Вимоги до БпЛА: велика відповідальність і велика політика

Потрапив до мене в руки один документ. Називається «Вимоги до безпілотних ударних літальних апаратів на дальність понад 500 км». Назва не точна, тому що, незважаючи на відсутність на документі грифа секретності (нічого секретного в ньому немає), припускаю, що пряме цитування може бути поставлене мені за провину, як розкриття державної таємниці. 

Поговоримо про ці вимоги. Питання суто технічне, нуль політики. 

Бойова частина безпілотника на дальність понад 500 км має бути вагою обов’язково 20 кг (мінімум). Чому?.. Чому не 10, не 15, не 25, не 500 кг?.. У вимогах про це нічого не йдеться. 20 кг – непоганий заряд для запалювання нафтосховища або ураження відкритого складу з авіабомбами, але його замало для руйнування будівлі, моста, і тим більше бункера. Водночас для ураження ворожого літака на стоянці аеродрому досить і півкіло – тут головне точність ураження, і якщо ця точність не 1-2 метри, а 20-30 метрів, то і 100 кг може не вистачити.

Взагалі публіка і велике керівництво дуже люблять, щоб бойова частина була якомога більшою і потужнішою. Часто доводиться чути, що ударний безпілотник із вагою бойової частини менше 20 кг – «це ні про що», це «даремно витрачені гроші». При цьому сучасний танк можна вразити кумулятивною гранатою вагою 0,5 кг, що часто роблять наші фпв-дрони. Важливий тип боєприпасу, важлива точність прицілювання, важлива тактика застосування.

І важлива дальність. Безпілотник, який може підняти 20 кг тротилу і донести їх до цілі на дальності 500 км, з бойовою частиною 10 кг, і збільшеним за рахунок зниження ваги тротилу запасом палива, зможе вже пролетіти 750 км (оціночно). Це закон авіації – повна злітна вага літака, за якою він може злетіти, складається з ваги порожнього літака, ваги бойової частини і ваги палива. Чим більша вага бойової частини – тим менше палива в баках, і навпаки. З вагою бойової частини в 1 кг такий безпілотник може і 1000 км пролетіти (імовірно), і вразити ворожий бомбардувальник на якомусь віддаленому аеродромі. 

Якщо влучить. Про точність прильоту безпілотника в документі не йдеться ні слова. Тобто держава і військове відомство не вимагають ніякої точності. Ну, хоча б якесь приблизне КВВ (кругове вірогідне відхилення) вказали – у коло радіусом 2 метри, 5 метрів або 50 метрів влучити (у кожної ракети є своя КВВ) – від радіусу КВВ і залежить у підсумку потужність і тип бойової частини. Раніше, до речі, у перших міжконтитнетальних балістичних ракетах КВВ могло бути радіусом у кілька кілометрів, тому й ставили на них ядерні заряди потужністю в мегатонни, а сьогодні рідко є боєголовки потужністю понад 200 кілотонн, зате КВВ стало в десятки метрів...

Розумні люди мені заперечать, що точність прильоту ударного безпілотника залежить від сигналів супутникової навігації, і якщо ці сигнали супротивник заглушить, то і точність буде нульова. Саме так, але тільки за відсутності в безпілотнику звичайної, не супутникової, інерціальної системи навігації – за даними магнітного компаса, швидкості, висоти, сили й напряму вітру тощо. А ще на безпілотнику може бути оптична система навігації – за зображенням (мапою) земної поверхні, над якою він пролітає. Може бути навігація за зірками (якщо він летить над хмарами). Але про ці системи, про точність наведення, про стійкість до придушення сигналів супутникової навігації (РЕБ) у документі майже немає ні слова.

Зате чітко і точно написано, що розмах крила від кінчика до кінчика має бути «від 2 метрів», довжина теж «від 2 метрів», а висота «від 1,5 метра» – менше чомусь не можна, хоча ось шахед у висоту буде близько півметра – і нічого, якось літає, зараза. Вага, до речі, заявлена «не менше 100 кг». Дозвольте, а якщо я зроблю легше? Адже це ніби як краще, але чомусь не можна.

У вимогах ні слова немає про ЕПР (ефективну поверхню розсіювання), це, фактично, та площа, від якої відбивається промінь радіолокатора. І чим менше ЕПР – тим краще, тим менше шансів, що його виявлять і зіб’ють. Але ж що більший безпілотний літак у розмірах, що потужніша вага його бойової частини, і що більша вага апарату, то більша ЕПР, якщо ми тільки не використовуємо спеціальної форми фюзеляжу та крил і спеціальних радіопоглинальних матеріалів для зниження ЕПР. Бачили, який вигляд мають літаки стелс? А який вигляд мають українські далекобійні дрони з потужною бойовою частиною і стирчащими колесами – ось така і ЕПР.

Насмішила вимога висоти польоту «від 2000 метрів», коли для ударного безпілотника набагато важливіше літати низько, якомога нижче, щоб його не засікали локатори ППО, і щоб він якомога менше часу перебував під дією засобів РЕБ. Але про польоти на наднизьких висотах, у режимі огинання рельєфу місцевості, у документі нічого не йдеться. Не вимагається.

Також безглуздою виглядає вимога до тривалості польоту на дальність «від 500 км» – «від 6 годин» для літака з двигуном внутрішнього згоряння. Хлопці, ви це серйозно?.. А якщо інший хороший безпілотник зможе пролетіти швидше?.. Нам важливо дістатися швидше до цілі, пролетіти непомітно, і точно вразити цю ціль, чи що?.. Вам шашечки чи їхати?..

Ще в документі навіщось вказується діапазон частот для управління безпілотником і алгоритм шифрування даних. При цьому на дальності 500 км, а, за великим рахунком, і на дальності 100 км уже практично неможливо налагодити прямий радіозв’язок, тому що Земля все-таки кругла, і можна тільки розраховувати на супутниковий канал, або якісь ретранслятори сигналів. І найголовніше – для чого все це? Хіба ударний дрон на велику дальність не має бути повним роботом?

Видно, що документ цей створювали люди або дуже далекі від дальньої безпілотної авіації, або такі, що спеціально прописали «вимоги» під якісь один чи два безпілотних літальних апарати. 

Тож питання суто технічне. А ще це великі гроші. Велика відповідальність. І велика політика.

На малюнку – ЕПР різних літаючих апаратів і живих істот у порівнянні.

***

Пишуть – уся стрічка забита цією «новиною», – що в Україні створили «перший у світі дрон із гранатометом» (на фото), а я пам’ятаю, що шість (6!) років тому ми таке вже робили – наш коптер «Демон» (на іншому фото). Причому ми теж не були першими у світі – подібні системи давно є у росіян, білорусів, норвежців, тайців, китайців і в інших.

Що ми тоді тільки не робили! 

У серпні 2014-го показували командуванню перші фпв-дрони на полігоні в Нових Петрівцях. У 2016 розробили важкий дрон «Командор», який мав цілу низку патентів, міг літати годину, переносити вантаж вагою 30, 50, 100 кг (залежно від потужності моторів), стріляти ракетами і гранатами. У 2017-2019-му створили лінійку універсальних коптерів, які могли бомбити, носити вантажі (медикаменти, боєприпаси), висіти цілодобово на прив’язі, забезпечуючи зв’язок, стріляти з автомата і з гранатомета. У 2020-му - зробили ударний дрон-камікадзе «Пілум», аналог «ланцета». Були також створені наземні роботи для евакуації поранених і забезпечення логістики на лінії вогню. І все це – тільки одним нашим невеликим колективом волонтерів і добровольців.

Чи варто говорити, що все це виявилося нікому не потрібним. Жоден чиновник, жоден полковник, жоден генерал, жодне відомство – ніхто не зацікавився. Купили «байрактари».

Тепер «винаходимо» заново.

Про автора: Юрій Касьянов –
офіцер ЗСУ. Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів та БПЛА для української армії та безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації «Matrix-UAV».