Ширми, мушлі та картини: різноманітні виставки Швейцарії

Настає час, коли хочеться звертатися до мистецтва. Або – якщо випадково йдемо вулицями чи в парку, то бачимо афішу чи відчинені двері музею, галереї, ательє… просто будівлі… І хочеться зайти.

Зокрема, чим нас потішить і зацікавить мистецтво кантону де Во (de Vaud)? Адже тут є і власні митці, і приїжджає багато інших – із різних кантонів. А ще ці експозиції відвідують люди з різних країн.

Чого це мистецтво може навчити українців? Який у нас може бути взаємообмін? Виявляється, такий діалог можливий.

Почну з Лозанни, де постійно відбуваються різні заходи. Це й виставки, і ярмарки, і фестивалі… Яку обрати експозицію? У Лозанні дорога веде до чудового парку. Він – навколо колишнього маєтку ХІХ століття. Здалеку видно прекрасні дерева, старовинну церкву, інші краєвиди… Багато квітів. Затінок. І здалеку видно озеро. Тут приємно гуляти і роздумувати. Але найцікавіше – музей. Це – La Fondation de l’Hermitage. Історія фундації дуже різноманітна, і з-поміж колекцій шедеврів можна подивитися також портрети членів родини, яким належав цей маєток – мармуровий будинок зі старовинними східцями і залами (а сьогодні, оскільки це музей, будівля по-сучасному обладнана ліфтами та іншим). 

І, звичайно, тут цікаві композиції, причому в кожній залі – експонати, на тлі колишніх житлових кімнат, де камін, кахляна пічка та інші предмети. Також, за традицією, картини супроводжуються роздрукованими «щитами» про виставки та екранами, на яких транслюються фільми та інші передачі. Можна спостерігати в напівтемряві, заглиблюючись у тему, а потім прогулятися на світло – у зали, милуючись витворами
мистецтва. 

Дуже сильне враження справила виставка «Vuillard et l’art du Japon» – «Вюяр і мистецтво Японії». Художник – Едуар Вюяр (Jean-Édouard Vuillard, 1868–1940), француз. Він – представник пост-імпресіонізму, а ще йому належать речі у стилі символізму та взагалі інші, тобто митець постійно розвивався. На нього дуже сильно вплинула Японія.

Згадуються київські музеї, де представлені експонати східного мистецтва – зібрані українськими колекціонерами та оформлені ентузіастами. Це, зокрема, Національний музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків, де окрема зала – якраз мистецтво Японії, Китаю та багатьох інших країн.

Лозаннська виставка присвячена японізму – тобто яким чином японська культура вплинула на творчий стиль Вюяра. Тому поряд із картинами та іншими експонатами розміщені справжні японські ширми (у всю стіну), величезне кімоно, японські гравюри знаменитих художників Країни Сонця, що Сходить, а також і папір із намальованими тушшю ієрогліфами, і ще багато чого. Причому швейцарські картини сусідують із японськими – де вловлюються схожі ракурси або фігури. Це невловимі мотиви для натхнення. Або зелені пейзажі, виконані в особливій манері, колоритом нагадують гігантські ширми смарагдових відтінків. Узагалі в цю виставку хочеться вдивлятись і вдивлятися. Вражає й те, як організатори змогли розмістити речі не на контрасті, а так, щоб вони доповнювали одна одну, щоб глядачу було зрозуміло, звідки мистецьке коріння Вюяра. Адже і цей митець, і японські художники самі по собі дуже талановиті, і їх можна дивитись окремо. Але в композиції це особливо виразно.

На експозиції вирізняється один безперечний шедевр героя виставки – жіночий портрет. Ця картина світиться золотом. Це особливо помітно, якщо відійти на певну відстань. Також шедевр нагадує перламутровий. Як треба дібрати тони і фарби! Отже, це вміння: митця – показати, організаторів – розмістити, а глядачів – побачити. 

Або інша виставка – французького митця Ніколя де Сталя (Nicolas de Stäel, 1914–1955). Його життя і творчість були пов’язані з різними країнами, подорожами (що відчувається у стилі й тематиці, назви картин: «Сицилія», «Антіби»…). А також це багато випробувань, зокрема Друга світова війна. Треба сказати, що взагалі життя художника не було легким. Картини – яскраві, оригінальні, а ще в них часто – не лише внутрішній світ автора, а й боротьба, протест проти насильства.

На особливу увагу заслуговував фільм, присвячений цьому митцю, з багатьма документальними кадрами. Серед іншого тими, де художник за роботою. Ми отримали справжнє задоволення, дивлячись цей фільм у темній залі. Багато інших гостей (корінні швейцарці зокрема) уважно дивилися кіно. 

Картини Ніколя де Сталя – дуже плідний доробок, бо понад тисяча витворів мистецтва. І у Фундації було багато з них було виставлено.

Деякі твори презентовані окремо. Наприклад, це і предметна, і абстрактна картина, яка зображає, вочевидь, інтер’єр кімнати в синіх і білих тонах. Якщо дивитися здалеку, то незвичне враження. Цей витвір – в окремій ніші, яка відкривається в коридорі, з іншої зали.

Це й уявні яскраві пейзажі, і натюрморти (з пензлями, з рибами…), де незвичні тони. Особливо вирізняється зала абстракцій. Узагалі Фундація незвична й тим, що виставки не вичерпуються одним поверхом: часто треба спускатись і в підвал або в цоколь, де розгортається найцікавіше. Коридор абстракцій (а ще на щитах можна докладно прочитати біографію художника) – це заповітне. А ще ми бачимо велику палітру з олійними фарбами та, звичайно, пензлями. Вона належала Ніколя де Сталю. 

І з цим сусідує постійна експозиція – колекція китайської порцеляни доби різних династій. У тому числі це прекрасні статуетки. Наприклад, бог літератури (так, у міфології це важлива роль!) Або фантастичні звірі, на яких їздять досконалі, безсмертні… Леви Будди – охоронці. Просто тварини, різні птахи (наприклад, папуги – як живі). І посуд – часто монохромний. Особливо вражають теракотові (або червоно-помаранчеві), ніжно-зелені та лазурові тони.

Також незвичайні виставки є і в інших місцях. Зокрема, це в горах, особлива і прецікава роль в історії Швейцарії – Сент-Круа (Sainte-Croix). Дослівно – «Святий Хрест». 

Ми їдемо вгору. Бачимо то схили, то прірви, численні ліси. Якщо поталанить, назустріч вибіжуть сарни. А вгорі – шуліки та інші хижі птахи. Природу можна довго описувати, але окрема тема – мистецтво. Бо в цій комуні є різні музеї та галереї, не кажучи про ательє. Це, наприклад, галерея La Galerie «Le Bunker», де регулярно виставляються сучасні митці. 

Ми йдемо вулицею вгору… Ось і галерея. Які можна описати експозиції? Адже тут усе таке різноманітне.

З робіт представлені й картини, й ювелірні прикраси, і просто декоративні штуки… Проте часто ці твори вражають. Матеріал – різний, близький руху та концепції «натюр», бо – природний. Наприклад, це справжнє листя і рослини, але позолочені або покриті іншою фарбою. Виглядає дуже природно. Ці вироби наклеєні як аплікації, причому так тонко, що все це можна сприйняти як живу природу. Або вирішити, що прикраси викуті з металу. І лише потім виявляється, що матеріал – зовсім інший. Виставка – «La Nature a du talent» («У природи є талант»). Рослини і комахи покриті бронзовою фарбою. Авторка робіт – Jane Bosshard Quillerat. Вона – художниця, дизайнерка, фотограф. У цієї мисткині в Сент-Круа є власне ательє… ботанічних ювелірних прикрас! Колекції, які вона презентує, називаються «Bronze Herbarium» і «Bronze Insectarium». Авторка популярна, і швейцарські видання писали про неї, але треба, щоб дізнались і українці.

Швейцарці вважають, що треба навчатись у природи. Вони і працюють на землі (город, садівництво…), і вміють дослуховуватися до неї, і спостерігають. Споглядання – це, певно, головний принцип такого мистецтва. 

Або експозиція двох митців «Aquafantaisies» – тобто в перекладі з французької «Аквафантазії». Як відомо, «аква» означає «вода» (звідси слово «акварель»), а коли ми зайшли, то зрозуміли, що концепція виставки ширша, ніж просто картини чи поробки. Оригінальне оформлення. Вироби з кори (?) або інших матеріалів сусідують із картинами – морськими пейзажами (певно, олійними). На полотнах переважають блакитні та сині тони, є й морський присмерк у червонястих тонах. А вздовж стін – нібито морський світ. Що це – мушлі? Щелепи риб? Молюски? А тут – наче ростуть гриби. Підходимо ближче… Усе це – кераміка, а ще – мабуть, деревина та інше, що можна підібрати на березі. Наприклад, оболонки якихось рослин. (Але вже потім я дізналася, що художниця – про неї нижче – працює з глиною, зокрема з порцеляною, та різним папером, застосовуючи фарби). Варто це вигнути під особливим кутом і оздобити, як нагадує то лілеї, то латаття, то зуби дивовижної риби, то морського чорта… А також – актинії, корали, рослини і тварин. Усіх персонажів морського дна. Що це? – Керамічна скульптура.

Керамістка – Кріста Бюлер (Christa Bühler). Вона живе в Цюріху, де має своє керамічне ательє. У мисткині є й свій сайт. Вироби – на різні теми, але вражає нова виставка, присвячена формам і морю. Виявляється, у Сент-Круа – виставка на тему підводного світу. Але я вже потім дізналась інформацію. Перше враження: просто дивитися затамувавши подих. Інтерес виник уже на вулиці, коли очам відкрилася вітрина. Спочатку виставка мене вразила, я уважно роздивлялася витвори і здогадалася, що це – підводна тематика.

Живописець – Жан Метрі (Jean Metry), живе в Nozeroy. Виявляється, він і скульптор. Але цього разу в галереї виставили його полотна. На багатьох, як я писала, море, а іноді – самотній корабель там, удалині. Або – яхти (яких так багато на озерах у Швейцарії), а над ними – чайки. І яхти, і чайки – білі.

Разом і кераміка, і морські пейзажі доповнюють одне одного. Видно, що митці зображали з власного досвіду, проте це – фантазія. Наприклад, Кріста Бюлер – виразно сучасна художниця, але в її творах – невловимі класика, авангардизм і ще стільки всього. Головне – уміти бачити. Це є у справжніх художників.

У цій галереї можна поспілкуватись і з самими художниками, і з організаторами. Атмосфера дружня, а водночас ніхто не заважає сприйняттю, можна прогулюватись і роздумувати над творами.

Цей огляд підкреслює, що мистецтво – дуже різноманітне. Швейцарія може показати і класичне, і авангардистське, і зовсім сучасне, сьогоденне мистецтво. Отже, від природи – до культури, і навпаки – від культури до природи. Треба пізнавати. Це мистецтво змушує замислюватися, але водночас ми відпочиваємо душею. І, звичайно, у цьому заслуга не лише митців, а й колекціонерів, оформлювачів, організаторів… усіх, завдяки кому ці твори заграли особливо виразно.

Аналітик матеріалів – Олена Смольницька

Про автора: Ольга Смольницька – кандидат філософських наук, консультант з філології Місії «Постуляційний Центр беатифікації й канонізації святих» Української Греко-Католицької Церкви (Львів).