Винні не тільки замовники, а й усі виконавці

Сьогодні ми постійно спостерігаємо, як одна чи дві людини, діставшись до вершини влади, можуть легко порушувати закон і вирішувати протизаконні справи у багатомільйонній країні. І їм це вдається. Чому?

Для прикладу зараз розглянемо суд над Червінським. Я вірю, що цей суд колись закінчиться і Червінський вийде на волю. І що? Буде багато розмов у ЗМІ, де будуть осуджувати якогось міфічного замовника цього процесу, а, можливо, назвуть навіть і прізвище. І все… Потім перейдуть на інші теми і життя продовжиться. Але, невже це правильно?

А де ж ті прокурори, слідчі, судді, поліціянти, чиновники, які виконували протизаконні розпорядження? Замовник – це одна чи дві людини… А як же ті десятки чи сотні виконавців? Які, будучи на державній службі, служили не державним інтересам, Конституції України, українським законам, а служили і служать замовникам?

Адже ви знаєте, як часто буває, коли чиновник діє не за законом, а так, як йому скажуть зверху. То кому служать ці люди?

Сьогодні ми недобрим словом згадуємо усіх попередніх і нинішнього українських президентів. Але, чи лише вони винні у тій ситуації, де ми зараз опинилися? А як же ті сотні тисяч виконавців і підлабузників різних рівнів і забарвлень, які виконували їхні забаганки, не забуваючи за свої шкурні інтереси?

Чи знову нам для «люстрації» підсунуть якогось одного Іуду чи п’ять-шість «ефективних» менеджерів і все? А головні виконавці уже будуть служити новим замовникам і будувати своє особисте щасливе майбутнє, а потім підуть на «заслужену» високу державну пенсію.

Час би нам уже зрозуміти, що зло йде не тільки від замовника, а й від виконавців. А у нас чомусь виконавці залишаються поза увагою і далі служать, тільки уже новим замовникам, а не Конституції України та її народу.

Якщо ми не зробимо ревізії кожної замовної справи та не посадимо на лаву підсудних згідно із законом не лише ворогів-замовників, а й кожного із виконавців, то ми ніколи не виберемося із цієї війни та багнюки беззаконня, яку створюють ті, хто працює проти України.

*****

Ловлю себе на думці, що нічого ж нового не відбувається – усе за шаблоном. Якщо більшість у суспільстві не бажає вийти за межі своєї матриці та змінити своє мислення, то і методи керування цим суспільством залишаються незмінні. Ось зараз з’являються різні дані «соцопитувань» щодо результатів майбутніх виборів. І дехто вірить у це та опускає руки, втрачаючи впевненість у своєму виборі, уже бачачи свій «програш», по ось таких «соцопитуваннях», та відмовляється боротися за перемогу. Але ж варто пам’ятати, що такі «соцопитування» саме на це і розраховані. Я колись писав: «...Як тут не провести аналогію з висловлюванням ще з одного “доброзичливця” Роберта Купера, помічника міністра оборони Великої Британії, який у своїй книзі ‘Постмодернова держава і світовий порядок”, виданій у дев’яностих роках минулого століття, писав: “…сьогодні на реверанси про права людини можна не звертати уваги, а покидьків серед місцевого населення завжди можна знайти, і вони будуть повідомляти з екрану, що це свідомий вибір їхнього народу. Через це їм дозволять називатися губернаторами, міністрами, президентами. Там, де можна обійтись фінансуванням виборів, можна обійтись без окупації. Нехай електорат сам собі вибере лідерів, які будуть плавно вистроювати країну в схему піраміди, на тому рівні, де їм буде указано. Так і мороки менше, і витрат. Принцип самообслуговування. А щоб все виглядало пристойно, доведеться садити на трон лідерів із місцевих політбомжів. Раби не повинні відчувати себе такими, тоді і за свободу не будуть боротись. Це і забезпечить стабільність і надійність системи. Поменше вівчарок, колючої проволоки, охоронців, тоді і менше буде заперечень – все добровільно…”». (Із книги С. Медвідь «Батьки, діти, реформи і МИ» вид. «Консоль» 2011 р.).

Про автора: Сергій Медвідь – 

письменник, академік Академії інженерних наук, кандидат аграрних наук.