Скандальна стрічка «Росіяни на війні»: добірна пропаганда та відбілювання звірячих злочинів
Нещодавно відвідала чудову українську документальну стрічку про Назарія Яремчука «Яремчук: Незрівнянний світ краси». Хороші емоції, хоч і багато сліз… Так би хотілося розповісти вам про це, поспілкуватися про прекрасне. Але ми живемо у світі, де країна-терористка – сусідка України, яка роками коїть біду та геноцид на нашій землі. Все ж, про кіно ми власне й поговоримо, але про інше: пропагандистське, маніпулятивне та відверто злочинне. 
Кадр із фільму російської режисерки Анастасії Трофімової «Росіяни на війні» (Russians at War). La Biennale
5 вересня на міжнародному Венеційському кінофестивалі показали документальну стрічку російсько-канадської режисерки, колишньої працівниці каналу Russia Today Анастасії Трофімової «Росіяни на війні» (Russians at War). Фільм про «хароших рускіх» вона презентувала як антивоєнну історію про «важку» долю російських солдатів, яких примусом змушують іти вбивати українців у них вдома.
Не потрібно бути експертом, критиком чи знаним рецензентом, щоб зрозуміти: ця шкідлива стрічка – це черговий удар російської машини пропаганди по вразливих мешканцях Заходу. 
Анастасія Трофімова поміж російських
військових. Кадр із фільму «Росіяни на війні»
Як повідомляє Reuters, Трофімова розповіла, що провела сім місяців разом з російським батальйоном на Сході України й створила фільм, щоб «кинути виклик стереотипам». Варто зауважити, що ця «кіноробка» незаконно перетнула державний кордон України!
«У росії це герої, які ніколи не вмирають. На Заході це переважно воєнні злочинці. Для мене найбільшим шоком було побачити, наскільки вони звичайні. Абсолютно звичайні хлопці з сім’ями, з почуттям гумору, з власним розумінням того, що відбувається на цій війні», – так режисерка розповідала журналістам про злочинців, які вбивають, нищать, крадуть і ґвалтують.
Весь фільм вона намагається показати глядачу, що російські військові – такі ж люди, як ви, наприклад: більшість воювати йти не хоче, якщо йде – то щоб заробити грошей, розчаровуються, що «сваї ім врут», водночас залишаються на полі бою, щоб «сваїх не брасать» і… бо зрештою треба «родіну захищать». Яку «родіну», ниці ви створіння?
«Люди можуть не розуміти причин (війни), але вони починають воювати, тому що втратили когось. І це може бути питанням помсти», – сказала режисерка.
Я, на превелике щастя мого ментального здоров’я, цього сміття не бачила, тому послуговуюся відгуками та описами ЗМІ. Наприклад, у Reuters влучно зазначили, що фільм показує лише короткі проблиски реальних боїв і взагалі не дає розуміння про руйнування, які росія спричиняє в Україні, а один із солдатів відкидає як неможливі звинувачення в тому, що росіяни скоїли воєнні злочини. Трофімова також заявила, що не побачила ознак воєнних злочинів за час, проведений на фронті. Ну знаєте, співробітника з «раші тудей» вигнати можна, а «рашу тудей» зі співробітника ні.
«Я вважаю, що в західних медіа російські солдати асоціюються з цим, бо немає інших історій. Це – інша історія. Це – моя спроба зазирнути за туман війни й побачити людей людьми», — сказала вона. Ще Трофімова щось там марила про якусь мотузку, яка має замінити мости, що впали у відносинах московії та цивілізованого світу.
Видання Deadline наводить слова горе-режисерки з пресконференції у Венеції на питання, чи «етично» гуманізувати російських солдатів на тлі воєнних злочинів російської армії в Україні.
«На мою думку, це трохи дивне запитання: можна чи не можна гуманізувати когось. То що, є списки людей, яких можна гуманізувати, і тих, кого не можна? Авжеж, ми маємо гуманізувати всіх. Це величезна трагедія передусім для нашого регіону, а також для всього світу. Якщо ми не бачитимемо в одне одному людей… ці чорно-білі стереотипи про одне одного лише продовжуватимуть війну. Це лише спричинить зростання ненависті… На жаль, це шлях, який обрали політики, але я не вважаю, що цим шляхом мусять іти звичайні люди», – відповіла режисерка.
Я переконана, що цю цитату навіть школярі розберуть за ознаками маркерів російської пропаганди: «політікі посорілі братский народ»… Але ж це ми з вами вже перенасичені горем і ненавистю до країни 404, а іноземці вже почали забувати, чому у 2022-му займалися культурою «скасування» щодо росіянців. На них цей набір клішованих консерв про «хороших рускіх» і розрахований.
Раджу також переглянути матеріал для Forbes бізнесмена з Маріуполя та волонтера Михайла Пуришева, який потрапив на показ фільму про російських окупантів на кінофестивалі у складі української делегації. Він детально описав жахіття, яке всесвітньо відомий кінофестиваль показав на своєму екрані.
Українська делегація була присутня на цьогорічному Венеційському кінофестивалі зі своєю місією: представляла документальну стрічку «Пісні землі, що повільно горить» режисерки Олі Журби – щоденник занурення України у повномасштабну війну, який знімали протягом двох років. А тепер уявіть, що ці дві стрічки показували на одному екрані в межах одного кінофестивалю одній аудиторії, яка аплодувала обом фільмам. Все частіше здається, що світ божеволіє семимильними кроками.
Не меншим шоком стала інформація, звідки взагалі взялася ця стрічка, адже кожен фільм потребує насамперед фінансування. Біда прийшла, звідки не чекали: гроші пропагандистам надійшли від канадської медіаорганізації TVO (TV Ontario). TVO є агентством при міністерстві освіти канадської провінції Онтаріо і функціонує як неприбуткова організація соціального спрямування. Фільм російської режисерки отримав фінансування від The Canada Media Fund через TVO. У фонді підтвердили, що на виробництво стрічки надали 340 тисяч канадських доларів (близько 10,3 млн грн). Сам фонд виступав джерелом фінансування і не дотичний до добору проектів, на які надають кошти.
Ця інформація не обійшла осторонь Конгрес українців Канади. 6 вересня КУК звернувся до фонду, заявивши, що такі видатки суперечать заявам канадського уряду, який висловлював стурбованість впливом російської пропаганди. Також наголосив, що фінансування і поширення фільму є помилкою Канади.
«Ми прислухалися до українсько-канадської громади та до їхнього вдумливого й щирого внеску. Рада директорів TVO вирішила віддати належне відгукам, які ми отримали, і TVO більше не підтримуватиме та не транслюватиме “Росіян на війні”. TVO перевірить процес фінансування цього проекту та використання нашого бренду», – відреагував Кріс Дей, голова ради директорів TVO.
Водночас пропагандистське жахіття Трофімової присутнє в листі для показу на міжнародному кінофестивалі в Торонто (TIFF). За словами спільноти OSUDemocracy, стрічка применшує звірства російських військових проти українських цивільних і небезпечно героїзує російських агресорів. Мультикультурна спільнота закликає скасувати показ, про що йдеться у відповідній петиції спільноти.
«Ми вимагаємо від Міжнародного кінофестивалю в Торонто (TIFF) скасувати трансляцію документального фільму “Росіяни на війні”, оскільки це підриває канадські та міжнародні зусилля притягнути росію до відповідальності за її воєнні злочини», – йдеться у петиції, розміщеній OSUDemocracy.
До речі, навіть Верховна Рада України написала лист до парламенту Канади, щоб не допустити показу на кінофестивалі в Торонто.
12 вересня організатори кінофестивалю заявили, що фільм все ж покажуть. Канадська діаспоро, ваш вихід!
Взагалі навіть факт того, що цей «фільм» потрапив на міжнародні кінофестивалі, вже говорить нам багато про що. І висновки ці лише пригнічують. Коли на великих екранах в межах одного заходу показують свідчення жертви та брехню агресора – це називається «культура поза політикою»; водночас передвиборні кампанії кандидатів у президенти США супроводжують зірки світового масштабу з арміями фанів – це круто й сучасно. Світ погруз у цинізмі, а люди самі наближують свій кінець. Це всього-на-всього фільм – скажуть вам. А ви запропонуйте донести цей аргумент десяткам тисяч нагло вбитих українців «абичними парнями с расії, які не хочуть воювати».