Незалежність + соціальна культура громадян = самостійна Україна

(2011 рік)

Україна сьогодні: незалежність без самостійності?

24 серпня 1991 року була проголошена така жадана для народу незалежність України. Але чому сьогодні це не задовольнило наші сподівання на краще життя в незалежній країні? Ось загадка!.. Як її розгадати?

Очевидно, сучасний стан українського суспільства можна визначити наступним чином: «Незалежність ми вже маємо, а самостійність – ще ні!». Іншими словами, маємо український феномен: незалежність без самостійності.

Що відображає ця формула? Вона констатує два факти, які характеризують сучасний стан суспільства в Україні. З одного боку, «чужа воля» із-за меж України вже не панує в Україні – у цьому й полягає незалежність України. Але із другого боку «своя воля» українців ще не має здатності панувати в Україні (як не парадоксально!) – це ознака того, що Україна, ставши незалежною, ще не стала самостійною.

Той «театр політичних дій», який сьогодні розгортається в Україні, свідчить про те, що, ставши незалежними, українці не стали ще самостійними, бо не навчилися «своєю волею» адекватно, належним чином організовувати власне суспільне життя.

Зокрема, про це свідчить феномен, який можна визначити як незалежність української держави від… народу. Жодна з гілок державної влади в Україні сьогодні не перебуває під владою народу! Державною владою оволодівають так звані «політичні маргінали», тобто політики, які озброєні політичною сваволею і політичними ілюзіями. Користуючись відсутністю у громадян України політичного досвіду і політичної культури, вони ловлять їх під час виборів на «м’якину», що готується за рецептами політтехнології. Ми – народ, який поки що не уміє володіти своєю державою, як маленька дитина, що не навчилася ще володіти своїми членами: рухами рук, ніг, голови… 

Феномен «незалежності держави від народу», а також єзуїтське використання штучно створених з метою політичного шантажу проблем поділу України, мови, релігійних відносин, євроінтеграції тощо стало можливим через відсутність у наших громадян належної соціальної культури, яка мала б зробити Україну самостійною.

Одним із драматичних наслідків цього є наявність на політичній сцені України політичних маргіналів. Це псевдополітичні угруповання, які використовують політику як інструмент для зловживань. Вони отримують можливість це робити завдяки тому, що користаються з демократичних по формі волевиявлень громадян України, які за своєю суттю ще не засновані на соціальній (тобто, політичній, економічній, правовій, моральній) культурі. На цьому й паразитують політичні маргінали, зловживаючи демократичними інститутами.

Як розпізнавати політичних маргіналів? Вони видають себе тим, що утворюють псевдопартії («політичні угруповання»), діяльність яких суперечить природним законам соціального життя, тому що їхня політична воля є не що інше, як політична сваволя, а політичні ілюзії заміняють їм ідеологію. «Розпізнавальним знаком» політичних маргіналів є те, що вони обіцяють ощасливити народ усупереч природним законам, за яким існує соціальне життя людей.

Ясно, що таку обіцянку можна виконувати лише шляхом соціального свавілля (волюнтаризму). Це свавілля є єдиним, властивим для них способом існування. Тому політичні маргінали не здатні ні на що, крім «годувати народ» як хазяїн годує рабів, тобто, спочатку пограбувавши його, а потім із того грабунку виділивши частку, потрібну на утримання рабів. Наша Велика Соціальна Драма полягає в тому, що громадяни через відсутність у них належної соціальної культури підтримують на виборах політичних маргіналів, голосуючи за обрання їх народними депутатами і т. п. Але це не вина громадян, а їхня біда.

Що ж робити? Перш за все треба озброїтися інструментом, який був би придатним для того, щоб відділити політичних маргіналів від прогресивних політиків. Таким інструментом є, на нашу думку, ідеологія соціального натуралізму, яка може служити своєрідною «бритвою Істини», покликаною допомагати відділяти істинне від неістинного, зокрема, у політиці. Згідно із цією «бритвою Істини» усе те, що відповідає законам соціальної природи є істинним, а те, що суперечить їм – неістинне.

Сьогодні є достатньо підстав вважати, що ідеологія соціального натуралізму стане ідеологією ХХІ століття. Ця ідеологія, будучи спадкоємницею ідеології епохи Просвітництва ХVII – XVIII століть, утворить основу для так званого Новітнього Просвітництва ХХІ століття, яке покликане врятувати сучасну цивілізацію від свавілля і ілюзій, які проявляються у порушеннях законів Матері-Природи у всіх сферах людського життя (в тому числі у політиці, економіці, праві, моралі тощо) і ведуть до виродження людства. У цьому сьогодні найбільша загроза для цивілізації, від якої врятувати може лише Новітнє Просвітництво, засноване на ідеології соціального натуралізму.

Зазначену загрозу, створену порушенням людьми природних законів суспільного життя, можна відвернути лише шляхом поширення у суспільстві ідеології соціального натуралізму, під впливом якої у людей сформується нова соціальна культура, тобто їхня воля і свідомість набудуть узгодженості із законами природи, за якими існує суспільство. Без цього нас чекає деградація, що, зокрема, проявляється у маргіналізації усіх сфер людського життя, ознаки якої мають місце в політиці, економіці, праві, моралі тощо. Таким ознаками є феномени тотальних зловживань (тобто, свавільного користування) свободою, демократією, правом, мораллю тощо. Зокрема, маргіналізм у політиці саме і є неістинним, бо полягає в політичній діяльності, яка суперечить законам соціальної природи, за якими існує суспільство. У цьому його патологічність.

Ясно, що політичний організм України має звільнитися від політичних маргіналів, які його отруюють. А для цього оздоровлення є лише один рецепт: формування у громадян прогресивної соціальної культури. Саме соціальна культура громадян є основою самостійності України. Без цього незалежність стає лише свободою від чужої сваволі, але одночасно і свободою для власної сваволі. Хіба у цьому випадку можна вважати Україну самостійною?

Джерело: Воля Народу (https://www.volianarodu.org.ua/uk/).