брав участь у політичних кампаніях і неодноразово виставляв свою кандидатуру на виборах до австрійського парламенту та галицького сейму. Хоча щоразу невдало. На жаль.