А вже тая хата замала, бо уся родинонька прийшла…

Фестивальне літо у Чикаго триває. Отож минулими вихідними запросив усіх на фестивальну зустріч Український Православний катедральний собор святого князя Володимира, що в українській околиці. Гостинно, тепло, по-українськи щиро, щедро і пісенно – саме такими словами можна охарактеризувати дводенне дійство, яке розгорнулося на церковному подвір’ї. Оскільки ж подвір’я це не надто велике, то і справді було відчуття, що, як у тій пісні, вже тая хата замала, бо уся родинонька прийшла. А прийшли не тільки парафіяни і прихожани власне цього собору, але й багато гостей з інших куточків українського Чикаго. 

Звичайно, це неабияк тішило настоятеля собору отця Івана Лимара і всіх його помічників, кожен із яких піклувався про доручену ділянку роботи, щоб фестивальне свято максимально відповідало своїй назві – «TEST of UKRAINE». Тому що Україна тут і справді відчувалася у всьому. Тому що України тут було дуже багато. У неповторній музиці. У мелодійних піснях. У незрівнянно красивих вишиванках. У смачному частуванні традиційними українськими стравами. Напевно, кожен із присутніх переживав такі моменти, коли вдавалося полетіти хоч би думкою до рідної домівки на рідній українській землі. Адже як би добре не було тобі в чужих краях, саме там, де отчий поріг, де бере початок рід твій український, там і смаки, і звуки, і запахи завжди сприймаються по-особливому трепетно. Там повітря навіть інакше. Там дихається завжди легше.

Ось чому і болить сьогодні душа за всі ті страшні події, які відбуваються на нашій землі, за ту чорну біду – війну, з якою прийшов в Україну наш північний сусід, яку затіяла проти мирного українського народу цинічна і підступна русня. Навіть на такому святковому дійстві, як фестиваль, про це не можна було не говорити. Тим паче, що й отець Іван, і ведучі Наталія Гладин та Іван Сабат неодноразово наголошували: кошти від сьогоднішнього свята підуть і на підтримку парафії, і на допомогу Україні. 

Зрештою, навіть усі ті, хто долучився до ярмаркової частини фестивалю, хто розклав палатки з різноманітною продукцією здебільшого українського змісту, з послугами своїх бізнесів, – усі вони також донатять на Україну, співпрацюючи і безпосередньо з військовими, і через надійних волонтерів. А майже на кожному столику скринька із написом «Збір на ЗСУ» (навіть прикріплена до бубна троїстих музик) – це також була можливість для охочих скласти свої пожертви. І, звичайно ж, привертали увагу гостей фестивалю палатки благодійних фондів «Revived Soldiers Ukraine» та «Protez Foundation», які опікуються важко пораненими бійцями, сприяючи їхньому лікуванню і протезуванню в Америці. Кілька наших поранених воїнів були і на фестивалі, і на ранкових Богослужіннях в українських церквах Чикаго. І коли ти бачиш молодих красивих хлопців без рук, без ніг, то розумієш, що ми не маємо права зупинятися у своїй допомозі Україні. Бо наша фінансова і матеріальна підтримка – це також сходинки на шляху до такої бажаної для усіх Перемоги.

Тішило, що і на сцені фестивалю, і серед глядачів було багато дітей. І ті, що народжені тут, і ті, що в різний час приїхали з України – вони повинні пам’ятати, що в їхніх грудях б’ється українське серденько. І що вони повинні перейняти від своїх батьків нашу мову і нашу віру, красу і багатство наших звичаїв, наших традицій, повинні міцно тримати в руках синьо-жовтий стяг, і знати, що Україна – це завжди звучить гордо!

Про це говорив у привітальному слові Генеральний консул України у Чикаго Сергій Коледов. На цьому наголошували ведучі свята, представляючи учасників концертної програми, і, звичайно ж, висловлюючи щиру вдячність і за підтримку України, і за фінансову підтримку власне фестивалю усім його спонсорам, серед яких нішу генерального практично на всіх українських івентах уже традиційно займає кредитівка «Самопоміч». 

Отже спільна молитва, пісні, танці, ярмарок, частування, аукціон, лотерея і просто можливість поспілкуватися у колі хороших людей – усім цим і були наповнені два фестивальні дні. Атмосфера тут насправді панувала така позитивна, така родинна, що навіть недільний дощ, спробувавши налякати святковий люд, швидко переконався у марноті своїх намірів і поволі стих, бо ніхто й не думав розходитися по домівках. Лиш подумалося: дай, Боже, над Україною такого дощу, щоб змив він москальську нечисть із нашої землі. І засяє над рідними просторами сонце Перемоги, сонце Правди, сонце Миру, бо ми та нація, яка народжена не для війни. Ми народжені сіяти жито і жити…