Роль поліції під час війни: невелике нагадування про присягу
Міністр МВС Клименко на заклики «нехай поліцейські воюють» відповів, що в Україні кожен поліціянт самостійно ухвалює рішення про те, де йому нести службу: чи в поліції, чи в ЗСУ.
А далі продовжив: «А чим хлопці в поліції відрізняються від тих, хто в народному господарстві працюють? Вони що, мають досвід бойових дій? Здебільшого ні», – сказав Клименко.
І, мабуть, ось таке розуміння міністра «А чим хлопці в поліції відрізняються від тих, хто в народному господарстві працюють?...» і призводить до таких випадків, що сталися у місті Сміла з побиттям військового у присутності поліцейських, та інших подій...
Якщо ж очільник МВС не бачить різниці між поліцейським і працівником підприємства, то ми і маємо такий результат роботи поліції. Тож чи можна очікувати від такого керівника та його підлеглих якогось захисту?
Хочу нагадати міністру, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту:
«Я, (прізвище, ім’я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов’язки».
То чи не є боротьба із ворогом на фронті захистом «честі держави», про яку сказано у Присязі? І до того ж жоден тракторист, водій та іншого роду спеціалісти під час прийому на роботу в цивільне підприємство такої присяги не давали. Тож, чи є різниця між тими, хто працює у поліції і народному господарстві, чи ні?
*****
Деякі чиновники хваляться і приписують собі заслугу, що навіть попри те, що у нас війна, в країні росте ВВП. А я вважаю що ВВП, а особливо в умовах війни, взагалі ні про що не говорить.
І ось чому:
«Та що ви все про цей ВВП! Запам’ятай, в умовах економічного застою валовий продукт, виражений в національних грошових одиницях, росте дуже швидко. Але це пов’язано не з ростом валового продукту, а з ростом кількості знецінених грошей. Та й до того ж ВВП показує не добробут, а лише обіг товарів і капіталів, який піддається оцінці в грошовому вираженні. Це по-перше. А по-друге, що з того, що збільшення ВВП йде на усунення наслідків: повені, вибухи в шахтах і інших техногенних катастроф або збільшення кількості міліції для боротьби зі злочинністю, замість того, щоб виділяти гроші на виховання повноцінної, здорової нації, починаючи ще з сім’ї. Де батько і мати задоволені життям, мають роботу і займаються вихованням дітей. Де кожен відповідально ставиться до своєї роботи, тоді і не буде ось таких НП (надзвичайних подій), на ліквідацію яких йдуть великі гроші з бюджету, і зауваж – значна частина яких осідає в кишенях чиновників. І якщо це так буде тривати, то вам жодного ВВП не вистачить. Як розподіляється навіть цей мізерний ВВП? Ось у чому питання. Сьогодні збільшення або зменшення валового внутрішнього продукту взагалі ні про що не говорить без його смислового наповнення. Ви ж все граєте у якусь гру, де більшість розуміє, що це обман, але мовчки спостерігає за цим і думає, що їх це не торкнеться...» (із книги С. Медвідь «Сценарій для України» вид. 2009 р.)
Про автора: Сергій Медвідь –
письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат
аграрних наук.
