Постаті московсько-української війни: Монах
До мене, зважаючи на моє письменництво-блогерство, іноді звертаються люди з проханням розповісти про того чи іншого нашого героя. Це щоб люди пам’ятали, не забували. Ставлюся до таких прохань з обережністю. Якщо я або близькі мені люди цього героя не знали, не хотілося б не з власної заангажованості, а суто з необізнаності написати щось не те. Інша справа Монах. Мій син дружив з ним, зустрічався за різних обставин, зокрема на фронті. Впродовж декількох років це ім’я постійно звучало в розповідях сина. І поступово в мене вимальовувався такий собі узагальнений образ воїна-українця з конкретними зовнішніми рисами Монаха, взятими з фотографій синового смартфона.
Знаю іншого лицаря-воїна. Можливо, колись напишу й про нього. Нещодавно разом з другом прийшли відвідати його в Центральному військовому шпиталі в Києві, де він лікувався після поранення. Справжній козарлюга зростом понад 2 метри. Передав йому для читання власний роман «День незалежності». Він теж є людиною, яка цілком усвідомлено обрала шлях захисника Батьківщини. Ось і Монах був таким. Скільки таких героїв загинуло з 2014 р. А лицарів-воїнів ніде і ніколи не було багато. Це величезні генетичні втрати нашої нації. Враховуючи те, що московити-андрофаги, тобто людожери, таких людей цілеспрямовано знищували ще з ХVІІ століття.
Людина – істота, зіткана з протиріч і стереотипів. Нині серед деяких українців стало ледь не нормою ухилянство. При цьому найосвіченіші наводять приклад американців, сотні тисяч яких втекли від мобілізації на в’єтнамську війну до Канади та інших країн. Але це не зовсім підходящий для нас приклад. Українці воюють не в чужій країні, а захищають свою. Та хто тих американських ухилянтів пам’ятає. Жили – не жили. Були не були. Ніхто й не згадає. А ім’ям сенатора Маккейна, героя в’єтнамської війни, названі вулиці. Монах дуже добре влаштувався за кордоном. Міг би жити там і далі. Але у 2022 році після широкомасштабного нападу московитів на Україну повернувся додому і пішов воювати. Настільки люди різні. Одні тікають за кордон, інші кидають багате і сите життя за кордоном, беруть до рук зброю і йдуть захищати Батьківщину.
Я недаремно згадав про стереотипи. В якій родині міг вирости такий герой? Ось що писав про своє дитинство сам Андрій Веремієнко (Монах). Він народився в Борзнянському районі Чернігівської області. Батько полюбляв випити. Мати мала авторитарний характер. Проста українська родина, яка нічим не відрізнялася від багатьох інших. Звідки це в ньому, оця лицарська звитяга? Не треба забувати, що Чернігівщина давній козацький край. Саме тут археологи знайшли бойову сокиру, якій понад тисячу років і яка інкрустована срібним Тризубом. Ми – українці дуже погано знаємо власне генетичне коріння, заглиблене в тисячоліття. Донині наша історія написана нам нашими ворогами для власних потреб. Саме такі люди, як Монах, є підтвердженням того, що в нас нуртують гени «славних лицарів великих», тобто сарматів.
Синонімом справжнього лицаря є честь. Монах був чесний в усьому. Підтримував як міг родину своєї сестри. Підтримував бойовий дух своїх солдатів. Один із «суперпатріотів» вважав, що не гріх наживатися на війні. Тому поставляв на військовій вантажівці контрабанду до «сірої зони». Очевидно, що такі речі деморалізували бійців, підривали їхній бойовий дух. Монах це добре розумів і вмить припинив цю ганьбу, просто вийшовши з гранатою в руках перед вантажівкою. Більше цього «постачальника» тут уже не бачили.
Майже десять років війни. Все почалося з Революції гідності. Настав 2014 рік. Майдан. На ньому стоїть безліч наметів. Так склалося, що поряд опинилися намет ОУН, де днював і ночував мій син, і намет Чернігівського земляцтва, де жив Андрій Веремієнко. Ось з цього часу ми з ним і познайомилися. Заочно. Андрій сказав те то, Андрій зробив те то, Андрій вважає, що треба робити так тощо, – постійно говорив син.
– Та що то за Андрій такий? – не витримав я. – Такі глибокі думки. Хто він?
– Та простий чернігівський хлопець, – пояснив син.
Я знав, що у нас таких людей багато, але вони не потрапляють до влади. Надто розумні і чесні. Поки що рівень нашого суспільства – це абсолютні невігласи і московські агенти Янукович і Азаров. Сміємося над ними. Чи, може, над собою? Але ось після перемоги Майдану… На жаль, не так сталося, як гадалося.
Ці замітки не некролог. Щоб написати некролог, хай і короткий, необхідно володіти багатьма відомостями, яких я не маю. Та й загинув Монах у минулому році. Але масштаб людської особистості зрозумілий на часовій віддалі. Мав пройти певний період, виникнути нові події, засвітитися нові люди, означитися сучасні тенденції тощо. Ще до власної загибелі на фронті Веремієнко коротко написав синові про себе. Така собі автобіографія від народження до вступу до інституту. Дуже відверто і про себе, і про свою родину. Ще й назвав себе малим шизофреніком. Спочатку це викликало в мене здивування і навіть відчуття протесту. Хоча, подібні сумніви є, цілком можливо, лише наслідком іншого середовища існування, іншого виховання і смаків.
Я дозволив собі такі зауваження, тому що виключно високої думки про таких людей, як Монах. Він був мені дуже симпатичний не лише як воїн, але й як людина. Саме тому й боїшся, що читачі «не так» зрозуміють його відвертість, складуть на основі його автобіографії неправильну уяву про нього.
Монах відійшов у вічність. Одна з тисяч постатей московсько-української війни. Хочеш миру – готуйся до війни. Ми проігнорували це застереження давніх римлян. Повірили людям, які стверджували, що ніякої війни не буде. Не готувалися до неї і вона закономірно прийшла. Тепер доводиться виправляти помилки недалеких людей, розплачуючись життями Героїв.
Про автора: Петро Масляк –
професор, доктор наук, академік Національної академії вищої школи України.