«Не вартий свободи і людського права той народ, що з них не користає»

Державний діяч, юрист, історик та публіцист Кость Левицький є автором цих слів. Доктор права Левицький був одним із найвизначніших політичних діячів Галичини на зламі століть, прем’єр-міністром Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Завдяки високим моральним якостям та готовності покласти своє життя на кін української справи його, як і митрополита Шептицького, називали апостолом Галичини. Кость Левицький був яскравим представником тієї нової ґенерації української світської інтелігенції на Галичині, що мали стосунок та проявили себе у різних царинах суспільного життя. Як, скажімо, Іван Франко, похорон якого організовував Левицький, чи один з організаторів листопадового чину Любомир Огоновський, вуйком якого був Левицький. Кость Левицький написав декілька популярних праць з процесуального права та історії права в Україні, перекладав закони Австрійської держави, адаптуючи їх до реалій галицьких, активно опрацьовував українську юридичну термінологію, вислідом чого став німецько-український правничий словник. Кость Левицький був людиною ерудованою (знав кілька мов) та допитливою, завше ставив собі високі планки, прагнучи їх досягти. Брав активну участь у політичнім житті Галичини та стояв на захисті українських селян у судах, провадивши адвокатську практику. Став одним із засновників та чільним представником Української національно-демократичної партії. Проте відомий, головно, за тим, що очолював Державний секретаріат ЗУНР (уряд).

Уродився Кость Левицький 18 листопада 1859 року у Тисмениці на Франківщині в родині греко-католицького священника, шляхтича Антіна Левицького, що мав генеалогію геральдичну – під гербом Роґаля. Варто сказати, що це родовий герб, до якого належали понад 150 родів Білорусі, України, Литви та Польщі, а відомий він з ХІІ століття. У 1878 році Кость закінчив Станиславівську цісарсько-королівську гімназію, відтак вивчав юриспруденцію у Львівському та Віденському університетах. У 1880 році взяв участь у першому в Галичині студентському вічі в Коломиї, де були представлені делегати від українських студентських товариств. Як почесного гостя Левицького запросили й на друге студентське віче (1884). Там він виступив з промовою, в якій закликав студентів бути патріотами України: «наша будучність лежить в руках тої молодої громади, з грудей котрої виливаються… поважні і чисті почуття любові і посвячення до всього, що своє та рідне». 1881 року за ініціатив Левицького було створено перше українське юридичне товариство «Кружок правників», одним із головних своїх завдань члени вважали «організувати українських студентів-правників як майбутніх свідомих оборонців прав та інтересів українського народу». «Кружок правників» зорганізував комісію для випрацювання української правничої термінології та ініціював створення профільної бібліотеки. 

У 1884 році Левицький захистив докторську, а через шість років відкрив у Львові власну адвокатську контору. Від самого початку адвокатської діяльності здобув собі авторитет серед адвокатів Львова завдяки особливому хисту та прискіпливості, з якими він розглядав справи. Власне Кость Левицький першим став писати подання та скарги до суду саме українською мовою. Акурат тоді стали його називати Кость. Ось як про це пише у спогадах помічник адвоката Левицького, доктор права Олександр Баранецький: «В тому часі в краю і у Львові розгорів український, так зв. “народовецький” рух. Ім’я Костя писали тоді ще як Константан, а перший Кость це був саме д-р Кость Левицький. У Львові всі українці і поляки називали його коротко “Кость”, і кожний знав, що мова йде про д-ра Костя Левицького. З адвокатів д-р Кость Левицький був першим, що свої скарги і подання до суду писав в українській мові. Іншої мови у свому урядуванні не признавав. Виїмково тільки, якщо цього виразно домагалася сторона (клієнт), реферував в іншій мові. Реферати писав дуже старанним письмом, по можливості короткі і всесторонньо обосновані. Був дуже старанний у зверхній формі рефератів, а правничий зміст був звичайно знаменитий. [...] Кость, молодий адвокат, вже тоді був з великою повагою у львівськім правничім світі, особливо в цивільних справах. Моя кімната була переходовою до кімнати Костя, і я мав нагоду бачити дуже часто, як старші адвокати, українці й поляки, так зі Львова як і з краю, приходили до Костя розв’язувати трудні правничі задачі. Кость знав чимало, бо читав багато різних німецьких правничих журналів, які містили практичні розв’язки різних спірних питань цивільного права. [...] Д-р Кость Левицький був пар екселянс отвертим, щирим українцем, не мав ні крихітки хитрості в собі. Горнулися до нього переважно українські священики і селяни з невеликими процесами. Кость брав інформацію від клієнта совісно. Якщо справа не була ясна, не брав її зовсім до процесу, не хотів заробляти грошей». Адвокатом був Кость Левицький і у процесі над Мирославом Січинським, який убив намісника Польщі графа Анджея Потоцького. 

Коли почалася Перша світова війна, Левицький очолив Головну Українську Раду, а відтак і Загальну Українську Раду, що стала координаційним органом українських політичних партій. У процесі розпаду Австро-Угорської імперії українські діячі на Галичині зачали формувати Українську Національну Раду та й взяли курс на заснування незалежної держави. У жовтні 1918-го Кость Левицький очолив галицьку делегацію Української Національної Ради, яка вже 1 листопада взяла на себе повноту влади на західноукраїнських землях. По проголошенню Західноукраїнської Народної Республіки Кость Левицький очолив уряд її – Державний секретаріат. Левицький був прихильником мирного способу отримання влади на противагу захопленню влади військовим шляхом: «Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця». Ці слова дали початок діяльності Державного секретаріату ЗУНР 10 листопада 1918 року. Кость Левицький відіграв значну ролю в становленні правничої школи на Галичині й заснуванні першого юридичного часопису «Часопис правничий», в якому був довголітнім редактором, та квартальника Союзу українських адвокатів «Життя і право». Активною причетністю відзначився у громадських організаціях того часу: «Просвіті», Науковім товаристві імені Тараса Шевченка тощо, засновував економічні товариства: каси ощадності, банки, кооперативні спілки. Кость Левицький був направду видатним політиком: співзасновник і секретар «Народної Ради», член президії та президент Народного комітету Української національно-демократичної партії, депутат Палати Послів австрійського парламенту та Галицького сейму. У 1910-1916 роках – президент українського клубу в австрійському парламенті. Левицький стояв на чолі боротьби українських політиків за український університет і реформу виборчої ординації до Галицького сейму. 

У міжвоєнні часи Левицький провадив громадсько-політичну роботу на західноукраїнських землях та займався написанням історичних робіт про національно-визвольний рух й справи політичні на Галичині. 

Коли у вересні 1939-го радянські солдати зайшли до Львова, Левицький сприйняв це з розумінням, яке має правдивий історик, а проте, звичайно, зі зрозумілим жахом в очікуванні катастрофи: згодом його заарештували та кинули до в’язниці у Львові. Відтак перевели до московських тюрем, де він пробув 20 місяців. 82-річного Костя Левицького звільнили лише навесні 1941-го. Йому вдалося, повернутися додому та влітку того ж року стати одним з ініціаторів та першим головою Української національної ради у Львові. Помер 12 листопада 1941 року у Львові.